День святого Валентина. Яким був давній прообраз цього свята

Луперкалії

У Стародавньому Римі наприкінці зими святкували язичницьке свято родючості – луперкалії. Назва походить від латинського слова lupus, що означає "вовк". Луперком називали Фавна, бога родючості, покровителя лісів і стад свійських тварин. Свято, присвячене йому, уособлювало весілля Фавна й богині кохання й відданості Юнони.

Святкування тривало кілька днів, тому назву свята використовують у множині. Очолювали церемонію жерці, які робили жертвопринесення кіз. Потім молоді чоловіки одягалися в козлячі шкури й, узявши батоги з тих самих шкур, ішли до міста. Там вони били батогами всіх зустрічних, зокрема й жінок. Якщо удар батога припадав по тілу, це вважали добрим знаком: обіцяло щасливе життя й кохання. Особливо намагалися дістати ударів пари, котрі зіткнулися з безпліддям, оскільки вірили: удари в період луперкалій можуть допомогти завагітніти.

Початок луперкалій припадав на 15 лютого. Традиційно урочистості відбувалися біля печери Луперкал біля підніжжя Палатинського пагорба, де, за легендою, вовчиця вигодувала засновників Риму – Ромула й Рема.

Панург

Імовірно, луперкалії походять від давньогрецького свята закоханих – Панурга, присвяченого богу родючості – Пану (він відповідає давньоримському Фавну). Цього дня заведено було веселитися, грати на музичних інструментах і танцювати.

Бога Пана зображували як маленького веселого чоловічка, який грає на сопілці, а поряд із ним – німф, котрі танцюють. Греки вірили, що Пан допомагає притягнути кохання.

Контекст:

Про історію Дня святого Валентина, який святкують 14 лютого, можна дізнатися тут, а про символ свята – ангела зі стрілами – тут.