"Припустімо, ЗСУ 2023 року заволоділи Кримом". Залужний вважає, що після деокупації конфлікт із РФ не закінчиться

Про це йдеться у статті головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного і першого заступника голови комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, нардепа від "Європейської солідарності" Михайла Забродського для "Укрінформу", опублікованій 7 вересня.

Залужний і Забродський вважають, що війна продовжиться у 2023 році, а єдиний шлях, щоб кардинально змінити ситуацію, – завдати 2023-го "декількох послідовних, а в ідеальному випадку – одночасних контрударів".

Крим автори статті вважають основою для лінії комунікацій армії РФ на півдні, вони зазначили, що окремі аналітики називають контроль над територією півострова "центром тяжіння для російських сил у цій війні", а також визнали, що ЗСУ завдавали ударів по російських військових об'єктах у Криму.

"Які сили і засоби потрібні для [контрударів ЗСУ]? Якщо розглядати кампанію 2023 року як переломну, то для розгляду нам необхідно повернутися до визначення центру тяжіння для РФ у цій війні. Адже лише ефективний вплив на центр тяжіння противника може призводити до змін у перебігу війни. За умови, якщо таким центром тяжіння визначати контроль над півостровом Крим, логічно припустити планування на 2023 рік операції або серії операцій з оволодіння півостровом. Таке планування має передбачати перш за все наявність необхідного комплекту військ. І мова може вестися точно не про військові частини та з’єднання ЗС України, які вже зараз діють на 2500 км фронту від Херсона до Ковеля", – пишуть вони.

Головком та нардеп пояснюють, що для такої операції ЗСУ потрібно підготувати від 10 до 20 загальновійськових бригад (це залежить від задуму та амбіцій українського командування).

"В обстановці,  що складається, зазначене може бути зроблене виключно шляхом заміни основних зразків озброєння вже існуючих бригад на сучасні, які надаються партнерами України. Окремо слід виділяти необхідність отримання від партнерів додаткової кількості ракет і боєприпасів, артилерійських систем, ракетних комплексів, засобів РЕБ тощо. Усе це потребуватиме консолідації зусиль всіх країн – партнерів України, тривалого часу і значних грошових видатків. Власне кажучи, усе перелічене вище прямо залежить від наявних ресурсів і лише від них. І якщо із чисельністю персоналу ситуація, ймовірно, буде виглядати достатньо непогано для ЗСУ, то стосовно важкого озброєння і боєприпасів такого сказати ніяк не можна. Але в будь-якому випадку за наявності політичної волі, завчасного і продуманого планування, із використанням виробничої бази і запасів провідних країн світу створення і оснащення належним чином такого роду угруповання у складі ЗСУ є абсолютно реальним", – ідеться у статті.

Такий підхід Залужний і Забродський називають "одностороннім" для ЗСУ.

"Припустімо, ЗС України досягли повного успіху в кампанії 2023 року та оволоділи півостровом Крим. Украй позитивне політичне та інформаційне значення такого стратегічного успіху переоцінити важко. Разом із тим по-іншому можна оцінювати воєнне значення такої перемоги. РФ втрачає базу для Чорноморського флоту, аеродромну мережу, значну кількість запасів матеріальних засобів і, найімовірніше, значну кількість особового складу і техніки. Водночас  ніщо не може суттєво завадити болісному, але цілком реальному перебазуванню Чорноморського флоту до військово-морської бази Новоросійськ на східному узбережжі Чорного моря, і військова присутність агресора в регіоні буде збережена разом із загрозою ракетних ударів", – розмірковують автори статті.

Вони не відкидають використання військовою авіацією РФ аеродромів у містах Єйськ та Приморсько-Ахтарськ (Краснодарський край).

"Втрата значної кількості запасів матеріальних засобів для ЗС РФ матиме лише тимчасовий ефект. Втрати в особовому складі й техніці, щонайменше у плані чисельності, росіяни із часом можуть поповнити. Підсумовуючи сказане та обговорюючи вже подальші перспективи, після 2023 року можна вести мову лише про новий етап протистояння. Звісно, з іншими вихідними даними і перспективами, але знову ж таки – триваючий конфлікт, втрати життів, витрати ресурсів і до кінця невизначений кінцевий результат", – пишуть Залужний і Забродський.

Вони пропонують "дещо інший підхід" до визначення центру тяжіння російських сил та суті війни. Визначальною особливістю військового протистояння є диспропорція у можливостях України та Росії, наголошують автори статті.

"Найбільш показовим її втіленням є різниця у граничній досяжності засобів ураження. Якщо для ЗС РФ вона становить до 2000 км з урахуванням дальності польоту крилатих ракет повітряного базування, то для ЗС України вона фактично обмежена 100 км дальністю польоту ракет і глибини розташування стартових позицій застарілих оперативно-тактичних ракетних комплексів. Таким чином, із початку широкомасштабної агресії засоби ураження Збройних сил України мають досяжність майже у 20 разів меншу, ніж має противник. У перекладі на мову військової практики це означає, що ЗС України у кращому випадку можуть завдавати ударів застарілими засобами ураження лише на глибину оперативного тилу противника. У той час як противник здатний безкарно завдавати точкових ударів по цілях на всю глибину території країни. Саме це має розглядатися як центр тяжіння ЗС РФ із військової точки зору", – пояснюють Залужний і Забродський.

Позбавити противника такої переваги "одночасно" неможливо, але можна протиставити йому свою можливість діяти так само. Для цього Україні потрібні ракети більшої дальності або відповідне озброєння, і йдеться не лише про ракети ATACMS для HIMARS, наголошують автори статті.

"Має бути застосовано комплексний підхід до переоснащення артилерії, ракетних військ, тактичної авіації і Військово-морських сил ЗС України та інших складових їхньої могутності. Обговорення повинно вестися стосовно створення або нарощування спроможностей, а не виключно про кількість озброєння і обладнання для бригад, що плануються до переоснащення. Тільки в цьому випадку можна обговорювати вплив на реальний центр тяжіння РФ у цій війні. Він полягає в її "віддаленому" – у розумінні більшості росіян – характері. Завдяки цьому віддаленню громадяни РФ не так болісно сприймають втрати, невдачі, а головне – вартість цієї війни в усіх її розуміннях. Переконливим прикладом правильності такого підходу в поточному році є успішні зусилля ЗС України з фізичного перенесення бойових дій на тимчасово окуповану територію АР Крим. Ідеться про серію успішних ракетних ударів по кримських авіабазах", – резюмують вони.

Війна Росії проти України. Головне (оновлюють)

Контекст:

Росія окупувала Крим після силової блокади українських військових частин та незаконного референдуму 16 березня 2014 року. Приєднання півострова до Росії не визнають Україна й більшість країн світу.

24 лютого 2022 року Росія відкрито вторглася на материкову Україну, зокрема з території півострова. Крим окупанти використовують для підтримки своїх сил.