Вчені дізналися, чому одні коти нявкають голосніше, ніж інші

Власникам котів з усієї Японії запропонували заповнити анкету про свого кота й узяти мазок зі щоки свого вихованця, щоб надати зразок ДНК. Опитування містило запитання про різні прояви поведінки котів, включно з муркотінням і вокалізацією, спрямованими на людей.

Поведінкові риси оцінювали власники котів за допомогою опитувальника з оцінювання й дослідження поведінки котів (Fe-BARQ), який містить 23 категорії. Цільовим геном був ген рецептора андрогену (AR), пов'язаний із поведінковими фенотипами, такими як агресивність у різних видів.

Найдавніша форма AR з'явилася у спільного предка всіх щелепних хребетних понад 450 млн років тому. Ген контролює формування чоловічих репродуктивних органів, вторинних статевих ознак і репродуктивної поведінки. Кількість цих послідовностей змінює рівень чутливості гена. Коротші повтори роблять рецептор чутливішим до андрогенів. В інших видів, включно з людьми й собаками, коротші повтори в гені AR пов'язані з підвищеною агресією й екстраверсією.

Серед 280 стерилізованих або кастрованих котів коти з коротким варіантом гена AR муркотіли частіше. Самці із цим варіантом також набрали більше балів за спрямовані вокалізації, такі як нявкання, щоб їх погодували або випустили. Проте самки з тим самим генотипом були агресивнішими щодо незнайомців.

Водночас коти з довшою, менш активною версією гена, як правило, були тихішими. Цей варіант частіше траплявся в породистих тварин, яких розводять, щоб вони були слухняними.

Вважають, що одомашнення зробило котів гучнішими, тому може здатися дивним, що версія гена, пов'язана зі збільшенням комунікації й асертивності, також трапляється в таких диких видів, як рись.

Дослідження не розповідає прямо про те, як одомашнення котів зробило їх більш товариськими. Натомість воно вказує на складнішу картину. Наприклад, що певні риси предків, такі як агресія, все ще можуть бути корисними, насамперед в умовах високого стресу або дефіциту ресурсів у домашніх умовах.