Інтернет під контролем. Чи можна гарантувати безпеку і дотримуватися прав людини одночасно G

Учетверте за рік українська влада намагається встановити контроль над інтернетом. Двічі (навесні 2017-го та навесні 2018 року) вдавалися до спроб надати правоохоронним органам право блокувати сайти під виглядом імплементації Конвенції про кіберзлочинність, спотворюючи водночас положення самої Конвенції. Улітку 2017-го і влітку 2018 року подавали законопроекти про протидію загрозам національній безпеці в інформаційній сфері. Перший із них розробила Національна поліція. Через тиск громадськості він не пройшов далі за Національну комісію, що здійснює держрегулювання у сфері зв'язку та інформатизації, хоч та і схвалила запропонований документ. Другий проект закону (№6688) надійшов від депутатів, але також через тиск громадськості його не розглядали. Автори пообіцяли його доопрацювати. Найімовірніше, документ спробують ухвалити вже цієї осені.

Законопроекти схожі між собою, як рідні брати, і викликали широкий громадський резонанс через положення про блокування сайтів без рішення суду. Згідно з цими законопроектами, прокурори і слідчі матимуть право блокувати інформресурси своєю постановою і тільки після цього – звертатися по дозвіл до суду.

Під тиском громадськості розроблений Національною поліцією проект про імплементацію положень Конвенції так і не було внесено до Верховної Ради. Закон про протидію загрозам національній безпеці в інформаційній сфері, навпаки, до порядку денного парламенту внесли. Але після хвилі обурення у ЗМІ і засудження з боку ОБСЄ автори заявили про намір відкликати його і доопрацювати разом із представниками громадськості та міжнародних організацій.

Що ж не так із законопроектом №6688 і як зрозуміти, чи відповідають норми реальному суспільному інтересу?

Тест на розумність для спірних законів

У теорії права є тест на розумність правової норми. Він дає можливість збалансувати суспільний інтерес, яким керується держава, і приватні права кожної людини.

Тест – це воронка, на вході якої можна визначити, чи підходить запропонована норма для досягнення конкретної суспільної мети. Потім з усіх норм, які підходять для досягнення мети, вибирають ті, які найменше обмежують права людини. І, нарешті, серед норм, які пройшли попередній етап, вибирають ту, збитки від якої приватній особі пропорційні користі суспільству від досягнення мети (наприклад, забороняти в країні використовувати ножі з метою зниження кількості вбивств не стануть – збитки для окремої людини не будуть пропорційними суспільній користі від цього).

Тобто вважають розумною ту норма, яка:

• здатна досягти мети, заради якої її застосовують;
• найменше обмежує свободу приватної особи;
• уводить тільки обмеження, пропорційні користі для суспільства загалом.

Тест на розумність для законопроекту №6688

У пояснювальній записці до законопроекту йдеться, що мета закону – оперативне виявлення, реагування, попередження, запобігання, нейтралізація кіберзагроз, кібератак і кіберзлочинів, ліквідація їх наслідків і відновлення стійкості та надійності функціонування комунікаційних технологічних систем.

Відразу впадає в очі, що в законопроекті немає норм і правил, які забезпечують ефективне розслідування кіберзлочинів і регулюють особливий порядок судового провадження щодо кіберзлочинів, не передбачено гарантій забезпечення прав та інтересів приватних осіб.

Також норми законопроекту не захищають від найпоширеніших видів кіберзагроз, таких, наприклад, як DDoS-атаки, що дають можливість довести практично будь-яку систему до відмови. Не захищають вони і від шкідливого програмного забезпечення, яке часто розсилають поштою або воно завантажується в код програми, яку користувач установлює собі на комп'ютер.

Отже, перший крок тесту – чи можна досягти заявленої мети (наприклад, нейтралізації кіберзагроз) запропонованими методами – не пройдено. Адже законопроект не повною мірою досягає мети, заради якої його застосовують, він не забезпечує захисту від кібератак, комп'ютерних вірусів тощо.

Далі перевіряємо, як законопроект обмежує права приватних осіб і чи можна досягти того самого результату менш болісним способом.

Блокування сайта обмежить доступ до нього для користувачів, але невідомо, чи буде заблоковано доступ до сайта його власнику. Якщо слідчий або прокурор виявлять дані, які свідчать про злочин, вони зможуть заблокувати сайт. Але чи зможуть вони зберегти всі докази, які містяться на сайті?

Наприклад, Конвенція про кіберзлочинність, яку ухвалила Рада Європи, передбачає дещо інший механізм роботи з такими даними.

За нормами конвенції, слідчий не може блокувати сайт, але може "заморозити" інформацію (заборонити будь-яке редагування), яка, на його думку, свідчить про злочин. Таке "заморожування" захищає інформацію від спеціального або випадкового видалення, але не блокує всього ресурсу. Якщо ж слідчий помилився, шкода, завдана власнику сайта, буде мінімальною. А якщо слідчий матиме рацію, у нього буде весь пул можливих доказів, необхідних суду.

Це означає, що і другий крок тесту – чи можна досягти такого самого результату з меншим обмеженням прав людини – теж провалено. Адже цілей, які ставлять під час блокування сайта, можна досягти засобами, що завдають меншої шкоди і є набагато лояльнішими до приватних інтересів людини.

І останній крок тесту – перевіряємо, чи зберігає законопроект баланс між суспільними інтересами і правами людини на вільний доступ до інформації. Безумовно, ні. Якщо перевірку за попередніми пунктами законопроект витримував хоча б частково, то в питаннях балансу він повністю неприйнятний.

У законопроекті немає чіткого переліку порушень, за які сайт може бути заблоковано. А технологічний тероризм документ трактує зокрема як "дії людини із привернення уваги до своїх політичних, громадських чи релігійних поглядів або дії, які впливають на прийняття рішень органами державної влади". Тобто, по суті, цей законопроект дає право правоохоронним органам заблокувати будь-який інформаційний ресурс.

Зберегти баланс суспільних інтересів можна лише в тому разі, якщо санкції (блокування сайта або його "заморожування") дозволять застосовувати лише за конкретне правопорушення, передбачене конкретними статтями Кримінального кодексу України.

Рішення про блокування сайта має ухвалювати суд. Тільки він здатний врахувати аргументи обох сторін. Його рішення мають бути індивідуальними для кожного конкретного випадку. Нейтральний (в ідеалі) суддя має виважено враховувати шкоду і користь як суспільним, так і приватним інтересам, видаючи дозвіл на блокування кожного сайта.

Зараз депутати вирішили доопрацювати законопроект, і це повністю виправдано. Однак до майбутніх норм має бути застосований такий самий триступеневий тест на розумність. І тільки в разі, якщо всіх трьох елементів буде дотримано, закон, що обмежує права людини заради суспільного інтересу, може бути ухвалено.