Катамадзе: Нам самим не соромно говорити про "План Маршалла"? Невже Україну можна порівняти з повоєнною Німеччиною?
Україні не варто шукати гроші на стороні, тому що вони є всередині самої країни. Для цього достатньо ухвалити новий кодекс податкової лібералізації, який дасть різкий старт економіці і збільшить частку малого і середнього бізнесу в українському ВВП з 10–15% до 50%, як у розвинутих країнах Європи. Але влада в цьому не зацікавлена, заявив в інтерв'ю "ГОРДОН" глава Асоціації платників податків України Грігол Катамадзе.
15 листопада в Києві пройде масштабний бізнес-форум Level Up Ukraine 2017, який об'єднає основних гравців ринку українського та міжнародного бізнесу, іноземних інвесторів, регуляторів і експертів. Один зі співорганізаторів форуму – Всеукраїнська громадська організація "Асоціація платників податків України", яку у 2015 році очолив колишній Надзвичайний і Повноважний Посол Грузії в Україні, дипломат і юрист Грігол Катамадзе.
В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Катамадзе розповів, чому влада не зацікавлена в посиленні малого та середнього бізнесу, хто і чому опирається лібералізації податкового кодексу України, не даючи бізнесу видихнути, і як вийшло, що за щорічного дефіциту бюджету 80–140 млрд грн "держава має нахабство забирати гроші у платників податків і скеровувати їх на дотацію збиткових держпідприємств".
Часто чую: мовляв, теракти стаються в усьому світі. Це дуже поганий аргумент із вуст силових і правоохоронних структур
– Вибух біля телеканала "Еспресо", розстріл під Києвом українського добровольця Аміни Окуєвої, інші резонансні вбивства по всій Україні. Наскільки безпечно ви почуваєтеся як публічна особа?
– На жаль, доводиться констатувати: Київ перетворився на одне з найнебезпечніших міст Європи. У відповідь на цей очевидний факт часто чую: мовляв, терористичні акти стаються в усьому світі, ніхто не застрахований. Це дуже поганий аргумент, особливо з вуст тих, хто за родом діяльності відповідає за превентивні заходи та безпеку. Представники силових і правоохоронних структур узагалі не повинні наводити такий аргумент хоча б тому, що у світі набагато більше країн і міст, де теракти взагалі не стаються. Ну так поаналізуймо, як їм це вдається!
– Ви для себе вжили якихось заходів, щоб не стати випадковою або ні жертвою терактів у Києві й Україні загалом?
– У мене дежавю. Відчуття, ніби знову опинився у 1990-х. Причому у Грузії 90-х. Це були страшні роки для моєї батьківщини. Війна в Абхазії, початок так званого перемир'я, різке погіршення криміногенної ситуації.
Грузію 90-х наповнила величезна кількість зброї. Люди намагалися засвітла потрапити додому, щоб не ходити по Тбілісі в темний час доби. Але і вдома не вдавалося почуватися в безпеці. Людей викидали з машин і викрадали авто, могли зганьбити, побити, убити. Постійно ставалися теракти, один за одним гинули політичні лідери, починаючи від – царство йому небесне – голови Національно-демократичної партії Грузії Георгія Чантурії, закінчуючи замахом на президента Едуарда Шеварднадзе.
Коли я працював у МЗС, дипломати, які приїжджали до Тбілісі, запитували мене: "А хто це?". Ну уявіть, іде містом людина: зверху камуфляж, знизу джинси і кросівки, а на плечі, як мотика, автомат. Таких було багато. Я намагався пояснити, що це наша армія, добровольці, але...
– Коли ситуація в Грузії кардинально змінилася і люди стали почуватися в безпеці?
– Наприкінці 90-х. Завдяки неймовірним, титанічним зусиллям частина озброєних людей опинилася за ґратами, а більшість тих, хто воював за Грузію, офіційно влилася в силові структури й армію. Це було важко зробити, але дуже важливо, тому що це один із методів гарантування безпеки. Людей зі зброєю і досвідом бойових дій потрібно легально вбудовувати в силову систему держави. А самій державі треба ефективно працювати на попередження розгулу бандитизму й імовірних терактів.
Україна платила Балчуну до мільйона доларів на рік. І що змінилося в "Укрзалізниці"?
– Як Грузії вдалося змусити свої силові структури займатися прямими обов'язками, а не кошмарити бізнес?
– Ніколи не займався популяризацією будь-якої влади, завжди говорив про мою країну, відверто і щиро називаючи речі своїми іменами. Точно так само відповім і зараз, не популяризуючи якихось політичних рухів і партій.
У 2004-му в Грузії змінилася влада, прийшов Михайло Саакашвілі, і почалося будівництво нової держави й абсолютно нових державних інститутів. Як удалося змусити? Поки поліцейський, слідчий, суддя, держслужбовець одержує гроші, не має соціального пакета і не захищений – у нього завжди буде спокуса використати посаду, яку він обіймає, у власних інтересах. Звертатися до совісті – марна трата часу.
У Грузії створили абсолютно нові правила гри. Держслужбовці почали одержувати великі зарплати, значно вищі, ніж у комерційному секторі. Це був серйозний стимул. Наприклад, якщо держава одержала прибуток від розкриття економічного злочину, то частину грошей перераховували оперативно-слідчій групі як премію. Це теж серйозний стимул.
Зараз в Україні обговорюють створення Служби фінансових розслідувань. У законопроекті написано: зарплата керівника служби має становити 40 прожиткових мінімумів. Прожитковий мінімум сьогодні – 1624 грн. Тобто зарплата керівника Служби фінансових розслідувань буде приблизно 65 тис. грн, або $2,5 тис. на місяць, а в його підлеглих – ще менше. І це у службі, яка буде розслідувати великі фінансові махінації з обігом у мільярди доларів...
– З іншого боку, в Україні створено нові держструктури з високими зарплатами. Наприклад, Національне агентство з питань запобігання корупції на чолі з Наталією Корчак, яке продемонструвало повну некомпетентність і відвертий саботаж перевірки електронних декларацій політиків і чиновників.
– Згоден, і не тільки щодо Корчак. Є ще Войцех Балчун – тепер уже колишній керівник "Укрзалізниці", який одержував 463 тис. грн на місяць плюс доплати. Загалом Україна платила Балчуну до мільйона доларів на рік. І що змінилося в "Укрзалізниці"? Ви їздите потягом?
– Не часто.
– А я дуже часто. Розумію, важко знайти кошти на закупівлю нових вагонів, але можна хоча б елементарний комфорт для пасажирів забезпечити? Невже так складно, щоб постіль у вагонах, вибачте, не смерділа? Знаєте, як я вийшов зі становища? Купую одноразову постільну білизну. Звичайно, головне не лише висока зарплата чиновникам. Це одна зі складових, потрібен комплекс заходів.
Те, що зараз коять країни – сусіди України, які обурюються щодо закону про освіту, – неправильно. Скажу недипломатично: справжні сусіди так не роблять
– Вас зачіпає, коли з вуст українських політиків звучить: "грузинська мафія", "варяги при владі все розвалили" тощо?
– Спробуємо піднятися над випадами проти національності. Я не вчора приїхав до України, живу тут багато років. Спостерігаю, беру участь у якихось процесах, а тому точно знаю: абсолютна більшість громадян України – це дуже толерантні й добрі люди.
Можу назвати багатьох грузинів, вірмен, азербайджанців, представників інших національностей, які давно живуть в Україні й досягли тут успіхів. Звідси запитання: чи міг би етнічний неукраїнець досягти успіху в Україні, якби українці не створили у своїй країні таких умов?
Чую нетолерантну риторику нагорі, у політиці, але жодного разу не стикався з нею в громадянському суспільстві, хоча дуже багато їжджу Україною. Розумію, є певна політична боротьба, у якій, на жаль, усі засоби годяться. Але це неправильно, рано чи пізно ця темна смуга закінчиться.