Киянка Хорошунова в щоденнику 1943 року: Господар опери зі знущальною посмішкою заявив, що всю оперу забирає із собою
Німецький чиновник роздає прапорці під час святкування другої річниці визволення Києва від більшовиків. 19 вересня 1943 року
"ГОРДОН" продовжує серію публікацій зі щоденника Ірини Хорошунової – художника-оформлювача, корінної киянки, яка пережила окупацію української столиці в роки Другої світової війни. Цей документ – унікальне історичне свідчення, не спогади, а опис подій у реальному часі. Редакція публікує щоденник у ті дати, коли його писала Хорошунова, якій на початок війни було 28 років. Сьогодні ми публікуємо запис від 23 вересня 1943 року.
23 вересня 1943 р, четвер
Хоча із суботи минуло лише чотири дні, враження таке, що пройшло кілька місяців. Стільки подій відбулося в ці дні. Темпи цих подій і швидкі, і повільні. Мені написали папірець для тубдиспансеру і відпустили туди. На вулицях було страшнувато. З Васильківської на бульвар угору, із Хрещатика туди ж на всі боки йшов безперервний потік із машин, підвід, знарядь, який щохвилини зупинявся. Перейти на інший бік вулиці не було жодної можливості.
У диспансері порядок і тиша. Мене записали на понеділок на ранок. Звідти пішла до консерваторії. Там перелякані консерваторці з оперного хору прибігли до Нюсі по пораду: їм Брюкнер, головний господар опери, зі знущальною посмішкою заявив, що абсолютно всю оперу, усіх службовців він забирає із собою без права брати сім'ю. Куди — невідомо. Вистави, щедро обіцяні українцям 19-го числа, скасовували. На крайній випадок, якщо їх усе-таки відвезуть, дали всі можливі адреси в Україні, у Польщі й Німеччині, щоб списатися потім і не розгубитися. Вирішили чекати, що буде.
У штабі Розенберга виїхали всі рейхсдойче, крім п'яти осіб, а нашим людям сказали скластися і чекати. Це було об одинадцятій годині ранку в суботу. У бібліотеці о дванадцятій годині нас усіх потягнули на конвеєр вантажити архів давніх актів. Ящики відвезли на вокзал. О першій мені дали возик із медбібліотеки, і ми з Нюсею вибралися на город.
Була суха тепла погода. Крім нас, на городі не було жодної живої душі. У небі раз у раз пролітали літаки, і ми з надією дивилися — не наші? У нас гарний урожай картоплі цього року. Ми всього не викопували, тому що відразу не довеземо. Потім вирішили вирити яму і в неї зсипати все, що зібрали. Відокремили велику, дрібну склали в яму і повільно рушили з нашим вантажем додому.
Попередній запис у щоденнику від 18 вересня. Наступний запис – 26 вересня.
Про особистість автора мемуарів про окупацію Києва – Ірини Хорошунової – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте у розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів опубліковано у спецпроекті "Щоденник киянки".
Редакція дякує Інституту юдаїки за надані матеріали.
За ідею редакція дякує історику і журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександрові Зінченку.