Кінець епохи нафтодоларів, або Чому країни-виробники вуглеводнів приречені
Вік нафти і газу як стратегічної сировини, за допомогою якої корумпуються політичні еліти цілих країн і змінюються геополітичні розклади, добігає кінця. Головне завдання людства на найближче майбутнє – якомога швидше зіскочити із вуглеводневої голки. До того ж події кількох останніх років показали, наскільки вразливою стає цивілізація, віддаючи свою долю в руки країн – виробників нафти. Про це у статті "Перспективи світової енергетики. Системний погляд", написаній спеціально для
"ГОРДОН", міркує український розвідник і аналітик Петро Копка.
"Кам'яний вік закінчився не тому, що у світі закінчилися камені.
Так само і нафтовий вік закінчиться не тому, що у нас скінчилася нафта"
Ахмед Закі Ямані, міністр нафти і мінеральних ресурсів
Саудівської Аравії у 1962–1986 рр.
За останні три роки на міжнародному ринку енергоносіїв відбуваються кардинальні зміни, які перетворюють нафту і газ із засобу політичного впливу і тиску на просто товари, призначені для продажу або обміну. Ці самі зміни із новою силою відновили дискусії щодо закінчення епохи вуглеводнів.
У США ухвалено рішення про промислове видобування сланцевих вуглеводнів. Навряд чи це можна списати лише на бажання покарати Росію
Нові реалії
Досягнення фактично повної енергетичної незалежності дало змогу Сполученим Штатам проводити зовнішню політику, не особливо озираючись на ситуацію на ринку вуглеводневої сировини або обстановку у видобувних країнах і регіонах.
"Центр регулювання світових цін на енергоносії перемістився з ОПЕК до США. Ситуація складається так, що Сполученим Штатам немає необхідності сильно нарощувати реальне видобування. Варто лише оголосити про такі наміри – і світові ціни негайно відреагують відповідним чином. Це ще одне свідчення надмірної спекулятивності ринку.
У світі раптом склалася парадоксальна ситуація: традиційні країни – виробники нафти і природного газу тепер уже вимушені прилаштовуватися у кільватер вашингтонської енергетичної політики.
Без сумніву, США знадобиться час, щоб призвичаїтися до ролі експортера енергоносіїв, органічно вплести цю нову економічну і одночасно глобальну реалію в американську зовнішньополітичну доктрину, навчитися ефективно використовувати цей важіль у дво- та багатосторонніх відносинах. Хоча, як свідчить практика, американці вже цілком успішно пробують використати можливості, які відкрилися.