Мясникян: Політики старої школи вже добряче зносилися. Деякі можуть послужити країні у трудових колоніях
Вегандз Мясникян – наймолодший в Україні голова об'єднаної територіальної громади. У свої 24 роки він керує Роздольненською громадою в Херсонській області, до якої входить три села із 3,5 тис. жителів. В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Мясникян розповів, чому пішов у владу, яких успіхів домігся на місцевому рівні й чому вирішив спробувати свої сили на парламентських виборах.
Якщо вийшло у нас, молодих, у маленькій громаді, отже, вийде і в області, і по всій країні. Цим ми становимо загрозу старій системі
– Здрастуйте, Вегандзе.
– Добрий вечір.
– Вам 24 роки, а ви вже голова об'єднаної територіальної громади (ОТГ), де проживає більше ніж три тисячі осіб. Як ви почуваєтеся в цьому статусі?
– Головою ОТГ я став у 22 роки. Для мене це був і залишається дуже відповідальний крок. Я йшов зі своєю програмою і хотів, щоб люди мені повірили і дали можливість показати, що вони можуть жити краще. Домогтися довіри українців – справа непроста, особливо якщо тобі 22 роки. У тебе є бачення, є ідеї та життєва енергія, але ще немає дій, яким громадяни можуть повірити. Повірили моєму слову. І за півтора року роботи ми – я та моя команда, наші депутати – показали результат.
– До вас ставляться неупереджено, з розумінням, на рівних?
– Я хочу в це вірити. Із боку молоді є стійка підтримка, а від старшого покоління – кредит довіри і, я вірю, повага. Якщо людина показує, що любить свою справу, підтверджує це діями, люди починають поважати. Я повністю віддаюся роботі у громаді й намагаюся зробити більше, ніж обіцяв на виборах, коли люди довірилися мені.
– Той досвід керівництва, який ви здобули, вас ще не розчарував?
– Ні, зовсім не розчарував. Хоча, звичайно, були моменти, коли і районна влада, і деякі депутати, місцеві політики намагалися перешкодити розвитку нашої громади, насамперед мені. Люди кажуть, і я схильний до них прислухатися, що це ревнощі. Імовірно, робота нашої команди для них становить загрозу. Якщо виходить у нас, молодих, у маленькій громаді, отже, вийде і в області, і по всій країні. Цим ми становимо загрозу старій системі. Я поділяю цю думку.
[MULTIMEDIA]
– Що конкретно ви маєте на увазі?
– У майбутньому, якщо люди нададуть мені свою довіру й підтримку, щоб обійняти вищу посаду, я б із великою відповідальністю її обійняв і разом із командою постарався б показати результат. Буквально переконаний, що наша робота для громади може стати прикладом і стимулом для незворотних позитивних змін у країні.
Реформи "зверху" показали, що вони не для людей, а для "верхів". Потрібні реформи "знизу". Від маленької громади аж до найвищих кабінетів. Від звичайного громадянина до громадянина, наділеного правом говорити від імені всього народу. Реформа знизу вгору. Вона, вважаю, буде зрозумілою кожному члену нашої великої спільноти.
– Тобто ви хочете піти в обласну владу?
– Ні. На сьогодні я вирішив для себе боротися за довіру жителів мого округу на виборах до Верховної Ради. Докладу всіх зусиль, щоб донести до співгромадян, що реформи "знизу вгору" можуть змінити країну. Досвід маленьких громад, як показали європейці, застосовуваний і для всієї країни.
– Від якої партії йдете?
– Я іду як самовисуванець. Є я, мій особистий рейтинг, мої досягнення і позиції. Для мене моя партія – це мої виборці. І в парламенті я маю намір виконувати суто їхню політичну волю.
В умовах суцільної бідності й зубожіння землю не можна робити товаром
– Тато надихнув вас піти у владу?
– Це багаторівневе запитання. Я закінчив Одеську юридичну академію, потім з'явилася можливість вступити на магістратуру до університету імені Тараса Шевченка – головного університету країни. Я мріяв займатися правозахисною діяльністю, тому вчився на юриста. Батьки хотіли, щоб я навчався аграрного бізнесу, але моєму вибору не опиралися й усіляко підтримували всі мої студентські роки.
Закінчення мого навчання збіглося з реформою децентралізації та формуванням перших громад. Вирішив балотуватися, і тут був дуже корисним досвід батька, який уже став місцевим депутатом і знав, як агітувати, пояснювати свою позицію. Він допоміг мені зрозуміти проблеми й потреби місцевих жителів.
– Як ви переконали людей проголосувати за вас? Хто, крім батьків, вас підтримував? Може, політики?
– По підтримку політиків я не звертався. У першому селі, куди ми прийшли, мене ніхто не знав. Від двору до двору ходив і спілкувався з людьми. Багато питань лежало в юридичній площині: проблеми з договорами, оформлення законних претензій. Після обрання, майже за пів року, ми навели порядок у всіх юридичних питаннях і розпочали реальне втілення реформи децентралізації. Не без складнощів, але показали результати вищі й кращі, ніж наші попередники. Думаю, чесність і незаплямованість у корупції та схемах стали тими причинами, чому виборці надали нам свою довіру.
– Багато проблем вам залишили у спадок попередники?
– Радше можна сказати, що ці проблеми накопичувалися роками. Десятиліттями. Головне – бажання знайти рішення, і тоді його завжди можна знайти. І завжди в інтересах людей, якщо ти про них думаєш. У моєму випадку ми поєднали молодість і досвід спеціалістів, які працювали і досі працюють у сільській раді. Ті, хто не заплямував себе і завжди залишався, як кажуть, чесною людиною. Ми працювали вночі й удень. Часто йшли з роботи геть по опівночі.
Чи можу я сказати, що все вийшло? Ні. Але ті питання, які залишилися, вимагають вирішення на вищих рівнях. Вирішимо їх, і життя в районі стане кращим. Громада – це кожна окрема людина зі своїм господарством і справами. Ми, їхні представники, маємо сприяти нормальному життю й не лізти в їхні особисті справи. Менше обмежувати й більше сприяти. Більше запитувати і радитися з ними. А це вже юрисдикція центральної влади, законодавчої влади.
– Херсонська область – аграрний регіон, ваш батько фермер. Зараз усі активно обговорюють питання земельної реформи та скасування мораторію на продаж земель. Як ви до цього ставитеся?
– Я за те, щоб питання земельної реформи та мораторію винести на референдум. Земля – це багатство країни, яке належить її народу. Нехай він вирішить це питання.
Моя позиція така, що в умовах суцільної бідності і зубожіння землю не можна робити товаром. Але й залишати справи в такому стані, як зараз, не можна. Я про жебрацьку платню за землю. Моя сім'я – один із найбільших платників за оренду землі, й ми кажемо це завжди і скрізь. Проблема ж не в ціні за оренду землі, гроші є. Проблема, що не хочуть платити, люди біднішають і їдуть. Вважаю, що законодавці мають підвищити і закріпити мінімальні орендні платежі на землю. Зробити цей процес прозорим і захистити простих людей від аферистів.
– Економісти кажуть: що швидше запрацює ринок землі, то краще буде, з'являться інвестиції і люди зможуть отримати більше.
– Ми бачимо, що, крім місцевих підприємців та українців, можуть зайти на ринок й іноземні інвестори. Не відкидаю, що за ними стоятимуть російські бізнесмени й політики. У них грошей набагато більше, ніж у наших підприємців, і може початися тотальне скуповування землі.
Я проти, але за те, щоб це питання винести на всенародне обговорення. І не замовчувати його, не закривати у високих кабінетах. Люди мають знати аргументи "за" і "проти", щоб ухвалити історичне для нашої країни рішення.
– Але все одно торгують і продають. Той, хто хоче продати, продає.
– Це поодинокі випадки. Землю зазвичай здають в оренду й отримують заробітну плату.
– А у вашій області через мораторій виникають якісь проблеми з обігом земель, виділенням ділянок тим самим фермерам під розвиток господарства?
– Ні. Розумієте, політики починають говорити, що це треба, і фермер має бути переконаний, що це його земля. У нього є договір оренди з пайовиком на якийсь термін, і розірвати такий договір дуже складно. Так, потрібно доопрацювати правовий бік питання, дати більше грошей пайовику. Щоб вартість оренди землі була підйомною для фермера, але не жебрацькою для власника.
– Розкажіть, будь ласка, про вашу сім'ю.
– У нас у сім'ї чотири людини – тато, мама, я і молодша сестра. Батько – підприємець, депутат районної ради. Людина, яка займається фермерським підприємством, допомагає розвитку аграрної галузі економіки й постійно приділяє увагу соціальній сфері свого району. Те, що він робить уже більше ніж 30 років, зараз називають соціально відповідальним підприємництвом.
– Де ви живете?
– У батьківському домі в Каховці.
– І з Каховки ви їздите на роботу в Роздольне?
– Так, це всього 12 км.
– Громадським транспортом?
– Зараз використовую автомобіль батьків.
– А маршрутка, разом із людьми...
– Як правило, ні.
– Не могла не заглянути у вашу декларацію про доходи. Наприклад, у 2017 році, до вступу на посаду, ви вісім місяців працювали у приватній компанії – це перше і єдине місце роботи. За той рік ви вказали дохід – зарплату 26 тис. грн, а ваші заощадження готівкою – $27 тис. і 70 тис. грн. Як у вас це виходить?
– Так сталося, що я поспішав подати свою декларацію до 1 квітня. Ви пам'ятаєте, який був хаос із цими деклараціями і як складно було їх заповнювати, та ще й надіслати, коли система "зависала". Зараз, готуючись до виборчої кампанії, я помітив неточності в декларації. Виявилося, передав не фінальну версію, а чернетку або щось таке. Через електронний кабінет я вже подав усі уточнення.
Зараз єдиний складник мого доходу – це заробітна плата, яку я отримую як голова громади. Земля, майно, заощадження з'явилися, коли я разом зі своєю сім'єю розвивав бізнес.
– Протягом минулого року ваші заощадження у гривні зросли на 250 тис. за сумарного доходу 269,3 тис. грн. Ви рік жили на 19 тис. грн?
– Коли необхідно було декларувати доходи, я не перерахував заощаджень і вказав суму приблизно. Дав цифру, як виявилося, більшу, керуючись принципом, що головне – нічого не сховати. Вийшло, я дав цифру більшу, і тепер теж уточнив її в декларації.
– А хто керує вашим кафе?
– Ви можете перевірити і з'їздити туди – воно не працює і не дає прибутку, який мені потрібно було б вносити в декларацію. Відкривати не планую. Це суперечитиме закону.
– Ви великий землевласник, з огляду на декларацію. У 2015 році придбали 1,95 га, у 2017-му – майже 3,5 га. Минулого року ви уклали дев'ять угод й отримали у власність майже 37 га землі в селі Чумацький Шлях. У Херсонській області так усім землю роздають?
– Жодних секретів немає. Основну кількість нерухомості придбала моя сім'я ще до мого обрання головою громади, коли я активно допомагав їм вести бізнес. А минулого року землю придбано у форматі обміну ділянками та через отримання спадщини за заповітом.
Я знаю, що частина громад не має сімейного лікаря. Вони самі платять медикам. А ці гроші могли б піти на розвиток
– Реформа децентралізації почалася у 2014 році. Її постулати звучали красиво і перспективно. На вашу думку, що реально змінилося, а що виявилося просто красивою вивіскою?
– На сьогодні це найуспішніша реформа в нашій країні. Не без проблем, але саме вона дала можливість мені і моїй команді виявити свої знання. Плюси – більше надходжень коштів до місцевих бюджетів (майже втричі) і більше повноважень на місцях. Ми безпосередньо отримуємо кошти держбюджету – це освітня й медична субвенції. Ми самі ставимо пріоритети розвитку і самі фінансуємо свої ініціативи.
Ми можемо на місцях вирішувати, як ці кошти витрачати. Раніше гроші приходили на район, і район розподіляв їх по сільрадах. А зараз територіальна громада має бюджетні відносини тільки з областю та Києвом (державним бюджетом).
На сьогодні ми бачимо проблему в медичній реформі на первинному рівні. Є фельдшерсько-акушерські пункти (ФАП), розташовані на території громади. Цього року їх утримання лягає на плечі місцевого самоврядування. На утримання амбулаторії витрачаємо майже 1,5 млн грн. Раніше ці гроші могли спрямувати на освітлення або ремонт доріг, а тепер – на утримання ФАП. Не на розвиток! Ось що погано. І це питання, я вважаю, треба розглядати у Верховній Раді, оскільки, мені здається, депутати ніколи не користувалися послугами українських лікарів і не знають, як усе влаштовано реально.
Зараз діє програма фінансування сімейного лікаря. Він укладає декларації з пацієнтами, і кошти йдуть на лікаря. Ми знайшли фахівця. А що робити у громадах, де немає сімейного лікаря? У питаннях медицини на місцях потрібна допомога держави і тільки поступове передання цього питання від центру у громаду. Якщо процесу не врегулювати, ми одержимо різке скорочення тривалості життя або погіршення рівня життя. В умовах обмеженого фінансування доведеться вибирати – довго жити чи комфортно.
– Тобто у вас проблеми із сімейними лікарями?
– У нашій громаді вже ні. Ми знайшли фахівця – вона акушерка-гінекологиня, пів року вчилася і здобула кваліфікацію сімейного лікаря. Ми доклали багато зусиль і зробили це. Але проблема все ще актуальна для тисяч людей.
– Вам одного фахівця вистачить?
– На сімейного лікаря має бути дві тисячі пацієнтів. У нас 3,5 тисячі осіб. Одного вистачає з огляду на те, що частина людей підписала декларацію з лікарями районної поліклініки. Але проблема в тому, що якщо немає сімейного лікаря, медпослуги фінансує громада, якщо є – то "Національна служба здоров'я" платить конкретному лікарю. Я знаю, що частина громад не має сімейного лікаря. Вони самі платять медикам. А ці гроші могли б піти на розвиток.
– Я звернула увагу, що у вас немає бюджету розвитку.
– У нас узагалі дуже маленький бюджет.
– Чому?
– По-перше, громада має бути великою. До неї має входити більше сільських рад, більше людей. У нашому районі має значення кількість землі (тому що від цього йде податок). У нас тільки три сільські ради і бюджет маленький. Ми кожну копійку витрачаємо цілеспрямовано. Урок ощадливості одержуємо щодня. Якщо порівняти з іншими громадами, у яких бюджети у кілька разів більші за наш, ми бачимо різницю – наша успішніша саме через зважений підхід до витрат. І в нас не крадуть.
– Люди задоволені?
– Мій рейтинг найвищий у районі. Більше ніж 100 депутатів, громадських активістів, журналістів, підприємців залишили підписи на мою підтримку на висування до Верховної Ради. Я вважаю, це та проміжна позитивна оцінка, яку нам поставили за роботу.
– Ви по вулицях спокійно ходите?
– Звичайно, ми ж їх освітлюємо (сміється). Що пів року ми збираємо народні гуляння, проводимо розіграші, святкуємо день села. Минулого року ми постаралися до дня Роздольного зробити маленький сквер, висадили 15 сакур. Це подарунок для всіх. Людям приємно, вони приходять із сім'ями. Найчастіше саме там ми зустрічаємося і спілкуємося. Ніколи не почувався в небезпеці, не користуюсь послугами охорони. Мене всі знають і я знаю всіх у своїй громаді.
– Як пересічний мешканець міг відчути на собі ефект від децентралізації? Що в його житті змінилося?
– Насамперед зросло наповнення місцевого бюджету. Це дало можливість зробити більше для людей. Вони бачать, що населений пункт, де вони живуть, змінюється.
– Наприклад, що зробили?
– Освітлення в кожному селі, поміняли кілька кілометрів водопровідних труб, зробили ямковий ремонт асфальтного покриття, відремонтували водопровід, ремонт в амбулаторії та школі. У Києві, може, це здається дрібницями. А для невеликої громади це величезні звершення.
Робота голови громади – це ще й надавати якісну соціальну допомогу: оформлення субсидій, соціальних послуг. Відкрили поліцейську станцію і відділення "Нової пошти". Створили додаткові робочі місця і дуже потрібний населенню сервіс.
Ми – одна з перших громад, яка взяла участь у спільному проєкті з МВС і відкрила сучасну поліцейську станцію.
– У вас є проблеми із правопорядком?
– Ні, абсолютно. Коли громада займається справами, коли все ремонтують, створюють робочі місця, атмосфера не сприяє зростанню злочинності. Але є інші питання.
Наша поліцейська станція має вакантне місце дільничного. Кадрів немає. Зарплата приблизно 10 тис. грн. Але молодь їде за кордон, і дуже важко утримати їх, щоб вони у нас працювали. Багато молодих людей їде. Питання правопорядку у нас підійшло до питання кадрів, і його неможливо вирішити без зміни політики держави щодо утримання людей у країні.
– Тобто робочі місця є, а кадрів не вистачає?
– Саме так. Як громаді, так і підприємцям.
– Ви один молодий хлопець на селі?
– Звичайно, ні. Є у нас молоді спеціалісти – вчителі, керівник будинку культури. Я вважаю, що молодим людям, які хочуть щось важливе зробити, треба давати можливість попрацювати і давати гідну зарплату. Зараз відкриті всі можливості для тих, хто готовий починати свою кар'єру.
– Ви не можете знайти поліцейського...
– Це людина, яка має вищу юридичну освіту, має пройти всі конкурси. Ми і закон ставимо високі вимоги. Потрібна зміна політики держави. Ми вже рік шукаємо. Але поки нікого немає. Був хлопець, подав документи, потім у нього з'явилася можливість виїхати за кордон, і він поїхав. Наш бюджет обмежений, і ми не можемо конкурувати із зарплатами в Польщі, Англії і Німеччині. Необхідна зміна політики країни. Необхідні реформи "знизу вгору" від тих, хто реально знає, як все працює, а не на папері.
– А криміногенна ситуація у вашому районі дає вам змогу не мати поліцейського?
– Так, але ми тісно працюємо з Каховським райвідділом поліції.
Українська історія продемонструвала, що політики й чиновники приходять і йдуть, а українські громадяни залишаються. Не потрібно нікого боятися
– У реформі задекларовано самостійність громад, а ви воюєте з райдержадміністрацією. Що пішло не так?
– У кожній області затверджено перспективний план формування територіальних громад. У нашу громаду має входити ще три сільські ради, тобто всього має бути шість населених пунктів. Має значення кількість землі і жителів, це збільшує бюджет громади, і тоді можна дати людям більше сервісів, кращий рівень життя і послуг.
Але районні чиновники повелися некоректно. Вони почали протидіяти нашому об'єднанню на користь іншого, яке вони можуть контролювати і, як мені здається, мати доступ до бюджету цієї громади. Тому почалося протистояння, але не між мною і районними чиновниками, а між усією нашою громадою і старою політико-чиновницькою системою.
– За вашою спиною в населених пунктах, які мають увійти у вашу громаду, почали кампанію проти вас?
– Так, велика політика в невеликому масштабі. Голова райради і райадміністрації приїхали в село Семенівка і почали поширювати дезінформацію, фейкові повідомлення.
– А ви в них запитали, у чому проблема?
– Я говорив із ними як голова громади, якого уповноважили люди представляти їхні інтереси. Відповідей, очікувано, не дістав. Тому і з'явилося припущення, яке далі підкріпили факти та свідчення місцевих депутатів: районна влада хоче одержати підконтрольну громаду, де зможе красти з бюджету. Люди вже перебудовуються, критично мислять, обурюються, побачивши "великих чиновників".
– Бояться місцевого начальства?
– Так. Але цю справу можна виправити. Українська історія продемонструвала, що політики і чиновники приходять і йдуть, а українські громадяни залишаються. Не треба нікого боятися.
– Основний принцип формування територіальних громад, закладений у законі, – добровільність. Якщо жителі хочуть, то як їм можна перешкодити?
– Люди мали ухвалювати рішення, ґрунтуючись на брехні та фейковій інформації про роботу нашої громади? Якщо їм розповідають, що після об'єднання з Роздольним у них закриють школу, звісно, вони передумають об'єднуватися, навіть якщо до цього були "за". Велика політика брехні й обдурювання. А це ж неправда, що щось закриють. Як чиновники дозволили собі поширювати таку інформацію? Чесно, я не з боязких і розумію, що це велика політика. Але я не збираюся до цього звикати. Викорінити таку практику – ось наше завдання.
Сьогодні є можливість обрати нових людей. Треба дати їм можливість попрацювати, просто повірити їм. Гірше точно не буде
– Минулого року Херсонська область опинилася в центрі уваги через замах на депутата облради Катерину Гандзюк. У причетності до цього злочину підозрюють перших осіб Херсонської області. Голова слідчої комісії ВР Борислав Береза після поїздки в Херсон написав: "Те, що тут відбувається, не дно, це гірше". А ви стикалися з беззаконням, несправедливістю, криміналом?
– Особисто в мене та моєї громади все спокійно. Ми робимо все, щоб жодні політичні дискусії не доходили навіть до крайніх форм протистояння.
Що стосується вбивства Гандзюк, на жаль, я не був із нею знайомим. Це жахлива трагедія. Погано, що високі чиновники можуть уникнути відповідальності, а за них будуть відповідати лише виконавці.
– Як люди сприйняли?
– Інцидент активно обговорювали місцеві жителі й депутати. Гандзюк була відомою особистістю. Багатьом була незручною, бо говорила правду. Можливо, після події хтось злякався й у майбутньому мовчатиме. Упевнений, саме такою і була мета замовників убивства – примусити незгодних мовчати. Я вважаю, якщо щось не подобається, порушують права людей, крадуть із скарбниці – треба говорити. Якщо всі активні люди злякаються, якщо нові політики зараз утечуть, тоді замовники вбивства досягли бажаного.
– Яких змін ви очікуєте після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах?
– Усі зітхнули з полегшенням, з'явився промінь надії на зміни. Моя рідна Херсонська область дістала можливість скинути старих політиків, і ми чекаємо новий світанок. Я розумію, що головне – привести до влади нових людей, які не були в політиці, не причетні до корупційних скандалів, у яких є своє нове бачення. Прибрати старі кадри, дати дорогу новим. Сподіваюся, він це зробить. Вийде чи ні, не знаю. Принаймні вірю в це.
– А від виборів до парламенту?
– Якщо у Верховну Раду зайдуть старі політики, буде складно щось змінити. Тому днями я звернувся в Конституційний Суд, щоб він не зупиняв передвиборчої кампанії, у якій можуть себе виявити нові політики і політичні сили. Сьогодні є можливість обрати нових людей. Треба просто повірити, дати їм можливість попрацювати. Гірше точно не буде. Політики старої школи своє вже відпрацювали і дуже зносилися.
– Сказати їм: спасибі і вільні?
– Нехай працюють в іншому місці. Наприклад, деякі можуть послужити країні, працюючи у трудових колоніях, компенсуючи те, що вкрали в держави. Вони наробили багато негарних справ. Майбутнім поколінням (а я вважаю наступним поколінням моїх однолітків) доведеться розгрібати те, що вони нам залишили. Я хочу жити в Україні. Якщо не ми, то ніхто не змінить життя нашої країни, і майбутнє держави ніколи не проясниться. Ще раз хочу підкреслити, країні потрібен новий світанок.
– Люди у вашій громаді цікавляться політикою, просять поради, за кого голосувати?
– Бувало й таке. Але в кожного має бути особиста позиція. Не вважаю за потрібне за когось агітувати, але акцентую – нові політичні лідери з новим баченням. Сьогодні є багато інформації, у кожного є можливість зробити свій вибір. Суспільство стало зацікавленішим у політиці. Останні кілька років особливо. Із приходом Зеленського молодь активізувалася. Не всі, але більше, ніж раніше.
– Обговорюють більше, а діють?
– Подивимося, що буде далі. Я всіх закликаю робити зміни разом, об'єднуватися, працювати над планами і розпочинати їх виконання. Якщо не ми, то хто? Я вважаю, що зараз останній шанс нам скерувати країну в бік економічного зростання. Або залишитися країною третього світу.
– Чують?
– Їм цікавіше провести час за кордоном, виїхати у великі міста. У селах важко утримати молодь. Але в мене є стратегія, як залучити більше фінансування у громади і тим самим утримати людей удома.
– Ви, як молода людина, що б порадили зробити, щоб молодь залишалася, активніше долучалася до управління регіоном?
– Я б повернув систему відпрацювання. Раніше кожен студент, який навчався на бюджеті (державним коштом), після закінчення навчання мав три роки відпрацювати за направленням. Сьогодні таке відпрацювання залишилося лише для вчителів та лікарів. Я вважаю, що якщо держава в тебе вкладає, ти маєш відпрацювати на неї.
Також необхідно міняти бізнес-клімат та створювати робочі місця: у нас активно розвивається аграрний сектор, необхідно розвивати екотуризм та ековиробництво, розвивати домашнє виробництво, будувати невеликі фабрики. У моєму плані для округу – нові робочі місця вже за п'ять років.
– А як же свобода пересування і вибору місця роботи?
– Якщо за твоє навчання платить держава, зроби ласку, відпрацюй інвестовані в тебе гроші. Для людини – це досвід роботи, це перше робоче місце. Держава може призвати тих, за кого вона платила, щоб налагодити роботу в тих місцях, де потрібні молоді фахівці.
– А які заробітні плати, щоб залучити молодих?
– Мінімальна зарплата дуже низька. Разом із програмою відпрацювання необхідна державна програма підтримки молодих фахівців: фінансування, медичне обслуговування, житло. Якщо людині є де жити, є медичне страхування, є все, щоб почати життя молодій сім'ї, тоді можна і попрацювати на державу. Ніхто не каже, що жити потрібно в ангарі, а їсти зі сміттєвого бака. Але якщо не провести змін, саме так усе й буде. І корупція.
Багато проблем на місцях, але в Києві про них не чують. Або не хочуть чути. Про питання соціальні, фінансові, питання регіонального розвитку
– Багато активістів та експертів кажуть, що в Херсонській області процвітає сепаратизм, у людей проросійські настрої...
– Це не так. На сьогодні ми бачимо результат президентських виборів. І в парламент претендують різні політичні сили, вони мають підтримку громадян. І в жодної немає стратегії розділення України. Сепаратистського настрою немає. Візьму свою громаду. У нас багато людей, які служили в АТО, захищали нашу країну. Ми можемо розділятися в баченні реформування країни, але точно солідарні в розумінні того, що країна має бути єдиною та успішною.
– А як у вас із мовним питанням?
– У селах розмовляють українською. У місті Каховці по-різному – хто російською, хто українською. У нас немає мовної проблеми. Державна мова – українська. Усе інше згідно з Конституцією.
– Тобто мовний закон не налякав людей?
– Багатьом він не подобається. Знову ж таки, хто розмовляє російською і не читає закону, побоюється, що їх штрафуватимуть за використання російської мови. І їхніх побоювань ніхто не розвіює. А це ж стосується лише посадових осіб, держслужбовців. Людина на держслужбі представляє країну і має знати українську мову. Але також необхідно виконувати ст. 10 Конституції, яка гарантує всім іншим мовам, зокрема й російській, захист.
– Чого саме не пояснили людям, якщо вони так хвилюються стосовно цього?
– Я думаю, тут більше політичні ігри. Українську мову треба розвивати. Ми живемо у країні Україна. Мені особисто подобається мова. І на роботі ми завжди спілкуємося українською. Хто хоче знати, вивчить, якщо хоче займатися державним будівництвом. Але обмежувати людей, які розмовляють російською та мовами національних меншин, уважаю таким, що суперечить Конституції.
– Загалом, з огляду на вашу розповідь, складається ідилічна картина про регіон. Невже немає жодних проблем?
– Хочеться зробити більше, але немає можливостей. Це не проблема, а труднощі. Питання фінансування і того, що нам, громадам, доводиться вигризати все в центральної влади.
– Щоб робити більше, треба більше грошей. І де територіальна громада може їх узяти?
– Насамперед треба переглянути надходження в бюджет, хто як платить. Ми провели колосальну роботу з підприємцями й одержали перевиконання бюджету у 2018 році майже на 1 млн грн. Ми донесли до бізнесу, що треба платити податки. І вони заплатили. Головне було переконати і на справах довести, що грошей ніхто не розкраде. Люди мені довірили роботу, я маю стежити, щоб кожна копійка йшла на цільове використання. І намагатися залучати інвесторів.
– У вас у районі більше аграрних підприємств?
– Переважно фермери.
– Що вирощують?
– Овочі переважно – цибулю, помідори. Усі знають херсонські кавуни. У Роздольному раніше був колгосп "Краса Херсонщини", який мав великі сади – яблуні, черешні. Продукцію продавали в усьому Союзі.
– А чому "був"?
– Колгосп викупило приватне підприємство. Дерева викорчували. Наразі на цих площах сіють сою, соняшник, зернові культури. Садів стало менше. І це трагедія для регіону. У нас мають бути фермери, чия продукція відома в усій країні та в усій Європі. Ми плануємо розпочати роботу з відновлення такого виробництва.
– Які перспективи ви бачите для своєї громади?
– Я б хотів зробити доступнішою соціальну та матеріальну допомогу на оздоровлення, допомогу онкохворим. Люди просять, і хочеться їм дати більше, але не все можливо. Я міг би зробити більше, будучи народним депутатом, тому що знаю проблеми на місцях, у соціальній сфері. У нас сьогодні немає зв'язку центральної влади з місцевою. У нас відносини такі: коли в нас забирають, а натомість нічого не дають. Окрім обов'язків, звісно. Багато проблем на місцях, але в Києві про них не чують. Або не хочуть чути. Про питання соціальні, фінансові, питання регіонального розвитку.
– Зрозуміло, що коли ви висувалися на голову об'єднаної територіальної громади, ви щось пообіцяли, чомусь вам повірили. Що зробили для цього?
– У моїй програмі було освітлення в кожному селі, ремонт дахів у будинках культури, ремонт у садках, амбулаторії. І на сьогодні всі ці пункти я виконав. Ми замінили 45 вікон в амбулаторії – це великий напрям, куди ми витратили кошти. Ремонт даху у клубі, перші класи у школах, придбали музичну апаратуру, зробили в кожному селі нашої громади ямковий ремонт доріг, відкрили дитячі майданчики. Тобто досить показових проєктів, які ми реалізували протягом півтора року. Відкрили сучасне відділення "Нової пошти", де люди можуть одержувати якісні послуги. Відкрили поліцейську станцію.
Це все локальні питання, але на виборних посадах вище я зможу втілити наші інструменти досягнення цілей, швидкого будівництва і, що головне, ощадливості та цільового використання коштів. У нас немає корупції. Прозорий бюджет прозоро використовують, можу дати звіт за кожну копійку.
– Тобто всю свою передвиборчу програму ви реалізували менше ніж за два роки?
– Так. Єдиний пункт, який ще залишився, протягом місяця, думаю, ми це зробимо, – новий бювет. В одному із сіл серйозна проблема з питною водою. Та вода, що йде трубопроводом, солона і забруднена. Тому ми вирішили пробурити свердловину і зробити бювет, де люди зможуть набирати безкоштовно чисту питну воду.
Протягом півтора року насправді було багато чого зроблено, я з упевненістю можу сказати, що свою програму я реалізував. Якщо є любов до свого дому, ти не будеш виносити з нього гроші.
– І ви впевнені, що пройдете в парламент?
– Так, звісно. Я піду самовисуванцем у 185-му окрузі. Наразі на мою підтримку зібрано сотні підписів підприємців, громадських діячів, депутатів місцевих рад та місцевих жителів. У нас є колосальний запит на нові політичні обличчя, нових політиків. І мені є що запропонувати виборцю.
– У вас немає конкурентів?
– Серед молодих політиків з ідеями та баченням – ні. Є стара система з їхніми корупційними щупальцями й депутатами. Я вважаю, що суспільству потрібні нові обличчя, нові політичні лідери з баченням розвитку країни. Сьогодні в мене є можливість показати, що я зробив протягом півтора року, можу зробити більше, будучи народним депутатом. З упевненістю можу сказати, що громадяни моєї громади мене підтримають. Уважаю, що в парламенті я можу зробити більше не лише для громади, але і для всього округу, регіону й України загалом. Є думки, бачення, яке я хотів би донести до людей, будучи у Верховній Раді.
– Змагатися з чинними політиками загалом непросто. Вам не страшно?
– Не страшно. Буду розповідати людям, що я хочу зробити. Головне – не боятися. Якщо поставив мету, треба до неї йти. Головне – дохідливо пояснити, чого ти хочеш. І я вважаю, мені повірять. У старих політиків немає головного: чесності й довіри людей. Я ж оберігаю своє чесне ім'я і довіру своїх виборців.