"Не думайте, будь ласка, що війна десь далеко". Повний текст виступу Зеленського в Генасамблеї ООН
Сайт президента України Володимира Зеленського оприлюднив промову глави держави, виголошену ним 25 вересня на сесії Генасамблеї ООН у Нью-Йорку. Зеленський звернув увагу на необхідність урегулювання ситуації на Донбасі. За словами глави держави, ніхто не зможе відчувати себе в безпеці, доки в Україні триває війна. Видання "ГОРДОН" публікує повний текст виступу президента України.
Ласкаво просимо у XXI сторіччя. Вік можливостей. Де замість "бути почутим" у вас є можливість бути вбитим
Вельмишановний пане президенте, ваші високоповажності, пані та панове!
Від імені України вітаю вас, пане президенте, з обранням головою 74-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. Україна підтримує реалізацію всіх амбітних пріоритетів цьогорічної асамблеї.
Будьмо відверті, усі присутні тут мають різні інтереси, погляди, цінності та проблеми. Але є те, що об’єднує нас усіх. У кожного з вас, пані та панове, був той самий, перший виступ із цієї трибуни.
Будь ласка, згадайте свої відчуття в ту мить. Кожен із вас, авторитетний і поважний сьогодні, був колись починаючим, але, я точно впевнений, щирим світовим політиком. І тоді коктейль із прагматизму, скепсису та суворої геополітичної реальності ще не встиг загасити ваш запал, романтизм і непохитну віру в те, що світ можна змінити на краще.
Згадайте, як важливо було тоді донести проблеми та біди своєї країни і свого народу. Як важливо було тоді бути почутим. І сьогодні я маю аналогічні відчуття.
Я розповім вам одну історію. Історію людини, для якої "бути почутим" стало сенсом життя. Адже цей чоловік мав божественний голос. Його називали одним із найкращих баритонів і контратенорів світу. Його голос звучав у Карнегі-холі у Нью-Йорку, соборі Нотр-Дам, лондонському Ковент-Гардені та Гранд-Опері у Парижі. Кожен із вас міг би особисто почути його неймовірний спів. Але, на жаль, є річ, яка не дозволить вам цього зробити. Вона виглядає – зараз я вам покажу – ось так (президент продемонстрував кулю. – "ГОРДОН").
12,7 міліметра, які не просто зупинили його кар'єру. Вони зупинили його життя. Ось це коштує $10. І, на жаль, сьогодні на нашій планеті це – вартість людського життя.
Таких історій – тисячі. Таких куль – мільйони. Ласкаво просимо у XXI сторіччя. Вік можливостей. Де замість "бути почутим" у вас є можливість бути вбитим.
Нам здавалося, що ми всі будуємо інший, новий світ. У якому для того, щоб твою думку чули і зважали на неї, не потрібно мати ядерну зброю
Людину, про яку я вам зараз розповів, звали Василь Сліпак. Це українець, соліст Паризької національної опери, який загинув на Донбасі, захищаючи Україну від російської агресії.
П'ять років триває війна на Донбасі. П'ять років, як Росія анексувала в України півострів Крим. Сьогодні, коли існують тисячі сторінок міжнародного права і сотні організацій, покликаних його захищати, наша, саме наша країна зі зброєю в руках, утрачаючи своїх громадян, відстоює власний суверенітет і територіальну цілісність.
Понад 13 тисяч загиблих. 30 тисяч поранених. Півтора мільйона людей змушені покинути свої домівки. Щороку ці жахливі цифри звучать тут з однією лише поправкою – щороку ці цифри зростають.
Завершення війни, повернення всіх окупованих українських територій і панування миру є моїм завданням. Але не ціною життя наших громадян, не ціною свободи чи права України на власний вибір.
Саме тому ми потребуємо світової підтримки. Я розумію: усі присутні тут мають власний державний клопіт. І чужі проблеми не повинні хвилювати вас більше, ніж власні. Але в сучасному світі, де ми з вами живемо, більше немає чужої війни. І ніхто з вас не зможе почувати себе у безпеці, коли йде війна в Україні, коли йде війна в Європі.
І фатальною може стати думка, що вас це все не стосується і ніколи не торкнеться. Не можна мислити про глобальне й заплющувати очі на деталі чи, як комусь здається, навіть дрібниці.
Бо саме так закладався фундамент для двох світових війн. І ціною неуважності, мовчання, бездіяльності чи небажання поступатися власними амбіціями зрештою стали десятки мільйонів людських життів. Невже людство почало забувати про ці страшні уроки історії?
Україна про них пам’ятає. І Україна завжди демонструвала світу готовність забезпечувати мир цивілізованим шляхом. І робила кроки на шляху до міжнародної безпеки. Наприклад, коли відмовилася від ядерного потенціалу, що на той час був більшим, ніж у Великої Британії, Франції та Китаю разом узятих.
Бо нам здавалося, що ми всі будуємо інший, новий світ. У якому для того, щоб твою думку чули і зважали на неї, не потрібно мати ядерну зброю. У якому тебе поважатимуть саме за справи, а не за наявність ядерних боєголовок.
Урешті-решт у цьому "новому" світі наша держава втратила частину своїх територій та майже щодня втрачає своїх громадян.
Саме тому хто, як не Україна, має сьогодні право говорити про необхідність переосмислення та перегляду сучасних світових правил?
Сильний лідер не той, хто, не моргнувши оком, відправляє тисячі солдатів на вірну смерть. Сильний лідер той, хто береже життя кожної людини
Безумовно, ми не ставимо під сумнів авторитет міжнародних інституцій, зокрема Організації Об’єднаних Націй. Але слід визнати, що механізми є не бездоганними. Вони починають давати збій, а отже – потребують оновлення.
Організація Об'єднаних Націй. Та будьмо відверті – чи є нації сьогодні справді об’єднаними? А навіть якщо так, то що саме їх об’єднує? Це лиха, катастрофи, війни.
Із цієї, найвищої у світі, трибуни завжди чути заклики до справедливих змін, праведні обіцянки, проголошення нових ініціатив. Настав час зробити так, щоб вони завжди підкріплювалися реальними справами. Бо у сучасному світі, де людське життя коштує $10, слова вже давно знецінені.
Згадаймо, з якою метою у 1945 році було створено ООН? Це підтримання та зміцнення миру й міжнародної безпеки. Але що робити, коли в небезпеці сама основа міжнародної безпеки? Адже будь-яка війна сьогодні – в Україні, Сирії, Лівії, Ємені чи іншому куточку планети, незалежно від кількості її жертв, – це найбільша загроза всій цивілізації. Тому що у 2019 році людина розумна, гомо сапієнс, і досі вирішує конфлікти, вбиваючи собі подібних. Упродовж усього часу свого існування людство постійно знаходило нові способи для подолання відстані, передачі інформації, лікування хвороб.
І тільки одне залишається незмінним: суперечності між народами та державами досі вирішуються не словами, а ракетами. Not by word. But by war.
Не думайте, будь ласка, що війна десь далеко. Методи її ведення, технології та озброєння призвели до того, що наша планета вже не така велика. І сьогодні часу, який я витратив на останній абзац, достатньо, щоб зруйнувати Землю вщент.
Це значить, що на кожного лідера лягає відповідальність не лише за долю власної країни, а й за долю всього світу. На мою думку, нам всім потрібно усвідомити, що сильний лідер не той, хто, не моргнувши оком, відправляє тисячі солдатів на вірну смерть. Сильний лідер той, хто береже життя кожної людини.
Давайте зараз відповімо самі собі – що дають людству наші зустрічі? Якщо для когось це тільки політичний театр, де грають ролі, декларують світлі наміри, які потім перекреслюються темними вчинками?
Це – не просто трибуна. І не сцена. І сім із половиною мільярдів мешканців планети не глядачі, а безпосередні учасники реального життя. Основи сценарію цього життя закладаються саме тут. І сьогодні від кожного присутнього залежить одне – чи буде це життя взагалі.
Зізнаюся, мені дуже хотілося б, щоб цю промову колись назвали "15 хвилин, що змінили світ". Але я чудово розумію: змінити те, що існує тисячі років, за 15 хвилин просто неможливо. А поведінкові теорії кажуть, що війна є невід'ємною складовою людської сутності. Але світ змінюється. Людина змінюється разом із ним. І якщо колись ми навчилися писемності, математики, винайшли колесо, пеніцилін і підкорили космос – значить, у людства все-таки є шанс.
Усвідомлюючи всю небезпеку цивілізації, ми повинні генерувати інші смисли. І боротися за нову людську ментальність, де агресія, гнів і ненависть будуть атрофованими почуттями.
Пані та панове! У цей день, 25 вересня, помер Еріх Марія Ремарк. А 90 років тому світ побачив його роман "На Західному фронті без змін". Нагадаю слова з передмови до нього: "Це спроба розказати про покоління, скалічене війною. Про тих, хто став її жертвою, навіть урятувавшись від снарядів". А ще 90 років тому світ побачив інший роман. Це "Прощавай, зброє!" Ернеста Гемінґвея. Ось цитата звідти: "Війну неможливо виграти перемогами. Той, хто виграє війну, ніколи не перестає воювати…".
Світ мусить пам'ятати: кожне наступне скалічене покоління – це шлях до нової війни. Яку неможливо, просто неможливо виграти перемогами. Дехто зараз каже: "Третьої світової війни не буде. Буде остання". Сподіваюся, ця фраза – усвідомлення загрози для планети, а не анонс.
Дякую!