Євген Кисельов: Абсолютно впевнений, що в Бойка контакти з Кремлем регулярні. Сам бачив, як він, Сурков і Зурабов спілкувалися в Києві під час Майдану
В інтерв'ю "ГОРДОН" телеведучий Євген Кисельов розповів, хто з українських політиків їздить у Кремль по інструкції, як перетнувся під час Майдану в Києві з помічником президента РФ Владиславом Сурковим, чому йому протягом багатьох місяців не платили зарплати на "Інтері", за чиєю вказівкою нардеп Опозиційного блоку Сергій Льовочкін звільнив його з телеканала і чому Володимир Путін цікавився в українського бізнесмена Дмитра Фірташа, чи задоволений той роботою Кисельова.
Протягом дев'яти років роботи в Києві російський телеведучий, колишній гендиректор і головний редактор НТВ, розгромленого в перший рік президентства Володимира Путіна, Євген Кисельов змінив три українські телеканали – ТВі, "Інтер" і NewsOne. У серпні 2017-го Кисельов перейшов на новий інформаційний ресурс "Прямий", створений на базі телеканала "Тоніс", який офіційно належить екс-регіоналу й голові Київської міської держадміністрації у 2014 році Володимиру Макеєнку.
Проте головним українським каналом у кар'єрі Кисельова залишається "Інтер", де він пропрацював майже сім років, вів недільну програму "Подробиці тижня з Євгеном Кисельовим" і політичні ток-шоу "Велика політика з Євгеном Кисельовим" та "Чорне дзеркало". 15 квітня 2016 року у прямому ефірі телеведучий заявив про те, що йде з телеканала "Інтер", пояснивши це бажанням зайнятися новими проектами у сфері незалежної політичної журналістики. Раптовість цього рішення, а також офіційно-нейтральний коментар прес-служби "Інтера" лише посилили підозри: між телеведучим і власниками стався серйозний конфлікт, про обставини якого Євген Кисельов і розповів виданню "ГОРДОН".
Додам, що це інтерв'ю було готове ще кілька місяців тому, але герой матеріалу просив редакцію почекати з виходом матеріалу. Причина – кримінальна справа, яку проти Кисельова порушила Федеральна служба безпеки РФ, а також обшуки, які російські правоохоронці провели в московській квартирі 88-річної тещі телеведучого.
Мені висунули обвинувачення "публічні заклики до здійснення терористичної діяльності". Мінімальне покарання – штраф, максимальне – чотири роки
– На якій стадії зараз кримінальна справа проти вас у Росії?
– Справу було порушено 22 квітня минулого року Федеральною службою безпеки РФ – головною російською спецслужбою. Коли це сталося, я жартував над знайомими, у яких теж проблеми з російськими репресивними органами: "Ви – пацани, проти вас лише Слідчий комітет РФ бореться, а я – ворог народу в законі, за мене ціла ФСБ взялася". Жарти жартами, але мені висунули обвинувачення за суворою статтею – "публічні заклики до здійснення терористичної діяльності або публічне виправдання тероризму".
– Скільки вам загрожує за статтею "тероризм"?
– Мінімальне покарання – значний штраф, максимальне – чотири роки позбавлення волі. Справу порушили через мої висловлювання на підтримку Надії Савченко, яка в той час ще перебувала у російській в'язниці. У РФ її вважали терористкою, а мої слова на її підтримку інтерпретували як "заклики до тероризму".
Зараз, наскільки мені відомо від моїх адвокатів, справу призупинено через те, що слідчі не можуть мене допитати. Водночас мене оголосили в російський федеральний розшук, хоча всім добре відомо: я вже давно – майже протягом 10 років – живу і працюю в Києві. У підсумку головна неприємність, яку мені заподіяли – крім того психологічного пресингу (багатогодинні допити, принизливий обшук), яких зазнали мої близькі в Москві, – полягає в тому, що я не можу приїжджати до Росії провідати рідних і друзів. Якщо приїду – одразу опинюся під арештом. Це точно в мої плани не входить.
– Коли востаннє були в Росії?
– Що довше я жив у Києві, то рідше бував на "історичній батьківщині". Зовсім припинив туди їздити із квітня 2014 року, коли мені раптом зателефонував покійний Борис Нємцов (ми з ним дружили) і попередив, що мені відтепер небезпечно бувати в Москві. Сказав, що у нього щодо цього є надійна інформація: мовляв, "ті, хто таємно співчуває", просили передати, що на мене там можуть чекати великі неприємності. Телефоном він, зрозуміло, не захотів розповідати жодних подробиць, а особисто ми з ним, на жаль, більше не побачилися.
– "Великі неприємності" – це що конкретно?
– Думаю, це, найімовірніше, було пов'язано з моєю поїздкою до США та Англії в березні 2014 року. Тоді після подій на Майдані й у Криму (ще до повного захоплення півострова Путіним) мене запросили виступити в кількох американських "мозкових танках" у Вашингтоні та Нью-Йорку, а заодно і в лондонському Королівському інституті міжнародних відносин (Chatham House) із розповіддю про все, що відбувалося в Україні й навколо неї. У мене під час тієї поїздки було ще багато інших зустрічей – і в Конгресі США, і в Держдепартаменті, і в британському парламенті, і в редакціях кількох упливових ЗМІ.
До речі, тоді в Лондоні стався кумедний випадок. Я розмовляв у парламенті з групою депутатів-торі. Вони несподівано запросили мене того ж вечора на вечерю до знаменитого клубу членів Консервативної партії, "Карлтон Клаб", на Сент-Джеймс-стріт. Вечеря була на честь двох кандидатів у президенти України і в мери Києва відповідно – Петра Порошенка та Віталія Кличка, які приїхали до Лондона для зустрічей із британськими політиками. Треба сказати, що обидва страшенно здивувалися – сподіваюся, що приємно, – виявивши за столом серед членів парламенту вашого покірного слугу. Тоді я, між іншим, уперше побачив, як Порошенко виступає англійською. Не приховую, був вражений: він, напевно, протягом цілої години абсолютно вільно, без папірця, без помітних помилок, із гарною вимовою відповідав на запитання присутніх.
Але це я відволікся. Повертаючись до моєї поїздки в Америку: у своїх виступах я тоді дуже жорстко критикував дії Росії щодо України і постійно висловлював думку (багато хто тоді ще сприймав це як явний полемічний "перебір"), що дуже скоро путінський режим стане реальною загрозою безпеці США та європейських союзників Америки. Зараз це вже "мейнстрім".
А тоді – смішно сказати! – буквально напередодні проголошення анексії Криму зі мною мало не сперечався до хрипоти один дуже відомий американський політолог, який усе ніяк не міг повірити в мій прогноз, що станеться саме анексія, а не "абхазький" чи "придністровський" варіант (тобто визнання незалежності самопроголошених республік де-юре або де-факто, але без офіційного приєднання до Росії). Він говорив: "Ну послухайте, це ж Путіну невигідно – він грубо порушить міжнародне право, він виявиться вигнанцем, він підведе Росію під санкції". І ніяк не міг почути моїх аргументів, що для Путіна на той момент було набагато важливіше продемонструвати своїм шанувальникам у Росії, який він крутий, рішучий, сильний, і наскільки йому наплювати на міжнародну думку, на можливі санкції, на відносини з Америкою.
Я припускаю, що про мої виступи у Вашингтоні, Нью-Йорку і Лондоні дізналися і в Москві. І хтось дуже впливовий, роздратувавшись, міг дати команду, щоб знайшли можливість мене покарати за мої публічні висловлювання.
Порошенко прямо сказав: "Точно знаю, чому вам довелося піти з "Інтера". Цього від власників каналу вимагав Путін"
– Повернімося до кримінальної справи проти вас. Поки Савченко була у в'язниці, багато російських журналістів і в Україні, і в самій Росії висловлювалися на її підтримку. Чому ФСБ порушила справу саме проти вас?
– Мій коментар про Надію Савченко – думаю, тільки привід. А причина, гадаю, полягає в тому, що давня нелюбов Володимира Путіна до вашого покірного слуги в якийсь момент переповнилася через край не без участі тутешнього путінського прихильника Віктора Медведчука. Наскільки я знаю, він мене теж, м'яко кажучи, не любить.
– Почнімо із президента РФ. Як саме ви завдали йому особистої образи?
– Ну, по-перше, скажу одразу: коли влітку минулого року я попросив про зустріч президента України і Порошенко мене прийняв, він прямо сказав: "Я точно знаю, чому вам довелося піти з "Інтера". Цього від власників каналу вимагав Путін". У мене немає підстав не вірити президентові України.
По-друге, я чудово знаю, що Путін – людина на рідкість злопам'ятна. Я знаю, що він досі пам'ятає деякі програми "старого" НТВ – одним із керівників якого я був колись. Програми, які принесли йому, м'яко кажучи, багато неприємних хвилин.
Пам'ятає, наприклад, випуск програми "Независимое расследование" в березні 2000 року про "рязанський цукор". У тій програмі обговорювали питання, чому у вересні 1999 року після серії вибухів житлових будинків у Буйнакську, Москві та Волгодонську, що забрали сотні людських життів, МВС Росії спочатку оголосило про запобігання вибуху ще одного житлового будинку в Рязані, але незабаром тодішній директор ФСБ Патрушев особисто дезавуював цю інформацію, заявивши, що це були навчання, а в мішках, знайдених у підвалі будинку, був не гексоген, а цукровий пісок, хоча численні очевидці, присутні в нашій студії, стверджували, що той інцидент зовсім не був схожий на "навчання".
Пізніше з'явилося безліч статей, репортажів, документальних фільмів і книг про те, хто міг стояти за вибухами житлових будинків. Співавтором однієї з цих книг – "ФСБ підриває Росію" – був колишній співробітник цього відомства, який став політемігрантом, Олександр Литвиненко. Справедливості заради треба сказати, що та книга була написана в дусі "теорії змови", грішила голослівними твердженнями і явним браком неспростовних доказів. Але все-таки, можливо, коштувала Литвиненку життя – його, як відомо, отруїли в Лондоні полонієм російські агенти.
У тому випуску програми НТВ не було жодних категоричних тверджень – тільки незручні запитання, які вказували на нестикування в офіційній версії. Але ми першими поставили ці запитання публічно. Нині покійний Михайло Лесін (тодішній міністр у справах друку, телерадіомовлення і засобів масових комунікацій, людина, яка особисто керувала у 2000–2001 роках розправою над "старим" НТВ) зателефонував тоді керівництву телеканала і з видимим задоволенням констатував: "А ось цього, хлопці, вам у Кремлі ніколи не пробачать". Дійсно, не пробачили.
– Думаю, Путін не забув і культового випуску програми "Куклы" на НТВ, де його дуже ущипливо висміяли, порівнявши з головним героєм казки Гофмана "Крихітка Цахес".
– Це була зла сатира, і вона влучила точно в ціль. Мої джерела у Кремлі розповідали, що Путін оскаженів, кричав, що посадить тодішнього власника НТВ Володимира Гусинського, "згноїть його в одній камері з туберкульозниками" – ось ця деталь спалаху президентського гніву мені особливо врізалася в пам'ять. Це до того, що Гусинський тоді "Крихітку Цахеса" сам побачив лише в ефірі. Але Путін тоді мислив досить примітивно: будь-яке приватне видання, радіостанція, телеканал працює виключно під диктовку власника. Він контролює кожне слово, яке друкують на папері або передають в ефір. Журналісти говорять, пишуть, знімають тільки те, що замовив власник.
Особисто я зрозумів, що президент РФ приблизно так уявляє собі пристрій ЗМІ, іще на самому початку розмови, що відбулася в нас із Путіним у січні 2001-го. Тоді мене та ще осіб 10 провідних журналістів НТВ запросили до Кремля на зустріч із президентом. Як мені здалося, Путін тоді з величезним подивом виявив, що перед ним люди з певними цінностями і переконаннями, які працюють так, як працюють, не тому, що їм платять гарну зарплату, а тому, що в них є власні погляди на внутрішню і зовнішню політику, на минуле, сьогодення і майбутнє країни. І він був цим украй роздратований. Причому мені здалося, що найбільшу ворожість у нього викликав особисто я. Навіть не знаю чому. Напевно, він переконався в тому, що за колишню редакційну політику НТВ, що викликала у нього стільки роздратування, значною мірою відповідав я. Крім того, на тій зустрічі він відчув, що я до нього не маю ні симпатії, ні поваги.
– Але "Куклы" і розслідування про вибухи будинків були більше ніж 17 років тому. НТВ давно розгромлено, колектив розпався, телеканал став рупором Кремля. Чому ж президент РФ вирішив вам помститися саме зараз?
– Знаєте, на Сході кажуть: помста – це страва, яку потрібно подавати холодною. Є притча про кровну помсту: син помстився за батька через 10 років. Аксакали із засудженням похитали головами: дурень молодий, гарячий, треба було ще 10 років почекати.
Путін, мені здається, належить до породи людей, які, одного разу образившись, починають уважно стежити за всім, що робить кривдник, збирають на нього компромат. Адже я після розгрому НТВ із тележурналістки не одразу пішов, іще попрацював на інших телеканалах. Коли став персоною нон ґрата на російському телебаченні – пішов у друковані ЗМІ, на радіо, продовжував писати критичні замітки про Володимира Володимировича. Мої колонки на сайті радіостанції "Эхо Москвы" досі, хоча я давно вже в Україні працюю, регулярно збирають 50–100 тисяч прочитань, а іноді й більше – для Росії це дуже навіть багато.
Я задоволений, що ФСБ порушила проти мене справу. Нарешті з'явився відчутний аргумент довести ідіотам, що я – не "таємний агент Кремля", упроваджений в Україну за завданням Путіна
До речі, коли я переїхав у 2008 році до Києва, то незабаром переконався, що й тут за мною уважно спостерігають російські очі та вуха, а в разі чого – уживають заходів.
– Наприклад?
– Був такий випадок – давно, іще у 2009 році. Я тоді написав разом із колишнім російським прем'єром Михайлом Касьяновим, який до того часу став одним із лідерів опозиції, книгу із назвою "Без Путіна". Вона, до речі, добре розійшлася в Росії. Так от, Касьянов приїхав до Києва, де в готелі Premier Palace мала відбутися презентація книги для української публіки. Але в останній момент адміністрація готелю скасувала захід, пославшись на технічні проблеми з освітленням залу, де все мало відбутися.
Водночас співробітники готелю обережно натякнули, ніби відповідна команда надійшла з Москви від одного із власників готелю – російського бізнесмена і за сумісництвом пропутінського політика. Правда, нас із Касьяновим виручили колеги з одного українського інформагентства, які зуміли швидко надати нам свій конференц-зал. Але, на жаль, у багатьох гостей уже не було ні часу, ні бажання перебиратися за зовсім іншою адресою, вони розійшлися, і презентацію книги було, на жаль, трохи зіпсовано. Це стало для мене уроком: не можна розслаблятися і думати, що в Україні за тобою не стежать і не доповідають куди треба, зокрема й на самий верх, у Кремль.
Думаю, останньою краплею і дійсною причиною порушення кримінальної справи став мій пост у Facebook 8 березня 2016 року, у якому я порівняв Володимира Путіна і Надію Савченко.
– Пам'ятаю цей пост. Ви назвали Савченко жінкою "з того замісу, що й коня на скаку зупинить, і до хати, охопленої полум’ям, увійде, про кого чоловіки з таємною повагою в голосі кажуть: "Справжній мужик", – а Путіна – "мужиком, у якому від чоловічого залишилися хіба що старі офіцерські погони"...
– Ага. "...тільки якщо не викинув свого часу від гріха подалі", – написав я тоді, маючи на увазі, що в 1991 році, коли провалився путч ГКЧП і було заарештовано лідера путчистів, тодішнього голову КДБ Крючкова, громадяни чекісти поспіхом знищували таємні документи, інші терміново писали рапорти про звільнення з органів, бігли присягати демократичній владі, роздавали відверті інтерв'ю про те, як радянські спецслужби намагалися повернути назад горбачовські реформи, інтригували проти політиків-демократів, яких тоді часто називали "виконробами перебудови".