Як Березовський дістав притулок в Англії. Повний текст листів із погрозами і висновки їх експертного аналізу G

Останні два тижні російський уряд і російська офіційна преса активно залучені до операції прикриття, що має послабити впевненість британської та світової громадської думки у причетності російських спецслужб (ГРУ і ФСБ) до замаху на життя колишнього полковника ГРУ Сергія Скрипаля та його доньки Юлії, а також до вбивства колишнього заступника директора "Аерофлоту", партнера Бориса Березовського і Бадрі Патаркацишвілі Миколи Глушкова. Обидва злочини було скоєно у Великобританії.

Відштовхуючись від принципу "найкращий захист – це напад", російська влада звинувачує у скоєному уряд Великобританії. Початок цієї кампанії було покладено безпрецедентною за нахабством заявою російського МЗС 28 березня.

У заяві, зокрема, йдеться: "Британська влада систематично демонструє нездатність гарантувати безпеку на своїй території російським громадянам. Обурливими прикладами цього є, зокрема, отруєння колишнього співробітника ФСБ Росії О. Литвиненка, смерть за нез'ясованих обставин російських бізнесменів Б. Патаркацишвілі та О. Перепеличного, загадкове "самогубство" Б. Березовського та удушення його ділового партнера М. Глушкова і, нарешті, замах на життя і здоров'я С. Скрипаля та Ю. Скрипаль".

За змістом заяви МЗС Росії відповідальність за смерть усіх перерахованих вище "російських громадян" лежить на Великобританії. Для більшої переконливості Генеральна прокуратура Росії зробила 9 квітня заяву про те, що причиною вбивства Литвиненка й усунення самого Березовського могла бути інформація, покладена у 2003 році в основу заяви Бориса Березовського про надання йому політичного притулку в Англії: "Як уважають у ГП РФ, британська влада навмисно замовчує та спотворює обставини одержання притулку у Великобританії Борисом Березовським і загибелі Олександра Литвиненка. Під час слідства встановлено, що Березовський незаконно одержав у вересні 2003 року притулок у Великобританії за допомогою свідомо неправдивого доносу про підготовку російськими спецслужбами його вбивства влітку 2003 року в Лондоні".

З огляду на це я вважав би за необхідне опублікувати тексти, що лягли в основу документації, поданої до британського суду Борисом Березовським для одержання політичного притулку у Великобританії у 2003 році, і сказати кілька слів про походження цих матеріалів. Слід особливо наголосити, що ця документація не мала жодного стосунку до справи Володимира Терлюка, зазначеної в заяві Генпрокуратури Росії винятково для введення в оману громадськості Великобританії та всього цивілізованого світу.

Із квітня 2002 року Борису Березовському надходили до Лондона анонімні листи з погрозами. Сам Березовський схильний був уважати, що надсилання йому цих листів мало безпосередній стосунок до виходу документального фільму "Замах на Росію", зробленого за моєю і Литвиненка книгою "ФСБ підриває Росію". Створення цього фільму фінансував Березовський.

Перший же отриманий ним анонімний лист Березовський надіслав для публікації в російську газету "Коммерсантъ". Ось що він писав у супровідному листі в редакцію:

26 квітня 2002 р.
Редакція газети "Коммерсантъ"

Шановна редакціє!

Кілька днів тому, напередодні демонстрації у США документального фільму "Замах на Росію", того самого, у якому йдеться про теракти в Москві та інших містах Росії у вересні 1999 року, я отримав поштою лист. Мені здається, що цей "лист у конверті" може бути цікавим не тільки мені, як людині, яка проживає сьогодні вимушено в Лондоні, але і багатьом вашим читачам.
Прошу вас опублікувати лист "П.П." і відповідь на нього.

З повагою,
Борис Березовський

Ось повний текст анонімного листа, отриманого Березовським:

Анонімний лист Борисові Березовському. Перша сторінка

Анонімний лист Борисові Березовському. Друга сторінка

Указані наприкінці листа адреса й телефон належали відомому англійському цвинтарю. Скорочення FOHC стосувалося похоронного дому.

Березовський відповів єхидним, дещо юродивим листом на ім'я Путіна. (Забігаючи наперед, зазначимо, що нічого з надісланого Березовським газета "Коммерсантъ", якою Березовський володів до 2006 року, опублікувати не наважилася).

Росія,
Володимиру Володимировичу

Володимире Володимировичу!

Тепер я точно знаю, що ви учень. Ви не тільки добре запам'ятали слова одного відомого московського журналіста: "Володимир Володимирович вдає, що він є, а його попередник вдавав, що його немає", – але і дійшли правильного висновку.

Ваш лист, адресований мені просто в Лондон зі зворушливою згадкою про Вашого особистого водія Івана Івановича (який ви все-таки, Володимире Володимировичу, маю я вам сказати, інтелігентний – навіть свого водія по імені та по батькові називаєте), розвіяв мої останні сумніви. Лише протягом двох із гаком років із простого Володі ви перетворилися на ВВП. Навчилися водночас лукавити і не світитися, прикриваючись, коли треба, Петром Петровичем, створюючи водночас повну ілюзію навіть у досвідчених людей, що ВВП і ППП абсолютно різні люди. Але ви тільки на початку шляху, і говорити про політичну зрілість можна буде тільки тоді, коли ви з такою самою легкістю, як сьогодні позначаєте себе Петром Петровичем, зможете, як це зазвичай роблю я, підписатися просто

Абрамич.

P. S.
Петре Петровичу, тобто Володимире Володимировичу, як православний православного прошу, не згадуйте Бога всує, але якщо вже не терпиться, пишіть, будь ласка, Бог із великої, а не з малої.

І наостанок. Володимире Володимировичу, тобто Миколо Миколайовичу, на згадку про наші минулі добрі й сердечні стосунки вгамуйте ваших топтунів Геннадія Геннадійовича Райкова та Дмитра Дмитровича Рогозіна – скорочено ГГР і ДДР, – бо на весь світ нас із вами ганьблять своїми дурними старомодними уявленнями про міцну чоловічу дружбу, та ще кіно якесь документальне погрожують показати, щоб образити наші щирі почуття. Ніби вам і мені не досить того кіно, яке я зробив про ваш і Миколи Платоновича Патрушева (МПП) неофіційний візит у місто Рязань у вересні 1999 року.

Так, мало не забув. Володимире Володимировичу, манірність вашого листа відразу виказує, що ви, любий наш, дуже підсіли на "Пана Гексогена". З усього видно, що Вам самому із цією поганою звичкою не впоратися. Гекс розбещує нітрохи не менше, я б наважився сказати, навіть більше, ніж кокс і бакс.

Час лікувати.

Зі щирим бажанням зрозуміти роль особистості в історії (московсько-волгодонсько-рязанській),
Б.Б.

Незабаром Березовському надіслали ще один лист, датований 16 червня 2002 року, від імені колишнього президента Чеченської Республіки Зелімхана Яндарбієва (убитий у Катарі російським ГРУ 13 лютого 2004 року).

Лист Зелімхана Яндарбієва Борисові Березовському. Перша сторінка

Лист Зелімхана Яндарбієва Борисові Березовському. Друга сторінка

На цей лист Березовський не відповів. У грудні йому надійшов ще один лист, тепер уже від "Івана І. Іванова".

Анонімний лист Борисові Березовському. Перша сторінка

Анонімний лист Борисові Березовському. Друга сторінка

Вашингтонським "другом-професором" був колишній генерал КДБ Олег Калугін, котрий жив у Вашингтоні і дав інтерв'ю для фільму "Замах на Росію" на підтримку версії щодо причетності ФСБ до вибухів будинків у Росії у вересні 1999 року. Улітку 2002 року, незабаром після прем'єри фільму, що відбулася в Лондоні 5 березня 2002 року, Калугіна заочно засудили до 15 років позбавлення волі за зраду батьківщини. Указаний у листі телефонний номер був домашнім номером Калугіна. Автори листа хотіли продемонструвати Березовському свою обізнаність.

У 2003 році я часто бував у Лондоні. Під час якогось із моїх приїздів Борис показав мені всі ці листи.

– Розумієш, – сказав він, – оскільки мені погрожують, я подаю зараз на політичний притулок в Англії. І, з одного боку, усім зрозуміло, що ці листи пишуть у ФСБ і вони мають погрозливий характер, що є підставою для надання мені притулку. Але з іншого боку, адвокати бояться, що насправді у нас немає доказів того, що листи складали у ФСБ. Вони ж анонімні! А як ці докази подати, абсолютно незрозуміло.

Я читав ці листи і не міг позбутися відчуття, що тексти листів "Петра Петровича" та "Івана Іванича" мені знайомі. Перечитував знову, але якийсь час не міг пригадати, звідки я ці тексти знаю. І раптом згадав:

– Борисе, але ж ці тексти я вже читав. У грудні 2002 року схожий лист надійшов Олегу Калугіну у Вашингтоні.

– Він що, у тебе є?

– Є.

Лист, який у грудні 2002 року надійшов Олегові Калугіну у Вашингтоні

Борис читав текст листа Калугіну і відмовлявся вірити своїм очам. Ще за годину в його кабінеті зібралися адвокати, які працювали над поданням документів Березовського на політпритулок. Тепер перед ними лежав очевидний доказ того, що листи з погрозами Березовському створювали у ФСБ Росії ті самі люди, які погрожували Калугіну.

Листи Березовському було написано російською мовою. Лист Калугіну – англійською. Наводимо в перекладі:

Немає такого місця на землі, де не могла б нас знайти смерть, навіть якщо ми будемо озиратися навколо... Люди приходять і йдуть, біжать і танцюють, і ні слова про смерть. Усе добре, усе чудово. Але коли смерть раптом приходить до них, їхніх дружин, їхніх дітей, їхніх друзів, захоплюючи їх зненацька, неготовими, то які бурі пристрастей тоді приголомшують їх, який плач, яка лють, який розпач!.. Нам невідомо, де чекає нас смерть, тому  будемо чекати її звідусіль.

Монтень

Грудень 2002 р.

Олег Калугін Д.
Центр вивчення проблем контррозвідки і безпеки

Шановний професоре!

Було б дуже приємно побачити Вас тут, у США, і разом провести час. Поїздка виявилася легкою, і коли ми прибули вчора, погода була чудовою.

Ми їхали до Вашингтона, милуючись дорогою мальовничими краєвидами сільської природи. Ми проїжджали повз кладовище, прикрашене квітами, зі свіжопофарбованою огорожею. Я сказав: "Петре Петровичу, подивися, як прибрано і чисто все на Заході. Навіть місця, де ховають трупи, бездоганні. У Росії навіть будинки, де живуть люди, аж ніяк не такі чисті".

"А, так, – відповів Петро Петрович, – це правда, це дуже цивілізована країна. У них такі чудові житла для мертвих трупів. Але хіба Ви не помітили, які чудові житла і для живих трупів?"

Кожного разу, коли я згадую цей випадок, я думаю про те, наскільки крихким може бути життя, коли ми зраджуємо нашу батьківщину. І коли ми це робимо, то стаємо, як сказав Петро Петрович, живим трупом, самі того не розуміючи.

Увімкніть телевізор або подивіться будь-яку газету. Скрізь Ви побачите смерть. Однак жертви всіх цих автомобільних аварій – чи чекали вони на смерть? Вони сприймали життя як щось саме собою зрозуміле, і ми сприймаємо його так само. Як часто ми чуємо розповіді про знайомих нам людей і навіть про друзів, які несподівано померли? Щоб померти, нам навіть не треба бути хворими: наше тіло може несподівано зламатися і зіпсуватися так само, як це буває з нашою машиною. Сьогодні ми можемо бути цілком здоровими, а завтра захворіти і померти.

Подумайте про те, що рано чи пізно має статися майже з кожним із нас. Ми йдемо вулицею, думаємо про щось таке, що надихає, розмірковуємо про важливе. Несподівано повз проноситься машина і ледве не збиває нас із ніг.

Тож, будь ласка, змініть Вашу нинішню роботу, вона дійсно не для Вас. Ми з Вами скоро зв'яжемося. І, будь ласка, не здіймайте шуму. Це тільки погіршить ситуацію.

З повагою,
Іван І. Іванов
Голова WSCA
PO Box 103
Port Orchard WA 98366
Тел. (360) 871-5694

P.S. У вашого друга дуже гарний веб-сайт. Із ним ми теж зв'яжемося.

Указана наприкінці листа адреса була адресою кладовища. Веб-сайт, згаданий у постскриптумі, – "П'ятий елемент", створено мною і Петром Лютим для оприлюднення роздруківок плівок із записами розмов у 2000 році в кабінеті президента України Леоніда Кучми, які мені передав Микола Мельниченко.

Будь-якій розсудливій людині зрозуміло, що листи, отримані Березовським у Лондоні й Калугіним у Вашингтоні, належали перу одного автора (або однієї групи авторів). Однак перед наданням цих листів у британський суд їх віддали на експертний аналіз. Ось витяги з висновку експертизи:

Предмет аналізу

Предметом цього аналізу є чотири листи. Три з них було надіслано Борисові Березовському (листи №1, 2, 3). Один лист було надіслано Олегові Калугіну (лист №4). Листи Березовському датовано квітнем 2002 року – лист №1, 16 червня 2002 року – лист №2, груднем 2002 року – лист №3. Лист Калугіну (лист №4) датовано груднем 2002-го.

Усі листи Березовському і Калугіну мають низку схожих характеристик, які прямо вказують на те, що листи складено та надіслано одним автором (окремою особою або групою осіб). Лист Калугіну практично цілком складається із фрагментів листів Березовському №1 і 3. Так, наприклад, цей параграф із листа Калугіну також зустрічається в листі Березовському №1:

"Немає такого місця на землі, де не могла б нас знайти смерть... Люди приходять і йдуть, біжать і танцюють, і ні слова про смерть. Усе добре, усе чудово. Але коли смерть раптом приходить до них, їхніх дружин, їхніх дітей, їхніх друзів, захоплюючи їх зненацька, неготовими, то які бурі пристрастей тоді приголомшують їх, який плач, яка лють, який розпач!.. Нам невідомо, де чекає на нас смерть, тому будемо чекати її звідусіль".

Монтень

"Ми проїжджали повз довге кладовище, свіжопофарбоване, прикрашене квітами. Я сказав: "Петре Петровичу, подивися, як на Заході доглянуто і чисто. Навіть місця, де ховають трупи, бездоганні. У Росії навіть будинки, де люди живуть, зовсім не такі чисті".

"А, так, – відповів Петро Петрович, – це правда, настільки цивілізована країна. У них такі чудові будинки для мертвих трупів. Але хіба ви не помітили? У них чудові будинки і для живих трупів теж".

"Кожного разу, коли я згадую цей випадок, він змушує мене задуматися, яким марним життя може стати, якщо зраджуєш свою батьківщину. І тоді ми стаємо, як Петро Петрович сказав ненароком, живими трупами".

Цей параграф із листа Калугіну є і в листі Березовському №3:

"Увімкніть телевізор або перегляньте газету: всюди ви побачите смерть. Однак жертви всіх цих автомобільних аварій – чи чекали вони на смерть? Вони сприймали життя як щось саме собою зрозуміле, так само, як і ми. Як часто ми чуємо розповіді про знайомих і навіть друзів, які несподівано померли? Нам навіть не обов'язково хворіти, щоб померти; наші тіла можуть раптово ламатися і виходити з ладу, точно так само, як наші машини. Сьогодні ми можемо бути цілком здоровими, а завтра захворіти і померти.

Подумайте про те, що рано чи пізно має статися майже з кожним із нас. Ми йдемо вулицею, думаємо про щось таке, що надихає, розмірковуємо про важливе. Несподівано повз проноситься машина і ледве не збиває нас із ніг".

Лист Калугіну і лист Березовському №3 підписані "Іван І. Іванов", що незвично для російської мови. Російською зазвичай заведено підписуватися Іван Іванов або І.І. Іванов. Однак автор листа використав незвичну форму, що впадає в око, "Іван І. Іванов". У листі Калугіну згадано якогось Петра Петровича. Лист Березовському №1 підписано "Петро Петрович".

Адресами відправника і в листі Калугіну, і в листі Березовському №1 вказано адреси кладовищ.

Привертає увагу використання цитати з Монтеня. Монтень практично невідомий у Росії, і малоймовірно, що різні автори практично одночасно незалежно використовують у листах одну й ту саму цитату.

Лист Калугіну і листи Березовському №1 і 3 присвячено одній темі – смерть настає раптово.

Лист Калугіну датовано груднем 2002 року, як і лист Березовському №3. В обох випадках точної дати не вказано.

Здається малоймовірним, що така разюча подібність між листом Калугіну і листами Березовському №1 і 3 стала наслідком простого збігу. У ситуації реального життя такі збіги неможливі. Настільки сильна схожість (фактично листи майже відображають один одного) чітко засвідчує, що тексти написав один автор.

Лист Березовському №2 від 16 червня 2002 року присвячено іншій темі й написано іншою мовою. Однак у ньому згадано "Івана Іванича", про якого також ідеться в листі Калугіну і в листах Березовському №1 і 3. Привертає увагу використання форми "Іванич замість нормативної "Іванович". Ці згадки демонструють, що лист Березовському №2 написав той самий автор або автори.

Зважаючи на висновок, що всі чотири листи написано одним автором, їхній зміст треба аналізувати як єдиний блок інформації.

Аналіз технічних характеристик листів

Аналіз усіх чотирьох листів засвідчує, що їх створила і надіслала група людей, яка мала глибокі знання оперативної роботи і практичний досвід у цій сфері. Кількість таких людей у Росії дуже обмежена. Усі вони пов'язані з КДБ або його наступниками.

Створення і надсилання чотирьох листів були широкомасштабною операцією, яка вимагала значних витрат часу, зусиль і ресурсів. У КДБ, який був однією з найдосвідченіших спецслужб світу в оперативній роботі, така операція мусила б мати високий пріоритет і її проводила б група співробітників із різних департаментів із різними обов'язками. Одна група збирала б необхідну інформацію. Інша група писала б (і у випадку Калугіна – перекладала) листи, зміст яких затверджували б на самому верху комітету (з узгодженням змісту кожного параграфа). Третя група брала б на себе ризиковане завдання із доправлення листів. Усього кілька агентів водночас знало б мету операції та адресатів листів.

Важливою умовою успіху операції було уникнути затримання агентів на місці злочину, оскільки у Сполучених Штатах, наприклад, де лист Калугіну було опущено в поштову скриньку, листи зі смертельними погрозами є кримінальним злочином. Отже, була досить ризикована спецоперація, щоб покласти цей лист у поштову скриньку. Вона, імовірно, тривала кілька годин і вимагала роботи кількох агентів. У цьому випадку вимог безпеки було професійно дотримано, оскільки лист із погрозами Калугіну став предметом розслідування ФБР і поліції міста Александрія, штат Вірджинія, яке, однак, не дало помітних результатів.

Аналіз чотирьох листів засвідчує, що їх виготовили і переправили професіонали, ознайомлені з оперативною практикою, які володіли відповідними здібностями. Практично неможливо уявити, що листи створив божевільний або аматор. Я глибоко переконаний, що це результат добре скоординованих і грамотно організованих зусиль протягом порівняно тривалого проміжку часу. Зрозуміло, що операцію провели росіяни. Єдиними службами в Росії, здатними провести її, є ФСБ і СЗР, обидві – спадкоємиці КДБ.

Аналіз листів дає можливість дійти висновку, що, найімовірніше, листи було створено ФСБ.

Треба звернути увагу на те, що в листі Калугіну і листах Березовському №1, 3 (тобто в трьох листах із чотирьох) не вказано точної дати їх написання, тільки місяць і рік. Це важлива деталь, яка дещо проливає світло на професійні труднощі авторів листів. Вона засвідчує, що автори не були впевнені, у який саме день вони зможуть забезпечити доступ до поштових скриньок адресатів. Тому вони не вказали точних дат. Цей факт приводить до висновку, що листи писали не у СЗР, оскільки у цієї служби діють постійні резидентури у США і Великобританії. І, отже, офіцери СЗР, як і офіцери її попередника – КДБ, знали б, коли саме вони можуть опустити лист у скриньку, і, значить, напевно могли датувати листи. Точна дата написання листа – нормальна практика під час листування, а в оперативній роботі дуже важливо, наскільки це можливо, дотримуватися загальноприйнятих практик. Будь-які відхилення від загальноприйнятих практик призводять до невдач, а невдачі в таких операціях легко можуть вести до міжнародних скандалів.

Якби листи були б написані у СЗР, вони мали б містити точні дати. Крім того, СЗР має активну мережу для доправлення таких листів. Згідно з професійними традиціями, лист Калугіну, який жив у США, опустив би в ящик агент у Нью-Йорку. У нашому ж випадку це сталося у штаті Вашингтон.

Водночас розсилання листів із погрозами життю – це операція з екстремально високим ризиком, яка в разі провалу може мати негативні наслідки не тільки для міжнародних відносин, але і, що дуже важливо, персонально для людей, залучених до операції. Тому КДБ не вдавався до практики листів із погрозами щонайменше протягом останніх 20 років існування Радянського Союзу, навіть коли йшлося про найважливіші питання державної безпеки. Сьогодні СЗР підтримує робочі стосунки зі своїми колегами у США і Великобританії у сфері боротьби з тероризмом і всіма силами уникала б участі у такій, по суті, терористичній акції, як розсилання листів із погрозами життю.

ФСБ дещо відрізняється. У цієї служби немає постійного представництва у США і Великобританії, і це пояснює відсутність точних дат у листах: автори не знали, коли саме вони будуть у США і Великобританії та надішлють там листи. Не викликає сумнівів, що таку місію не могли довірити кому-небудь поза російською спільнотою розвідників і/або контррозвідників. Крім того, ФСБ, як контррозвідники, вдаються до більш безкомпромісних методів конспіративної роботи, ніж СЗР, не дбають про підтримання контактів із західними колегами і зазвичай не беруть до уваги ймовірних наслідків їхніх операцій для дипломатичних, міжнародних відносин.

Навіть більше, створення і доправлення цих чотирьох листів мало ініціювати і схвалити вище політичне керівництво Росії. Оскільки місія мала дуже делікатний/дражливий характер, доручити її потрібно було найдовіренішій структурі. Володимир Путін і його оточення не настільки близькі із СЗР, а СЗР не має особливої довіри через серію випадків, коли її офіцери перебігали на Захід. Фактично Путін і його найближчі помічники для СЗР – чужинці. Вони вихідці із ФСБ або з її попередниці – контррозвідки КДБ.

І, нарешті, справи Калугіна і Березовського в Москві вела ФСБ. Через традиційно високу роздільність російських спецслужб видається неможливим, що якісь частини операції було доручено іншій службі, такій як СЗР, суперництво між ними часто доходить до ворожнечі. Як наслідок – взаємної довіри немає.

З огляду на ці факти, я висловлюю впевненість, що ці чотири листи було написано і доправлено ФСБ. Серед іншого це пояснює важкий зміст листа Калугіну і листів Березовському №1, 3. Із цими цитатами з Монтеня і Чанг Цу і з настирливими філософськими вправами "Іван Іванича" і "Петра Петровича" ці листи можна сприймати як фарс, якщо ігнорувати зміст послання, який вони передають. ФСБ і їхні попередники з контррозвідки КДБ працювали в країні, де нюансам не надавали великого значення, тому вони практикують безкомпромісні, безсоромні методи оперативної роботи.

Що стосується цитат, вони легко доступні в інтернеті й не вимагають особливих зусиль інтелекту:

"Немає такого місця на землі, де не могла б нас знайти смерть, навіть якщо ми постійно озираємося на всі боки, як у незнайомому і підозрілому краю... Якби існував спосіб сховатися від ударів смерті, я б без сумніву вдався до нього... Але безумство вважати, що можливо досягти успіху в цьому... Люди приходять і йдуть, біжать і танцюють, і ні слова про смерть. Усе добре, усе чудово. Але коли смерть раптом приходить до них, їхніх дружин, їхніх дітей, їхніх друзів, захоплюючи їх зненацька, неготовими, то які бурі пристрастей приголомшують їх, який плач, яка лють, який розпач!.. Щоб почати долати найбільшу перевагу смерті над нами, вдамося до манери прямо протилежної нашій звичайній; позбавимо смерть її незвичності, незбагненності, станемо частіше вдивлятися в неї, будемо звикати до неї, зробимо смерть предметом постійних роздумів... Нам невідомо, де чекає на нас смерть, тому чекаймо її всюди. Звикати до смерті – значить, звикати до свободи. Людина, яка навчилася вмирати, це людина, яка розучилася бути рабом".

Мішель де Монтень

"Народження людини – це народження її смутку. Що довше вона живе, то дурнішою стає, оскільки її неспокій і прагнення уникнути неминучої смерті стають дедалі більш жагучими. Яка прикрість! Вона живе заради того, що взагалі недосяжне! Її прагнення вижити в майбутньому робить її нездатною жити в сьогоденні."

Чанг Цу

Аналіз змісту листів

В операціях спецслужб лист містить "тези", які мають донести якесь послання до одержувача. Послання спрямоване на те, щоб спонукати одержувача до певних дій або, навпаки, утримати його від певних дій. Листи Березовському містять характерні взаємозалежні послання. Потрібно знову підкреслити, що такі листи не є повсякденною практикою в роботі спецслужб. Це була операція особливої важливості й високого ризику, і кожну "тезу" у листах мало затвердити вище керівництво Росії.

Лист №1, датований квітнем 2002 року, демонструє невдоволення російських спецслужб, зумовлене діями Бориса Березовського. Показово, що лист було надіслано незабаром після презентації в березні 2002 року документального фільму "Замах на Росію", у якому стверджували, що серію терактів у Росії, які забрали сотні життів, було організовано ФСБ із метою привести до влади Володимира Путіна. Документальний фільм зняли на гроші Березовського, він мав міжнародний резонанс, але його було заборонено в Росії.

Цей фільм був потужним викликом Володимирові Путіну і ФСБ. Цим можна пояснити "тезу" з листа №1: "Дорогий Борисе Абрамовичу! Скільки вам потрібно попереджень, подібних до тих, що давав великий Монтень: "Немає такого місця на землі, де не могла б нас знайти смерть..."?

Це чітке попередження Березовському, що якщо він не припинить викривати російський режим і зокрема ФСБ, то його буде вбито, навіть на території іншої держави. Навіть більше, погрози стосуються і людей, наближених до Березовського: "Спробуйте зрозуміти, що все, що ви робите останнім часом, це пульсація смерті, серцебиття смерті для вас і ваших близьких."

Третя важлива "теза" листа №1 – двері відчинені для Березовського. Він зможе убезпечити себе і своїх близьких, надавши гарантії припинення його антипутінської кампанії: "Тому, будь ласка, знайдіть шляхи і способи прояснити свою подальшу позицію, щоб ми, не дай боже, не зрозуміли вас неправильно."

У постскриптумі автори згадують документальний фільм про Березовського, нібито знятий французькими і британськими документалістами. Це явний натяк на причину, з якої Березовському пишуть цей лист, – його фільм "Замах на Росію", зроблений французькими кінодокументалістами.

Очевидно, Борис Березовський проігнорував лист №1. І тоді 16 червня 2002 року він отримав лист №2, досить інформативний.

Цей лист містить кілька важливих "тез", послань. У ньому згадано "Івана Іванича", про якого йдеться і в листах №1 і 3, і дано зрозуміти, що "Іван Іванич" наближений до Путіна: "Деякий час тому на мене вийшов такий собі Іван Іванич, що має широкі повноваження від президента Росії В. Путіна..."

Потрібно зазначити, що багаторічна традиція російських спецслужб зобов'язує не допускати згадок вищих державних діячів і їхніх імен у таких листах. Згідно з традицією, лише в одному випадку ім'я Володимира Путіна могло з'явитися в такому тексті – у разі, якщо він особисто санкціонував і дозволив використовувати його ім'я, щоб дати зрозуміти Борисові Березовському всю важливість надісланого йому повідомлення. Це був надзвичайно ризикований хід, оскільки в разі невдачі операції Путіна було б серйозно дискредитовано. Однак виявилося, що авторів листа наділили правом іти на такий ризик із метою гарантувати, що Березовський усвідомлює серйозність "тез", викладених у листі. Згадка імені Путіна не залишає сумнівів у тому, що лист було написано і доправлено за наказом президента Росії. Жоден співробітник ФСБ не посмів би скористатися ім'ям Путіна без його санкції, інакше кар'єра його неминуче завершилася б катастрофічно.

Лист №2 дійсно дуже важливий. За його допомогою Березовському повідомили, що ФСБ готує справу проти нього, намагаючись пов'язати його з міжнародним тероризмом, зобразити його фінансовим донором міжнародного тероризму. Зв'язок цей настільки глибокий, що сягає бен Ладена, терориста номер один у світі, пріоритетної цілі для США і Великобританії. Таке подання мало переконати Березовського, що він – у безвихідному становищі. Лист навіть натякає, що американські та британські спецслужби повідомили про його зв'язки з терористами.

Очевидно, що лист не мав би сенсу, якби ФСБ мала реальні докази зв'язку між Березовським і терористами. У цьому випадку долю Березовського було б вирішено, щойно ФСБ передала б такі докази американським та британським урядовим органам. Тому лист №2 був потрібен, щоб залякати Березовського, підштовхнути його до встановлення контакту з чеченцями для перевірки, чи дійсно лист написали вони. ФСБ ж у цей час ретельно фіксувала б його контакти з терористами. Насправді лист №2 написано мовою, яка за певних умов могла би бути "доказом" зв'язку Березовського з терористами. Це стало б можливим у разі, якби Березовський не повідомив британських посадовців про існування листа, а це відбулося і стало відомо ФСБ.

Також у листі міститься погроза. Березовського можуть убити чеченці за законами шаріату, якщо вони вважатимуть його дії образливими. Коротше кажучи, ФСБ дає зрозуміти, що може знищити Березовського і покласти відповідальність за вбивство на чеченців. Отже, лист №2 могли використати як доказ, що Березовського вбили чеченці за порушення законів шаріату і/або за відмову виплатити їм $200 млн.

Можна знайти досить багато інформації про випадки, коли попередники ФСБ фізично знищували або викрадали людей на території інших країн. Багато хто вказує і на те, що російські спецслужби причетні до вбивств усередині Росії. До того ж сьогодні ФСБ технічно простіше організовувати вбивства, ніж це було в часи Радянського Союзу. За Радянського Союзу для вбивства за кордоном КДБ потребував санкції вищого радянського керівництва. На сьогодні немає потреби в такій санкції. Тісний зв'язок ФСБ з організованою злочинністю є фактом, що відбувся. За таких умов невисокі чини у ФСБ мають можливість замовляти професійним злочинцям убивства на території Сполученого Королівства, водночас не залишаючи жодних документальних слідів і без жодної видимої прив'язки до ФСБ. Маючи на увазі майже патологічну важливість, яку надавали фігурі Березовського російська верхівка і спецслужби, не здається неможливим сценарій, за яким Березовського могли вбити у Великобританії, а провину було б покладено на чеченців. Це була смертельна загроза з боку ФСБ, і ставитися до неї слід було досить серйозно.

Лист №3 датовано груднем 2002 року, він містить пряме визнання авторства КДБ (ФСБ Росії як спадкоємицю КДБ досі дуже часто називають КДБ): "Петро Петрович – видатний офіцер КДБ..." У листі знову звучить пряма погроза життю: "Сьогодні ми можемо бути цілком здоровими, а завтра захворіти і померти". Лист іде ще далі й прямо цитує Володимира Путіна: "Олігархи проводять своє життя, готуючись, готуючись, готуючись... Тільки щоб зустріти смерть непідготовленими." Ще раз, у межах професійної традиції, за жодних умов автори не могли використовувати погрозливі цитати з Путіна без його схвалення, інакше ми будемо змушені виходити з того, що команда авторів листа повністю складалася із самогубців. Ураховуючи ризики такого цитування та згадки імені Путіна, ідея полягала в тому, щоб показати Березовському, що він має справу не просто з ФСБ, а з найвищим рівнем влади в Росії.

Листи Березовському і Калугіну не ідеальні з професійного погляду. Грубою помилкою було надсилати Калугіну лист, який майже дослівно повторює два листи Березовському. Цей факт вказує на те, що всі чотири листи склала одна й та сама група людей, і відкидає інші теоретично можливі гіпотези – наприклад, авторство бізнес-конкурентів Березовського. У Калугіна не було жодних ділових інтересів у Росії. Отже, йому ніхто з російських бізнесменів не міг надсилати листи з погрозами. З іншого боку, Калугін добре відомий як ворог ФСБ і Путіна, і з цієї причини минулого літа в Москві його було заочно засуджено до 15 років в'язниці за сфабрикованими обвинуваченнями.

Загалом усе вказує на ФСБ як авторів усіх чотирьох листів.

Іншою помилкою було використання імені Путіна і його відвертих цитат. Очевидно, автори не допускали думки, що одного разу листи буде опубліковано і вони скомпрометують Путіна. Упевнений, авторів буде суворо покарано за помилки, яких вони припустилися.

Висновок

Отже, спираючись на докази, подані в цьому афідевіті, і на мої особисті знання, моя думка така.

Чотири листи, отримані Борисом Березовським і Олегом Калугіним, були частиною активних заходів російських спеціальних служб.

Листи склала і відправила ФСБ.

У них містилися погрози життю, які були реальними і мали бути сприйняті максимально уважно.

Листи написали і надіслали за погодженням із президентом Росії Володимиром Путіним.

Основною метою було змусити Березовського під загрозою вбивства припинити діяльність, яку Путін і його найближче оточення сприймали як небезпечну для них.

Ось той пакет документів, на підставі якого у 2003 році Борисові Березовському було надано політичний притулок у Великобританії. Схоже, це не вберегло Березовського від передчасної смерті, як не вберегло і Глушкова, якому було надано політпритулок у 2010 році. Як не врятувало від убивства Олександра Литвиненка, який став британським громадянином 13 жовтня 2006 року і котрого отруїли 1 листопада того самого року. Отож крокодилячі сльози російського МЗС і Генпрокуратури РФ про "російських громадян", убитих за потурання британської корони, ми все-таки залишимо на рахунку російських спецслужб і на відсутній совісті Путіна.