Малкович: Ми самі прийняли цю московську гру, буцімто всі українці "хитрі безхребетні салоїди" або, як казав Табаков, "люди второго сорта"
В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" поет і видавець, власник і директор відомого видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га" Іван Малкович розповів, чому, на його думку, усередині України досі є "незбагненне внутрішнє українофобство", чому повністю припинив співпрацю з російськими видавцями ще у 2012 році, за що його батька ледь не вбили в Дебальцевому і чому, якби опинився при владі, припинив би роботу кількох телеканалів, мовлення яких уважає антиукраїнським і загрозливим.
У 1992 році в незалежній Україні було засновано перше приватне дитяче видавництво "А-ба-ба-га-ла-ма-га", дебютною книжкою якого стала "Українська абетка". Назва видавництва з'явилась завдяки оповіданню Івана Франка "Грицева шкільна наука", у якому маленький хлопчик саме так називав абетку. Протягом більше ніж 25 років існування "А-ба-ба-га-ла-ма-га" значно розширило свій книжковий асортимент, наклади та вікову групу читачів ("для малят від 2 до 102") і стало одним із найвідоміших дитячих видавництв Східної Європи.
Засновником, директором та головним редактором видавництва є поет Іван Малкович. Уродженець села Нижній Березів Малкович закінчив скрипкове відділення Івано-Франківського музичного училища імені Січинського, а в 1980-му вступив на філологічний факультет Київського державного університету імені Шевченка та перебрався до столиці, де працює і живе досі.
Із першого дня існування видавництва Малкович акцентував на якості книжок, починаючи від вибору автора та твору, закінчуючи яскравими незабутніми ілюстраціями. Найвідомішими виданнями "А-ба-ба-га-ла-ма-ги" стали тритомник "100 казок", "Снігова королева" Андерсена, "Аліса" Керола, "Казки Туманного Альбіону" і світовий бестселер останнього десятиліття – семитомник "Гаррі Поттер" Джоан Роулінг.
В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Іван Малкович розповів, як росіяни на нього образилися після виходу повісті Гоголя "Тарас Бульба", чому вважає творчість Вєрки Сердючки та "Квартала 95" просякнутою "дрібненьким антиукраїнським душком" і на чому, на його думку, треба зосередитись владі і пересічним громадянам, щоб виправити поточну ситуацію в Україні.
Російські видання писали, що ми спотворили "Тараса Бульбу", казали, що то "оранжевий пєрєвод"
– Готувалася до інтерв'ю з вами, перечитала і передивилася багато матеріалів. У жодному з них не було ані скандалу, ані суперечки, ані поганого про вас. Це дуже дивно в наші часи. Як ви так примудрились?
– Чого ж не було? Знаю, росіяни писали, що Малкович спаплюжив вірш Маршака "Вот какой рассеянный", коли в 1992 році я зробив травестійний переспів цього вірша "Отакий роззява – ліві двері справа".
Ще російські видання писали, що ми спотворили "Тараса Бульбу". У 1997-му я вперше видав цю повість Гоголя в перекладі Миколи Садовського 1918 року. Росіяни казали, що то "оранжевий пєрєвод", бо Садовський переклав не "руська земля", а "українська". Однак я теж так відчуваю, бо коли пишуть "руська земля", усі одразу думають, що йдеться про московську землю. Але Гоголь писав саме про українську.
– Невже росіяни так ретельно моніторили український літературний простір, що слідкували навіть за невеликим видавництвом: канонічну редакцію "Тараса Бульби" вони видали чи ні?
– Так, постійно моніторили. Було смішно чути про "оранжевий пєрєвод", бо Садовський 100 років тому зробив переклад "Тараса Бульби". Більше того, я навіть пом'якшив текст, бо Садовський іноді, сказати б, перебирав міру. У Гоголя було "за нашу руську землю", а Садовський писав "за нашу славну Україну". Ми залишили "за нашу українську землю".
– Готуючись до інтерв'ю, знову передивилась вашу торішню промову на врученні Шевченківської премії, де ви наголосили: доля Тараса Шевченка, насправді, – це історія успіху, він був і залишається модерним і сучасним поетом, попри те, що з нього постійно ліплять мученика. У YouTube ваш виступ переглянули сотні тисяч разів. Ви розумієте, чому ваші слова спричинили справжній інформаційний вибух в Україні?
– Я й сам не сподівався, чесно вам кажу. Думав узагалі нічого не проголошувати на врученні премії. Працював над текстом промови десь протягом тижня, щось додавав, щось викреслював. Потім вирішив, що не буду читати, бо це все надто загальновідомі речі.
Але за два дні до вручення премії до мене прийшов Кость Москалець – один із найкращих українських поетів, літературознавців, культурологів, зокрема найбільш відомий піснею "Вона" у виконанні Тараса Чубая. Я саме готував до друку "Антологію української поезії ХХ століття. Від Тичини до Жадана", багато радився з друзями: яких поетів вони тут бачать, яких віршів бракує. Поезія – дуже суб'єктивна річ, а я хотів об'єктивізувати її за допомогою людей з гарним смаком.
Кость Москалець прийшов зі своїми уточненнями щодо "Антології", а в мене на столі якраз була надрукована промова до Шевченківської премії. І ось я думаю: "От якби показати це Костеві", але ніяк не міг зважитись…
– Чому?
– Мені здавалося, що промова надто банальна, бо кожен і так це все знає про Шевченка. Ну, якось пересилив я себе, показав Костеві. "Ти просто мусиш це прочитати", – сказав він. Ну, якщо Кость Москалець таке каже…
У студентські роки я забавлявся тим, що запитував у друзів: "Чиї це рядки? "Слова дощем позамивались... І не дощем, і не слова". Або: "Ми восени таки похожі хоч капельку на образ Божий". Це дивовижні, глибокі рядки. А люди переважно їх не знали, і не могли відгадати, хто це. Називали іноземних поетів, припускали, що це Еліот чи Сен-Жон Перс, і з подивом дізнавались, що то Шевченко. Я дуже це все любив.
Про те, що мій виступ справив добре враження, я дізнався від молодшого сина Гордія. Одразу після вручення премії він написав у себе у Facebook: "Є промови, які міняли історію. І я справді вірю, що це той випадок, коли промова, щонайменше, надихне на потужні позитивні зміни".
По-перше, коли твоє дитя щось таке гарне пише про свого тата, це дуже приємно. Я знав: якщо мою дитину (а він – студент-економіст Могилянки) це вразило, то це вже добре. А коли запис промови з'явився в YouTube, тоді як пішло… Після виступу до мене цілий тиждень телефонували купа людей – від студентів до академіків, дякували.
"Квартал 95", на жаль, так накидають тут, в Україні, того "руского мира" – то в "пушкінском слоге", то в знущальних нотках, коли переходять на українську...
– Комплекс меншовартості, який постійно закидають українцям, це штучне нав'язане в радянські часи чи дійсно щось ментальне?
– Бездержавна нація – вразлива нація. Тобі треба постійно доводити те, чого іншим доводити не треба. У 1980-ті, коли хтось казав "Україна", ніхто на Заході не розумів: де це, що це? Хоча це ж, фактично, найбільша в Європі країна. Тобто комплекс меншовартості якусь основу має, але...
Що робили московити? Вони висміювали все українське, намагалися показати, що це все опереткова шароварщина. Вони й досі, коли ми говоримо щось серйозне, сприймають це у штики, кажуть, що ми "мазепинці", "петлюрівці", "бандерівці" тощо. Зате люблять таких опереткових персонажів, як Вєрка Сердючка чи Володимир Зеленський. Придивіться, якщо той самий "Квартал 95" іноді й говорить українською, то якось дуже оперетково. Вони, на жаль, так накидають тут, в Україні, того "руского мира" – то в "пушкінском слоге", то в знущальних нотках, коли переходять на українську...