Тарута: Щойно я став губернатором, бандити захопили мій будинок, а потім спалили офіс. Ти пішов – у твоєму ліжку хтось товчеться, твої речі хтось надягає
Які риси повинен мати президент, скільки готовий інвестувати в Україну світовий бізнес і коли можна повернути Донбас та Крим. Про це в авторській програмі Дмитра Гордона в ефірі телеканала "112 Україна" розповів колишній голова Донецької облдержадміністрації, бізнесмен, народний депутат, кандидат у президенти Сергій Тарута. Видання "ГОРДОН" публікує повну текстову версію інтерв'ю.
Президент має бути ефективним управлінцем, порядним, вольовим, твердим в ухваленні рішень
– Сергію Олексійовичу, добрий вечір.
– Добрий вечір.
– Яким, на ваш погляд, має бути президент України?
– Щодо людських рис, то, безумовно, він має бути ефективним управлінцем, порядним, вольовим, твердим в ухваленні рішень. Але головне, у нього має бути чітке розуміння, яку країну ми будуємо, і репутація, достатня для того, щоб об'єднувати державу. Зараз дуже важливо об'єднати українців, об'єднати бізнесменів, підприємців і політиків навколо майбутнього, бо країна руйнується і необхідні термінові дії щодо її реанімації.
– Президент має бути добрим?
– Він має бути справедливим. Зараз необхідні верховенство права й абсолютна справедливість щодо всіх, зокрема і щодо [президента]. Дуже яскравий приклад того, як треба робити: у Кореї, де президента [засудили до тюремного строку за корупцію]...
– У Південній Кореї.
– Так-так. Не в Північній, звичайно ж (сміється). З одного боку, має працювати вся законодавча вертикаль влади, зокрема верховенство права, яке незалежно від [імені] політика або бізнесмена [забезпечує покарання], якщо він провинився. У цьому має бути жорсткість.
– Робота президента, на мій погляд, це каторжна праця 24 години на добу. Це повне самозречення. Це означає приректи себе на жахливе життя. Зовнішній вигляд людей до і після відставки з посади глави держави свідчить сам за себе. Ви успішна людина, у вас усе гаразд – навіщо ви вирішили йти у президенти?
– Я все життя будував, будував, модернізував... Я відпочивав у парку, який будував власними руками, і розумів, що мій відпочинок – це будувати парк...
– У Партеніті.
– Так. Він був публічним, одним із найкращих в Україні. За 10 років мені вдалося зробити парк-казку. Мені хотілося, щоб люди раділи і розуміли: ось таку Україну ми маємо будувати. І зараз я не можу спокійно дивитися на те, як руйнують країну, як люди бідніють. Біль за майбутнє держави, розуміння, що цей рік визначить шлях держави: або вона буде розвиватися (а для цього потрібні інші політики, інші управлінці, потрібні інші компетенції і порядність)... Мені в житті вдавалося завдяки репутації, завдяки правильній стратегії і команді зробити неможливе, те, у що не вірили в бізнесі. "Тарута – ідеаліст-романтик, у нього нічого не вийде"... А коли я за короткий час робив те, чого ніхто в Україні та колишньому Радянському Союзі не робив, це викликало довіру, і ця репутація сьогодні дуже важлива для нашої країни.
– Ви згадали парк у кримському Партеніті: я, чесно кажучи, нічого схожого в житті не бачив, хоча багато їжджу. Це фантастика!
– Я і мої рідні своїми руками саджали...
– Щороку я приїжджав – і все нові й нові рослини! Де ви їх брали, я не знаю. Напевно, привозили з усього світу?
– Так. Навіть більше – деякі були унікальними. Одне дерево було єдиним у Європі. Мозаїчні сходи – унікальні. Це витвір наших мозайників, які нікому не були потрібні. Усе життя я займався не лише промисловістю, а й мистецтвом. Культура – це те, що об'єднує людей, робить їх чистішими, світлішими. Я створив цей парк, щоб люди приходили й очищалися, щоб вони прагнули світлого, доброго, щоб вони бачили, що за короткий час можна зробити найкращий парк у Європі...
– Крим зараз у руках ворога. Що з парком?
– Націоналізовано. Крим – це біль... Як і Донбас. І одна з мотивацій, зокрема, – повернути Донбас, допомогти людям, які страждають, і, звичайно ж, повернути Крим.
– Ви так довго, ретельно створювали цей парк, і ось його немає. Душа болить?
– Безумовно. Там були унікальні дерева, яким потрібен персональний догляд. У тому, що Крим повернеться, я не сумніваюся. Важливо, щоб усе добре, що було зроблено, збереглося і потім повернулося в Україну... 20 років мене запрошували на найвищі посади – я весь час відмовлявся...
– На посаду прем'єра кликали.
– На прем'єра, [посаду] першого віце-прем'єра мені пропонував [Віктор] Янукович. Але я не бачив політичної волі змінювати країну. Адже коли ти йдеш [у владу] і маєш амбіції бути ефективним – отже, має бути політична воля на зміни. Тоді я вважав, що в бізнесі зможу зробити більше. Мені вдалося створити транснаціональну компанію, зараз частина з того, що я створював, – компанія Duferco – найбільша трейдингова компанія. Мені вдавалося зробити неможливе: наприклад, [укласти] альянс із металургійною компанією №1 "Арселор". Була домовленість, що після купівлі "Криворіжсталі" ми зливаємося і стаємо найбільшою компанією у світі – "Арселор-ІСД". Я цим жив, будував не тільки в Україні, а й по всьому світу: в Європі, Африці, Азії – і вважав, що це найголовніше просування України. Україна гідна бути глобальним гравцем.
Я сподіваюся, що виборці зроблять правильний вибір: не емоціями, не серцем, як часто це буває, а розумом
– Повертаючись до президентських виборів: ваш рейтинг набагато нижчий, ніж у лідерів перегонів. Ви взагалі збираєтеся стати президентом?
– Я вважаю, що в Україні достатньо розумних людей, які поки не визначилися. Як ми бачимо, таких більш ніж 20%. Вони не хочуть голосувати за старих політиків, але тепер важливо, щоб вони розібралися в нових політиках, а їх дуже багато (усміхається): 90 осіб подали документи [у ЦВК], хоча зрозуміло, що залишиться 40–50. Тепер важливо, щоб розсудливі українці розібралися, хто говорить, а хто реально робив і може зробити, у кого для цього є компетенція. Нас дивляться мільйони виборців, і я сподіваюся, що вони зроблять правильний вибір: не емоціями, не серцем, як часто це буває, а розумом. У нас сьогодні ситуація катастрофічна, і нам треба дуже швидко оздоровити країну й почати її розвивати, щоб із неї не виїжджали.
– Поясніть людям, чому саме вас потрібно обрати президентом? Не Тимошенко, не Зеленського, не Порошенка, не Смешка, а саме вас – чому?
– Я вже казав про риси, які необхідні президентові, – у мене ці риси є. І друге, дуже важливе, – історія мого життя, історія колосальної праці, коли мені, людині з передмістя Маріуполя, довелося із семи років працювати на городі, щоб забезпечувати навчання трьох дітей (нас було троє), прийти на завод і подолати шлях від майстра до керівника із зовнішньо-економічної діяльності, ще в Радянському Союзі створити найкраще металургійне підприємство у країні, потім – найкраще підприємство в Україні. Потім – ніхто не вірив! – я за 10 років створив транснаціональну компанію, другу за обігом в Україні. Крім того, у мене є чіткий план, написаний не політтехнологами, а розроблений найкращими мізками України ще 2–2,5 років тому. План – про стратегію бурхливого економічного зростання, про те, як нам забезпечити зростання економіки більш ніж 10% і за короткий час зробити життя кожної людини гідним.
– Ви можете назвати себе людиною, яка зробила себе сама? За вами не стояли дядьки, тітки, блат, гроші?
– (Сміється). На жаль чи на щастя, у мене не було ні [родичів] – секретарів райкому, ні директорів заводів. Батьки дали мені головне – велику любов до людей. Дідусь мені весь час казав: не май 100 рублів, а май 100 друзів...
– Ви дідуся не послухали: у вас 100 рублів (сміється). Чи друзі теж є?
– Коли у тебе є 100 друзів, то 100 рублів точно буде (сміється).
– Я сказав би навпаки: буде 100 рублів – буде і 100 друзів.
– Не завжди. Це не друзі, це просто...
– Попутники.
– Товариші за інтересами... [Батьки] також прищепили мені величезну віру в те, що все залежить від людини. Ця віра, величезна працездатність... Я з дитинства працював дуже багато, на "Азовсталі" – 14–15 годин на день; коли створював ІСД, спав по дві-три години. Я вважаю, що зараз такі риси потрібні. Навіть більше, поряд зі мною виросла ціла команда дуже ефективних менеджерів з "Азовсталі", менеджерів великих міжнародних компаній і власників, акціонерів "Азовсталі". Потім я створив команду "Індустріального союзу Донбасу" (було й інше розшифрування абревіатури – "Искусство создавать друзей"). І ця команда була справді найуспішнішою у країні.
– Сергію Олексійовичу, у вас є люди, яких ви призначите на головні посади в разі перемоги? Генпрокурор, голова СБУ, міністр оборони – є ці люди?
– Звичайно.
– Ви можете їх назвати?
– Я готовий, але нам потрібно більше часу, щоб [обговорити] кожну кандидатуру... Є по три людини на кожну посаду, щоб [посаду обійняв] найкращий кандидат. Не тільки за моєю рекомендацією, але й через процедуру в парламенті. Але я гарантую, що кожен із них професіонал, патріот і порядна [людина]. Позиція генпрокурора, позиція керівника СБУ, міністра оборони, начальника Генштабу [ЗСУ] – це дуже важливі посади для гарантування безпеки держави, внутрішньої та зовнішньої. Але також важлива і команда прем'єра, команда уряду. Багато з тих, хто зараз не розглядає можливості переходу у владу, під мою репутацію готові покинути улюблені справи... Сьогодні багато хто не хоче [йти у владу], бо це величезна відповідальність...
– Звичайно!
– На тебе дивляться через величезне збільшувальне скло, бачать тільки пилинку і називають її колодою, але не бачать реальних успіхів... Тому багато шанованих професіоналів не хоче... Але я маю аргументи й у змозі переконати, що ми сьогодні маємо разом допомогти врятувати країну.
– Із досьє на Сергія Таруту: у 2008 році зі статком понад $2,5 млрд посів восьме місце в рейтингу найбагатших українців за версією журналу "Фокус". Сьогодні ви ще багатші?
– На відміну від Петра Олексійовича і його команди, звичайно, я втратив. Я втратив, як і десятки мільйонів українців. У Криму, про який ми говорили вже, була духовна історія, не матеріальна... Для мене духовне завжди було важливішим, ніж матеріальне... Захопили офіс, захопили будинок... Я встиг у костюмі вийти і більше не повертався...
Те, що вдалося організувати звільнення, а потім і ефективний захист Маріуполя, – це головна цінність, яку мені і моїй команді вдалося забезпечити
– Будинок захопили?
– Захопили бандити, були там і "зелені чоловічки"... Я встиг вийти, а там уже були снайпери...
– І все там залишилося?
– Залишилося. Але якщо ти запитаєш, що ж найважливіше, я скажу: сімейний альбом із дитячими фотографіями. У мене зникло все, що стосується дитинства, – від найменшого віку і до мого студентства. Усе це зникло. Це найбільший біль.
– Хто там зараз живе?
– Я не знаю. Власники змінювалися кілька разів... ну не власники, а ті, хто жив. Був Ташкент (один із ватажків бойовиків "ДНР" Олександр Тимофєєв. – "ГОРДОН"), було багато зі сторони [ліквідованого ватажка угруповання "ДНР" Олександра] Захарченка... Щойно я став губернатором, відразу захопили будинок, потім захопили офіс, спалили його... Там було дуже багато творів, які мені дарували... дуже душевних...
– Не збожеволіли, коли дізналися про це?
– Дмитре, для мене матеріальні цінності ніколи не були найголовнішими...
– Я маю на увазі дитячі фотографії, картини.
– Це болить. Я не встиг побудувати музей... Платонов (бізнесмен Сергій Платонов, помер 2005 року. – "ГОРДОН") мене втягнув... У мене велика колекція артефактів, колекція [предметів] мистецтва...
– Це теж там залишилося?
– Не артефакти, але частково залишилося... Ці духовні [речі], з одного боку, дрібниці, але з іншого – настільки важливі... Ти пішов – у твоєму ліжку хтось товчеться, твої речі хтось надягає...
– У мене є кілька друзів, багаті люди, які жили в Донецьку, вони теж покинули будинки, втекли. Їм потім пропонували за гроші викупити їхні ж особисті речі, і вони викуповували. До вас ніхто не звертався?
– Ні. Не зверталися, не пропонували, тому що я був ворог №1. Щойно я дав згоду бути губернатором... коли адміністрацію захоплено... Я спочатку [працював] в офісі – захопили офіс, я перебрався у готель – захопили готель, потім переїхав в аеропорт... І щодня за тобою женуться, щодня реальний ризик для життя. Звісно, я відразу ж назвав і Росію, і Путіна агресором, тому був ворогом №1.
– Ви сказали, що втратили: наскільки біднішим ви стали? У 2008 році було 2,5 млрд, скільки ви коштуєте нині?
– (Сміється). Це оцінка бізнесу, яким я займався...
– Акції?
– Це оцінка вартості тих підприємств, які сьогодні захоплено. Тоді вони коштували одні гроші, а тепер це брухт... Я часто запитую: а чи все я правильно зробив? Коли минув час, коли ти розумієш, що реально відбувалося і як ти вплинув на ситуацію... Те, що вдалося організувати звільнення, а потім і ефективний захист Маріуполя, – це головна цінність, яку мені і моїй команді вдалося забезпечити. Тому гроші – дрібниця порівняно з тим, що було б, якби реалізували проект "Новороссия" (Маріуполь був ключем до цього проекту).
Сьогодні у мене була зустріч, і я розповідав про злагоджену роботу підрозділів... Танки за 6 км від Маріуполя (між Комінтерновим і Маріуполем), я виїхав на передову і почав телефонувати [начальнику Генштабу ЗСУ Вікторові] Муженку, [заступнику міністра оборони Ігореві] Павловському... І тоді роль координатора, роль людини, яка організувала швидку інженерну оборону (разом із братом), була визначальною. Маріуполь ми відстояли, і тепер це символ захисту від агресора не тільки України, а й Європи.
– Останнє запитання про гроші. Хто фінансує вашу передвиборчу кампанію і скільки ви збираєтеся на неї витратити?
– Значну частину фінансую особисто я із сім'єю. Також це друзі по роботі, друзі, які повірили в команду "Основи", її ідеологію, які розуміють загрози і розуміють, що потрібно об'єднатися, щоб розум переміг і ми змогли сформувати правильну коаліцію в парламенті. Скільки? Значно менше, ніж витрачає на кампанію Петро Олексійович або інші кандидати. Ми дуже ефективно підходимо до кожної копійки. Ми не займаємося ні обливанням брудом інших [кандидатів], ні підкупом і тому ефективно витрачаємо ті кошти, які я і мої друзі інвестуємо в майбутнє країни.
– Петро Олексійович, президент України, вам подобається?
– Дмитре, ти голосував би за нікчемного президента?
– Ні, я не буду за нього голосувати.
– І я ніколи за нікчемного президента не буду голосувати. Сьогодні багато хто любить критикувати, коли вже зрозумілий підсумок. Я публічно озвучував свою позицію щодо нього ще у квітні 2014 року.
– Так?
– Як і тоді, коли були передвиборчі перегони Януковича, я говорив, що це буде поганий президент. Дуже важливо, щоб люди мали духовні цінності, які для лідера нації набагато важливіші, ніж матеріальні. Коли їх немає... Тому, звісно, я не голосував і не голосуватиму. Я не хочу, щоб Петро Олексійович далі знущався і руйнував нашу країну.
Країна, у якої такий сусід, зобов'язана мати сильну, ефективну армію, оборонну систему
– Хто з конкурентів по президентській кампанії вам ближчий? До кого душа лежить?
– Я завжди намагався об'єднувати не навколо прізвищ, Тарути або ще когось, а навколо цілей і програми. Найближчі ідеї, співзвучні доктрині "Україна-2030", є у програмі Юлії Тимошенко, [мера Львова, лідера партії "Самопоміч" Андрія] Садового, [лідера партії "Громадянська позиція" Анатолія] Гриценка. У Тимошенко прописано перезавантаження, новий суспільний договір, нову Конституцію. У Гриценка – щодо обороноздатності. Країна, у якої такий сусід, зобов'язана мати сильну, ефективну армію, оборонну систему. У Садового – частина з інфраструктури, що також потрібно. Це найближчі програми, частково співзвучні тому, що є в моїй програмі та програмі партії "Основа".
– Давайте трохи пофантазуємо. На сьогодні як вам здається – хто вийде у другий тур президентських виборів?
– Чим унікальна Україна...
– (Усміхаючись). ...що ми не знаємо...
– ... що ми не знаємо, так. Зрозуміло, що найкращі шанси вийти у другий тур у Юлії Тимошенко. Але нам досі невідомо. Важливо інше – щоб там не опинився Петро Олексійович. Важливо, щоб прийшли лідери, які мають потрібні риси, які мають візію, яку ми країну будуємо, як нам зробити так, щоб кожна людина стала самодостатньою, реалізовувала свій талант, щоб пенсіонери забезпечили собі нормальну старість, щоб їх поважала держава, щоб із цієї країни не виїжджали, щоб поверталися. Це складне завдання, відповідальне. Тому важливо, щоб у фіналі опинилися найбільш гідні.
– Хто стане президентом, на ваш погляд?
– (Усміхаючись). Зможу сказати після 31 березня. Зустрінемося на черговому інтерв'ю, – і тоді я точно скажу, у кого більше шансів. Важливо, щоб це був лідер, наділений комплексом рис, був професійним управлінцем державного рівня, щоб, безумовно, був порядним і патріотом нашої країни.
– Чи правда, що, якщо президентом стане Юлія Тимошенко, ви обіймете посаду прем'єр-міністра? Я про це знав давно, у принципі, але про це навіть сказав Арсен Аваков на з'їзді "Народного фронту".
– Думаю, про це краще запитати у Юлії Володимирівни. Але я готовий узяти на себе відповідальність. У нашій державі розподілено обов'язки. Президент – гарант Конституції, займається зовнішньою політикою, гарантуванням безпеки, має бути реформатором та арбітром. А прем'єр відповідає за економічний і соціальний блок, це зараз також важливо для того, щоб забезпечити мир. Є розуміння, як зробити так, щоб країна почала швидко розвиватися, щоб вона запрацювала, щоб була повага і добробут у кожній сім'ї, у кожного українця.
– Що зараз Україні потрібно насамперед?
– Насамперед необхідні мир, добробут і повага.
– Яких економічних реформ Україна потребує найбільше?
– Україна потребує швидкого економічного зростання, понад 10%. Коли ми обговорювали цей план на міжнародних майданчиках (я робив презентацію у Бундестазі, у парламентах Франції та Англії, у багатьох університетах України), він здавався дуже амбітним викликом. Коли ми з німцями почали обговорювати "план Маршалла", вони сказали: "Так, це можливо".
– Вони готові дати гроші?
– Екс-міністр фінансів Німеччини [Пеер] Штайнбрюк сказав: "Сергію, це реально, ми готові лобіювати для України 120–150 мільярдів доларів або євро".
– (Здивовано). Так?
– Так. Але це мають бути не кредити, а інвестиції. Якщо буде довіра до країни, іншими словами, до керівництва країни, якщо буде трансформовано інституції. І ми говорили, як трансформувати, як нам створити привабливий інвестиційний клімат, створити високий рейтинг країни. Тоді прийдуть сотні мільярдів доларів, і тоді зростання економіки понад 10% абсолютно реальне. Тоді ми зможемо зробити гідні зарплати і пенсії, такі самі, як у Польщі, як у Чехії. 22–25 тисяч зарплата – це абсолютно реально, пенсія 10–12 тисяч за короткий час – абсолютно реально, знизити на ринкових умовах тарифи – абсолютно реально.
– Красти треба менше, правда?
– Красти треба менше, потрібно ефективно керувати і змінювати структуру управління країни. Потрібно брати найкращий наявний досвід, застосовувати його, адаптувати до наших можливостей. Треба розуміти, що ніхто, крім нас, цю країну не врятує. Тільки українці, у яких душа болить, у яких є чітке бачення, як це робити, і є досвід, у змозі зробити Україну однією з найбільш економічно розвинених країн. Мета, яку я ставлю перед командою, – щоб до 2030 року Україна увійшла у тридцятку найрозвиненіших країн. Важливо розуміти, що сьогодні світ змагається не сировиною. Ось, кажуть, Україна – це земля, залізна руда, вугілля...
– Інтелектом.
– Інтелектом, людським капіталом. Важливо, щоб освіта й охорона здоров'я допомагали формувати високий рівень інтелекту, щоб наука була головним драйвером інновацій. І тоді 10% зростання економіки щороку виведуть нашу країну на топ. Ми зі своїми ресурсами перебуваємо майже серед лідерів у Європі, але водночас, на жаль, [економіка] на останньому місці.
Політики найвищого рівня в Європі сказали, що в Україну прийдуть сотні мільярдів доларів
– Позики МВФ Україні потрібні?
– Позики МВФ не потрібні. Потрібні інвестиції.
– Ми самі можемо впоратися, без позик, правда?
– Я вже згадав, що політики найвищого рівня в Європі сказали, що в Україну прийдуть сотні мільярдів доларів. І не тільки з Європи. Я свого часу багато працював із найбільшими японськими компаніями, південнокорейськими, китайськими, близькосхідними, побудував завод в Еміратах.
– Ваш завод?
– Великий металургійний завод. Він зараз працює, але я вже не маю до нього жодного стосунку. Коли я став губернатором, одразу ж це все заарештували і захопили... Якщо є репутація, ставлення, у цю країну прийдуть справді сотні мільярдів. А нам, для того щоб досягти амбітних цілей, зростання економіки 10% і вище, ВВП 710–750 мільярдів до 2030 року, важливо сформувати не менше ніж 50% середнього класу. Бо середній клас – це якраз носій і захисник демократичних цінностей і перетворень. Також дуже важливо підвищити тривалість життя. Сьогодні кажуть – "реформи"... А я запитую: яка їх мета? Реформа охорони здоров'я в чому полягає? Головна мета охорони здоров'я – тривалість і якість життя. Це забезпечить реформа? Ні. Вона призводить до того, що менше народжується, швидко вмирають. І люди їдуть звідси, депопуляція.
– Сергію Олексійовичу, це знущання з тарифами взагалі можливо припинити? Чи все буде нескінченно підвищуватися?
– Ні, звичайно ж. Це можна вирішити ринковими методами. Не бажанням одразу зменшити, а ринковими методами. На жаль, це розплата за неефективну корупційну владу. Ми говоримо, що треба голосувати не серцем – симпатичний, молодий, гарно говорить, а розумом. Що робив, чи має він репутацію, команду. Тоді можна швидко змінити. Важливо тут відповідати європейським стандартам. Не більше ніж 20–25% від доходу сім'ї на всі комунальні витрати. Україна за запасами метанового, сланцевого і природного газу друга у Європі. Недарма міністр енергетики США, який приїжджав сюди, сказав, що Україна для Європи – як Техас для Америки. Колосально найбагатша країна. Сюди потрібні інвестиції від 3 до 5 млрд, що повністю забезпечить нас...
– ...газом...
– ...так, зробить самодостатніми. Причому ціна газу знизиться. Ми будемо виробляти 50 млрд м3, і ціна знизиться. Модернізувати всі наші електростанції, запустити серйозну програму альтернативної енергії. Під ногами у нас багатство. У Японії навіть із каналізації відбирають тепло і використовують його. А сміття, яке сьогодні викидають і яке забруднює [навколишнє середовище]? А вторинні ресурси? Країна колосально багата. Ми реально можемо ціну газу зробити, як в Америці, $110–140. Але через інвестиції, через збільшення видобутку – ринковим методом. Щоб глядачам було зрозуміло: ми приходимо на ринок, там багато продавців і мало покупців – тоді ціна опускається.
– Звичайно.
– Я із семи років працював на городі, ми вирощували помідори, редиску, огірки. А коли було 10, то вже їздив на базар...
– ...торгували...
– ...продавав. І ми шукали ті ринки, де найменше продавців і найбільше покупців (усміхається). Це якраз і є ринком.
– Хочу вам напівбліц запропонувати. Українську землю продавати потрібно?
– Ні, зараз не можна. Це дуже небезпечно. Її за безцінь скуплять ті, хто сьогодні пограбував країну, набив кишені й авуари грошима. Тому – ні.
– Корупцію в Україні у принципі можна подолати?
– Звичайно, можна. Є чітка програма. Сьогодні рівень корупції – 13–14% від ВВП, величезні гроші, грубо – $10–15 млрд. Є чітка програма, що необхідно зробити, щоб рівень корупції звести до європейського, 3–4%.
– Те, що ви 2014 року стали губернатором, було помилкою?
– Помилкою тоді було б не погодитися. Був ризик для життя, фізичний. Щойно я погодився бути губернатором, щодня розвідка [бачила] дві машини бойовиків. Спецпризначенці, переодягнені "зелені чоловічки" (здебільшого з Кавказу, але були й білі), видно, що навчені. Я сподівався тільки на своїх хлопців, які працювали зі мною ще в корпорації. Ризик був. Але звільнення і захист Маріуполя вартували того. Я б шкодував, якби не погодився тоді допомогти країні й Донбасу.
– Донбас повернеться до складу України?
– Звичайно!
– Коли?
– У короткостроковій перспективі.
– Що таке короткострокова перспектива?
– Два-три роки.
Путін – ворог. Я сказав це ще у квітні 2014 року. Жодного пієтету немає і не може бути. Росія – агресор
– Упевнені в цьому?
– Я впевнений. Є чіткий план, називається "Три основи".
– Крим повернеться?
– Середньострокова. Там складніше. У політико-дипломатичний спосіб. Ми розуміємо, що Крим є анексованим, частиною російської території. Тут – дипломатія, міжнародна юриспруденція.
– І терпіння?
– Терпіння і копітка наполеглива робота.
– Як закінчити війну? Це головне питання, яке турбує всіх українців. Ви знаєте, як?
– Не знаю. Два роки тому на конференції з безпеки в Мюнхені, у якій я вже п'ять років беру участь, я зробив презентацію плану "Три основи". І те, про що заявив зараз [представник голови ОБСЄ у тристоронній контактній групі Мартін] Сайдік, – частина цього плану. Агентство з відновлення Донбасу я ініціював ще в серпні 2014 року. Ми його створили, навіть більше, уже готували донорську конференцію. Є чітка стратегія, що необхідно зробити, і її вже взяли на озброєння. Із погляду миротворчих сил, тимчасової міжнародної адміністрації, інвестицій перехідного періоду... Чому це не відбувається? Що потрібно змінити? Розписані пропозиції щодо спецпредставників України, Німеччини та Франції, спецпредставника від Австрії з наглядовим голосом. Із керівництвом Австрії проговорено, що вони готові надати майданчик у Відні, який постійно діятиме, разом з ОБСЄ (там розташована її штаб-квартира), де разом із представниками Америки і Росії вести переговори. Так само, як обирають папу римського, – на постійній основі. Упевнений: якщо цим займатися щодня сім днів на тиждень, поки не домовимося, розуміючи, де батіг і пряник, ми можемо досягти успіху. Я знаю, як.
– Як ви ставитеся до Путіна?
– Негативно. Путін – ворог. Я сказав це ще у квітні 2014 року. Жодного пієтету немає і не може бути. Росія – агресор. І ми, звичайно, маємо діяти відповідно.
– Якщо ви станете президентом, як ви уявляєте собі переговори віч-на-віч із Путіним?
– Складні переговори, але необхідні. І багатосторонні, і двосторонні. У моїй практиці було багато складних переговорів, і мені вдавалося досягти результату. Вважаю, що цей досвід дуже корисний. Формат має бути багатостороннім і двостороннім, і має бути таємна, непублічна дипломатія, де могли б надавати допомогу Білорусь, Ізраїль, Казахстан із погляду доповнення в досягненні мети.
– Вас називають мільярдером-інтелігентом, схожим на Вуді Аллена. Справді, схожість приголомшлива.
– (Усміхається).
– Вам знятися в кіно не хочеться?
– У нас серед кандидатів є вже один актор. Я буду займатися справою. Для країни це дуже важливо в цей момент.
– Україна прорветься?
– Прорветься. Зараз важливо об'єднати здорові сили політиків. Це останній шанс. Упевнений, що ми цей шанс усе-таки використаємо, зробимо країну, щоб у ній жили діти. Зараз їдуть мільйони людей, наші заводи залишаються без робітників. Власники пропонують: ми готові платити зарплату, як у Європі. А люди кажуть "ні".
– Готові вже?
– Так. Але що їм відповідають, особливо молоді, у яких є діти? "Нас не тільки зарплата цікавить, нас цікавить майбутнє країни". Людям необхідно розуміти, яка тут освіта, будуть робочі місця чи ні, яка охорона здоров'я, чи безпечно на вулицях, чи можуть пограбувати й убити, які тут дороги. Ми бачимо зведення з фронту, щодня гинуть і гинуть.
– Так.
– Має бути гідний соціум, не тільки зарплата. Щоб люди по-людськи жили. Є чітке розуміння, як нам зробити щасливу країну. Я вірю в це, ми її зробимо.
– Бажаю вам успіху, Сергію Олексійовичу, спасибі!
Записали Дмитро НЕЙМИРОК і Микола ПІДДУБНИЙ