"У моєї бабусі зберігалася фотокартка – дідуся ведуть на страту, і на грудях у нього табличка: "Жид. Комуніст". Гордон виголосив вступне слово на церемонії пам'яті у Бабиному Яру

У 1941 році мій дідусь Давид Ізраїлевич Унікель був заступником голови Київського міськвиконкому, тобто, як на сьогодні, заступником мера Києва. Зокрема, він відповідав за спорудження великого стадіону, який зараз має назву "Олімпійський". Республіканський стадіон імені Микити Хрущова мали відкрити 22 червня 1941 року, але почалася війна.

Щойно німці увійшли до Києва, всіх керівників міста, які не встигли покинути столицю України, схопили і повісили. До самої смерті у моєї бабусі зберігалася фотокартка – дідуся ведуть на страту, і на грудях у нього табличка: "Жид. Комуніст". Це фото вилучили у одного з полонених фашистів. Фашисти любили педантично документувати свої злочини. Могили у дідуся немає. Не виключаю, що вона саме тут, у цьому жахливому місці.

Одним із перших про трагедію Бабиного Яру ще у 1944-му році написав відомий письменник і поет Ілля Еренбург, який народився у Києві: "Задуйте свет. Спустите флаги. Мы к вам пришли. Не мы – овраги". За 17 років, у 1961-му році, пульпа, якою було залито Бабин Яр, прорвала дамбу й ринула на Куренівку, забравши багато життів. "Овраги" таки прийшли.

У 1961-му році киянин Анатолій Кузнєцов, який написав велику, на мій погляд, книгу "Бабин Яр", напередодні творчого вечора у Києві поета Євгена Євтушенка привів його у Бабин Яр, і просто на їхніх очах туди приїхала вантажівка і звалила у яр купу сміття. Євтушенко був вражений цим не менше, ніж тим, що на місці масової страти євреїв, яких вбивали лише за те, що вони євреї, нема не те що пам'ятника – взагалі жодного пам'ятного знака.

Тим часом вантажівки з нечистотами все під'їжджали і під'їжджали. Бульдозери згрібали гнилі відходи. І все це на кістках, на великій могилі десятків тисяч розстріляних, розп'ятих доль. Євтушенка охопило відчуття безпорадності та сорому. Вже пізніше він сказав мені, що всі його вірші продиктовані або відчуттям любові, або відчуттям сорому.

Євген Олександрович повернувся до готелю і відразу сів писати. І перші рядки були такими: "Над Бабьим Яром памятников нет. Крутой обрыв, как грубое надгробье. Мне страшно. Мне сегодня столько лет, как самому еврейскому народу".

Щойно написаний вірш Євтушенко прочитав по телефону поетові, своєму другові-фронтовику Олександру Межирову, а потім зателефонував Віталію Коротичу та Івану Драчу і попросив їх приїхати. Коли він прочитав їм "Бабин Яр", вони його обійняли  і розцілували.

Наступного дня у Жовтневому палаці, у центрі Києва, на Хрещатику, мав відбутися творчий вечір Євтушенка, на якому він вирішив прочитати щойно написаний "Бабин Яр". Але вже вранці у Києві почали зривати і заклеювати афіші, тому що телефонну розмову Євтушенка з Межировим де треба вже почули.

Проте вечір відбувся при повному аншлазі, і "Бабин Яр" у Києві прозвучав. Євтушенко читав цей вірш у Жовтневому палаці, в підвалах якого в 37-му році допитували й розстрілювали людей. Він сказав мені: "Ця сцена була своєрідним плотом на крові, і я на тому плоту читав "Бабин Яр". Я вигукнув: "Мені соромно за себе і за мою країну від того, що поверх братської могили насипають гори сміття". Після цих слів навалилася така тиша, що я зрозумів: немає нічого голоснішого за тишу. Але тут на сцену вийшла згорблена бабуся з паличкою. Всі завмерли. Вона підійшла, вклонилася, взяла мою руку і поцілувала. Вона сказала: "Я врятувалася з Бабиного Яру". І коли прозвучали ці слова, тишу розірвали гучні оплески".

Після цього протягом 25 років Євтушенко виступав усюди, навіть у франкістській Іспанії і салазарівській Португалії. І лише Київ був єдиним містом у світі, куди його не пускали – йому мстилися за написаний і прочитаний тут "Бабин Яр". Я щасливий, що, за словами самого Євгена Олександровича, був одним з тих, хто повернув його в Україну. Я щасливий, що 27 років із ним дружив.

Майже одразу після написання "Бабиного Яру" Євтушенку зателефонував геніальний композитор Дмитро Шостакович. Він сказав: "Ненависть до будь-якого народу – ганьба. Не могли б ви, пане, дати мені милостивий дозвіл написати на ваші вірші музику?" Євтушенко був дуже зворушений, вражений, і звичайно, погодився. "Скажіть, Євгене Олександровичу, – запитав Шостакович, – а ви зараз, бува, не зайняті?" – "Дмитре Дмитровичу, ну звичайно ж, ні". – "Тоді приїжджайте, – сказав Шостакович, – музика вже готова".

13-та симфонія Дмитра Шостаковича – це монумент загиблим у Бабиному Яру євреям, росіянам, українцям, ромам, багатьом іншим представникам інших національностей, монумент на віки.

Як залишитися людиною за часів, коли державна система є нелюдською? Для багатьох вже нелегко пригадати, як це, коли держава є тоталітарною. Але сотням тисяч наших громадян на тимчасово окупованих територіях доводиться знову жити у такі часи. Як же залишатися собою за часів зухвалої російської агресії проти України?

На щастя, ми маємо за приклад людей, які 60 років тому залишилися вірними людяності та вистояли проти тоталітарної кремлівської системи – киян Віктора Некрасова, Івана Дзюбу, Еммануїла Діаманта, які організовували мітинги проти аморального радянського забуття жертв у Бабиному Яру.

Сьогодні ми будемо слухати слова Євгена Євтушенка, на які написав свою геніальну симфонію Дмитро Шостакович. Євтушенко і Шостакович не були киянами, як і не були українцями, як і не були євреями, але саме після їхньої поеми і симфонії ця трагедія і спроби її замовчати стали відомими на весь світ. Це змусило радянську владу виправдовуватися, дало нову силу боротьбі за пам'ять жертв Бабиного Яру, зробило цей розстріл символом того, що згодом назвуть Голокостом.

Радянська система намагалася розчавити ці твори і їхніх творців, тому що хотіла знищити пам'ять, адже люди, які пам'ятають правду, можуть сказати системі "ні". Євтушенко і Шостакович, Кузнєцов і Некрасов, Дзюба і Діамант та багато інших людей своїми вчинками і творчістю боролися проти тієї ж тоталітарної системи, яка сьогодні окупувала Крим і частину Донбасу.

У короткій перспективі часто здається, що у зла є сила, адже всіх цих людей за спробу пам'ятати трагедію Бабиного Яру кремлівська система переслідувала. Але у трохи довшій перспективі – якщо боротися і пам'ятати, хто ми і на яких цінностях стоїмо, люди із серцем і гідністю завжди перемагають.

Сьогодні ми вперше почуємо симфонію Дмитра Шостаковича і вірші Євгена Євтушенка у Бабиному Яру. Євген Олександрович говорив мені, що у нього є єдина мрія – щоб цей вірш і симфонія прозвучали тут, на місці цієї жахливої трагедії. Ми стояли біля цієї Менори, і він говорив саме це, і я щасливий, що сьогодні, коли Євгена Євтушенка немає вже чотири роки, його мрія нарешті збудеться.

Нехай цей історичний акт стане символом перемоги гідності над підлістю і пам'яті над забуттям.

Контекст:

Під час Другої світової війни гітлерівські війська використовували урочище Бабин Яр в північно-західній частині Києва як місце масових розстрілів мирного населення. 29 вересня 1941 року за наказом окупаційної адміністрації все єврейське населення зобов'язали з'явитися до Бабиного Яру, де до 30 вересня розстріляли понад 33 тис. осіб. За різними оцінками, там було вбито від 70 тис. до 200 тис. осіб.

Згодом було створено Меморіальний центр "Бабин Яр". Його генеральний директор Макс Яковер зазначив у грудні 2020 року, що досі точно невідома кількість загиблих у Бабиному Яру.

У 2016 році в Україні майже одночасно стартували два проєкти: державний український проєкт меморіалізації Бабиного Яру та ініціатива російських бізнесменів єврейського походження, які готові вкласти у створення музею у Бабиному Яру $100 млн, повідомляло LB.ua.

22 червня 2020 року міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко заявив, що державний проєкт "Бабин Яр" буде введено у дію у 2021 році.