+10 Київ
Нафта буде по $200. ЄС не дасть грошей, натомість купить нафтогаз у Росії. Трамп заборонить усе нам і дозволить усе Путіну. Путін до осені окупує Кременчук. Орбан переможе Навроцького в битві за Тернопіль. Усе це – без води, світла й актів виконаних робіт.
Я теж люблю таке вигадувати, воно розширює кругозір у процесі обґрунтування. Головне – не забувати вставляти в потрібних місцях слово "якщо".
Головний момент – як довго в реальності все "це" триватиме? Який спектр важкозворотних і незворотних наслідків виникне?
Це запитання, на які зараз немає відповіді. Може існувати певний план і розрахунок на інсайдерські дії, який виправдається. Бо війна є війна. Чи нам не знати?
А якщо так, дотримуємося правила: у будь-якій незрозумілій ситуації треба дивитися на карту.
1. Перша карта – це локалізація основних родовищ нафти й газу на Близькому й Середньому Сході з підсвічуванням деяких альтернатив (Центральна Азія). Дуже наочно: у фокусі – смуга завширшки 300 км і завдовжки 1500 км, через яку схвильована вся планета.
Враховуючи ландшафт (пустеля, гори, море), маємо справу навіть не з площею, а з набором точок, довкола яких організовано цей простір (інфраструктура видобування, зберігання, перероблення, транспортування).
Питання номер один – хто їх контролює.
- Наприклад, велика червона пляма в центрі Перської затоки – це найбільше родовище газу на планеті. З'єднана судина, з якої черпають Іран (його частина має назву Південний Парс) і Катар (Північні поля / Північний купол).
- Левова частка нафтогазової могутності Ірану сконцентрована у трьох точках: широко розрекламований острів Харк; Південний Парс і супутня інфраструктура на узбережжі в районі промислової зони Еселує (12 км суцільних резервуарів, труб, заводів тощо).
- Порт Бендер-Аббас.
В Еселуї зовсім нещодавно чудово почувалися не тільки китайці й "Газпром", а й італійці (Eni), французи (Total) та інші неостанні особи. Вони з радістю все реанімували б і наростили.
2. Захоплення цих точок – й Іран багато в чому перетворюється на гарбуз. Знищення цієї інфраструктури навіть без захоплення – це довгостроковий шок для Ірану. Отже, є цілком наочна матеріальна ціль, досяжна у воєнний спосіб. Яку замилюють усілякими белуджами, пошуком урану й недобитими аятолами. Товариш Келлог дуже прикладну річ сказав.
Можна скласти карту постраждалих і вигодонабувачів. Але важливий момент у тому, що цей бій відбуватиметься у скляному будинку. І ескалювати аж до фізичного наземного контролю чи руйнування інфраструктури можуть лише зовнішні гравці.
Місцевим шейхам воно 300 років не треба. Хай що вони тепер заявляють, їхній мотив – якнайшвидше вигнати слона, який увірвався в їхню посудну крамницю. І навіть Туреччина не дуже в захваті.
Грати в конфіскацію іранських активів – ризиковано. Це ж навіть не росіяни й Бельгія. Просто зруйнують образ безпечних пряникових мегаполісів кількома кривавими терактами. Або справді зламають потужності з опріснення. Безпечно було тому, що Іран був одним із донорів цієї безпеки.
Тому розвилка дуже зрозуміла:
- грати ва-банк, де приз – територіальні захоплення й силове управління потоком вуглеводнів;
- на тлі войовничої риторики швидко оголосити перемогу, полагодити дахи в аеропортах і замести війну під килим, розмірковуючи про деградацію ядерної й ракетної програми Тегерана.
Цю розвилку поки не пройдено.
Азербайджан мудро демонструє небажання кидатися в жерло вулкана.
Історію з курдами вже поспішили охрестити провалом Трампа, але ж воно працює не так. Навіть коли є повна згода, знадобиться час на підготовку воєнної операції. Потрібно підкинути зброю, МТЗ, правильно мотивувати людей, скоординувати зусилля.
Навіть якби курди погодилися (що не факт), розумно почекати, посилюючи домінування в повітрі й послаблюючи КВІР. Тому що не курди фізично контролюватимуть острів Харк, Еселує і порт у Бендер-Аббасі. Там потрібен професійний численний десант, якого в регіон поки не перекинули. Тому новини про заблукалі ПЗРК чи то з Росії, чи то з Китаю мають такий резонанс на Заході. Це в деталях те, що було в нас у листопаді 2021-го – січні 2022 року. Навіть у разі гіпотетичної згоди воювати завдання курдів – скувати сили ісламської республіки.
3. Зробіть вправу. Зайдіть на "Google Карти" або будь-який схожий сервіс і "поблукайте" по основних локаціях вуглеводневої промисловості країн Затоки. Дивіться новину типу "Іран уразив завод у Бахрейні, горить резервуар, ми всі помремо!". А потім рахуйте, скільки там цих резервуарів.
Бочки, які горять, димлять дуже ефектно. Факт у тому, що серйозно нашкодити зазначеній інфраструктурі можна лише в разі дуже вдалих влучань. Ми ж це бачимо по російських заводах.
Тому якщо не буде ескалації й дуже точних акцентованих обстрілів, то відновити пошкоджене можна порівняно швидко. А всі ці цінові ігри й апокаліптичні прогнози виявляться способом наживи різних лиходіїв.
Я намагався прикинути, що там справді зруйновано. Навіть якщо помножити на два чи на три, то зараз немає підстав робити висновок про якусь "стратегічну перемогу Росії".
Ці підстави можуть виникнути за кілька днів або за тиждень. Але зараз збитки можна порівняти з якоюсь сильною пиловою бурею. Щойно розблокують протоку, усе має порівняно швидко повернутися.
Тобто Росія може дістати один-два вдалі місяці, але втратити масу бонусів, які отримувала з Ірану й через Іран. Цього завдання Москва не вирішує від слова зовсім.
4. Друга карта дає трохи загальнішу картину й наочно підводить до очевидної думки: а чому б не прокласти труби від узбережжя Перської затоки до східного узбережжя Середземного моря?
Тим паче що є такий-сякий досвід Трансаравійського трубопроводу, труби з Іраку через Сирію з гілками в Ліван і майбутній Ізраїль. Або навіть кинути якусь із труб через Туреччину для загальної гармонії.
Як так вийшло, що один із найдавніших осередків цивілізації й символ торгівлі як осмисленої людської діяльності (Левант), перетворився на те, чим він зараз є?
Хто ці лиходії, що заважають реалізувати цілком логічний проєкт?
Спроба Саудівської Аравії (через трубу Схід – Захід) та ОАЕ (через трубопровід до Фуджейри) частково обійти Ормузьку протоку не знімає проблеми. І доки не буде наочно продемонстровано, що решта світу, пройшовши через невеликий шок, може більш-менш обходитися без ресурсів Перської затоки, залишатимуться позиви підпалювати регіон.
Якщо раптово винести монархів за дужки, у них самих можуть виникнути мотиви разом боротися із хворими виявами конкуренції й різними підбурювачами.
Парадокс у тому, що нинішня війна може мати саме такий терапевтичний ефект. Залишиться розподілити частки між посередниками-"миротворцями". За це не шкода видати Нобелівські премії миру на три роки наперед.
Однак це – украй грубе спрощення, яке враховує лише економічний вимір. А там цілий клубок суперечностей.
Одразу виникає питання гіпотетичних альтернатив персам і арабам. Й ось тут дуже специфічна ситуація в Центральної Азії, зокрема Казахстану.
Ми звикли вважати, що там штовхаються Росія, Китай і Туреччина. Але з 2022 року там активізувалися країни Затоки, особливо ОАЕ й Катар (що частково награє Туреччині).
Отже. Трамп запустив ланцюгову реакцію з багатьма наслідками. Публічні заяви США намагаються формувати видимість, що вони керують основними сітками наслідків. Найімовірніше, це не так. Але просто зараз заламувати руки від страху не варто. Просто немає підстав.
Базово в наших інтересах короткострокова операція, яка суттєво послабить союзника Росії й змусить Москву розпорошуватися. Тривала кампанія теоретично награє Росії в плані грошей і відновлення якихось зв'язків. Але минуло лише 10 днів. І купівля нафти й газу у РФ лише збільшить військові ризики для Європи. Уже доведено – економічні зв'язки без військового балансу не працюють.
А якщо українські фахівці й перехоплювачі себе виявлять, хто знає, як воно зіграє?
У мережі багато міркувань і рецептів на тему, як виживати в період цієї кризи. Або як підготуватися до краху всього. Будь-хто охочий може знайти до смаку.
Головне – не випускати з поля зору тих реальних успіхів, які є. Саме вони підштовхуватимуть до зміни позиції Кремля, навіть якщо нафта певний час тішитиме злих дідусів.
Джерело: Алексей Копытько / Facebook
