+21 Київ
Я все думаю про трансерів, які зібралися на кордоні із сектором Гази на nature party – так в Ізраїлі називають опен-ейри в пустелі. Там був молодший брат чоловіка моєї подруги. Дивом вижив, але залишив у пустелі новенький джип, придбаний тиждень тому. Каже, уяви собі, усі обковбашені, грає транс, світанок, і раптом звідкись із неба з'являються параплани – багато хто спочатку подумав, що це організатори так вирішили розважити публіку, хтось навіть почав вітально махати їм рукою, поки разом із парапланами в пустелі не з'явилися бойовики ХАМАС.
Далі все перетворилося на найжахливіший bad trip, який тільки можна собі уявити. За фатальним збігом обставин невинні трансери опинилися на передньому краї атаки терористів. Дівчата в мішкуватому вбранні, які сидять на бетонній підлозі, а повз них іде бойовик, хтиво примовляючи "Сабая, сабая" ("сексуальна рабиня" арабською), дівчина без ознак життя і з дивно вивихнутою ногою в кузові пікапа, голову якої тримає за волосся бойовик у брудних шльопанцях, красуня, що відчайдушно кричить щось своєму хлопцеві, котру як цінний трофей везе мотоциклом двоє палестинців – це все відвідувачки nature party, які ще кілька миттєвостей тому почувалися найщасливішими людьми на світі.
Те, що відбувалося, нагадало мені "1979" Крістіана Крахта. Там пара західноберлінських декадентів-інтелектуалів приїжджає розважитися у шахський Тегеран. Уночі в розпал вечірки на якійсь розкішній віллі до них вдирається натовп збожеволілих людей із палицями і транспарантами – в Ірані почалася ісламська революція. Книжка Крахта про те, наскільки тендітний оцей шар цивілізації, як у будь-який момент оця тонка, як перший лід, кірка європейської або, ок, європеїзованої культури може тріснути, і з-під неї на тебе вивалиться смердюча, нещадна хтонь. У фільмі "Під покровом небес" Бертолуччі збіги майже буквальні – знуджені молоді американці приїжджають в алжирський Оран, що стоїть посеред пустелі, де чоловіків накриває епідемія тифу, а героїню викрадають туареги й перетворюють на сексуальну рабиню.
Дивлюся Facebook Ноа – тієї дівчини, яку терористи везуть мотоциклом. Тенерифе, Ріо-де-Жанейро, Тадж-Махал, Мачу-Пікчу, Прага, Кіото – красиве життя красивої сучасної людини. У секторі Гази, де тепер не з власної волі опинилася Ноа, найвище у світі безробіття (65%) і найвища щільність населення (5 тис. осіб/1 км²).
Ці два світи надто різні й надто поряд, щоб колись стіна між ними не тріснула й уся ця озлоблена злиденна маса людей не кинулася вбивати і шматувати гарних, успішних ізраїльтян тільки за те, що вони, тварюки, такі гарні й успішні. Нескінченні крики "Аллах акбар", якими терористи супроводжують свої злочини, – це щось на зразок алібі, яким вони прикриваються перед власною совістю, типу я не просто так ґвалтую й убиваю, а в ім'я боженьки. Але ця атака – також попередження всім гарним та успішним, що безтурботно танцюють під стінами третього світу: друзі, не можна тільки танцювати, потрібно навчитися помічати те, що відбувається по той бік стіни.
Я розумію всю складність арабсько-ізраїльського конфлікту й ніколи насправді не займав відверто проізраїльської позиції, на відміну від більшості моїх друзів та френдів, але сьогоднішні кадри варварського насильства над беззбройними людьми, звісно, дуже протвережують.
Ізраїль – форпост, передній край боротьби сучасної цивілізації із хтонню. Так само, як Україна та Вірменія. І хтонь явно налаштована битися до останнього – життя в похмурому світі архаїки коштує недорого. Захиститися, діючи лише силою, тут не можна. Завдання цивілізації, якщо вона не хоче бути знесеною черговою "Бурею Аль-Акси", – зробити все, щоб там, за стінами, якими "золотий" мільярд відгородився від решти семи, підвищувався рівень життя не тільки в диктаторів і їхніх наближених, а й у пересічних громадян. Що вищий рівень життя – то більша цінність людського життя, то менше людей захоче брати в руки зброю. Інакше хтонь не перемогти.
Джерело: Andrey Loshak / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
