0 Київ
Щодо блокування "112 Україна", NewsOne і ZIK – коротко.
1. Ще два роки тому я і Дмитро Гордон публічно заявили про те, що ми більше не будемо вести наші програми та давати інтерв'ю на телеканалах, які з приходом туди Віктора Медведчука перетворилися на інструменти російської пропаганди і становлять загрозу національній безпеці України. Слово своє ми стримали і думки своєї не поміняли.
2. Я завжди підтримувала, підтримую і буду підтримувати моїх колег, коли хтось зазіхає на нашу професію і свободу слова. Складно перерахувати всі епізоди, коли когось із журналістів цькували, а ми публічно вступалися за цих людей, навіть якщо наші політичні погляди були абсолютно протилежними. Тому що сьогодні неугодні вони, а завтра неугодними виявимося ми зокрема. Але – і тут я хочу підкреслити – ця ситуація не про журналістів і не про свободу слова, вона про те, як у групи людей, контрольованих із Росії, що живуть на російські гроші, у руках опинилася найпотужніша інформаційна зброя, якою вони вражали мізки громадян України, яка щодня страждає від війни з Росією.
3. Усі ці два роки, з моменту, як ми відмовилися з'являтися на каналах Віктора Медведчука, ми публічно говоримо про те, що є речі важливіші, ніж особиста вигода. І доступом до величезної телеаудиторії ти повинен пожертвувати, якщо твоя поява піднімає рейтинги пропагандистським каналам усередині України. Ми зверталися публічно до патріотів, які "жили" на каналах Медведчука: "Друзі, припиніть усі туди ходити, і канали просто не будуть цікавими глядачеві". Але найчастіше патріотизм у політиків закінчується там, де починається електоральна вигода і телевізійна популярність. Тепер же найголосніше закриттю каналів радіють ті, кому ці канали заборонили з’являтися в себе, а не ті, хто сам відмовився від участі в їхніх ефірах.
4. Важливе питання сьогодні порушили Ігор Смешко та Олександр Доній, які сказали, що мало закрити цю філію російської пропаганди, треба встановити, а як у часи "найбільш патріотичного та найбільш українського" президента Петра Порошенка Козак і Медведчук змогли законно купити ці медіаактиви? Як їм дозволили це зробити? І хто за це понесе відповідальність?
5. Тим, хто говорить: "Сьогодні закриють їх, може, і правильно, але завтра ж владі це сподобається, і вона прийде закривати вас, тому що ви будете її критикувати", заперечу. Канали Козака/Медведчука закрили не через те, що вони критикують Зеленського, а тому, що їхні власники фінансують ці канали російськими грошима. Не беріть грошей в агресора і спіть спокійно.
6. Я завжди боролася, борюся і буду боротися за свободу слова в Україні. З нинішньою владою у нас уже було кілька епізодів. Законопроєкт "Про дезінформацію", від якого влада змушена була відмовитися, тому що ми з колегами стали дибки. Тепер законопроєкт "Про медіа", який через суспільний журналістський резонанс партія влади змушена була відкласти на безрік. Так ось, сьогодні головний аргумент лобістів цього законопроєкту розсипався. Виявилося, щоб боротися з російською пропагандою, не потрібні жодні додаткові закони. Усі інструменти є. А законопроєкт "Про медіа" – просто спроба під благородним приводом ввести цензуру.
7. Про співробітників. На цих телеканалах працює група людей, до яких я добре ставлюся. Дуже талановитих і професійних. Вони знають мою позицію, я знаю їх. Коли два роки тому ми з Дімою публічно пішли з цих каналів, я не вимагала ні в кого зі своїх друзів, які залишилися там, щоб вони так само рвонули сорочку на грудях, встали і пішли. Тому що у кожного є своя картинка світу і свої обставини. У когось ідеологічні, у когось фінансові, у когось побутові або особисті. І це нормально. Але коли власники структури, у якій ти працюєш, мають такі тісні зв'язки з Росією, яка воює з нами, не розуміти, що на такій роботі є якісь ризики, мені здається, не можна.
8. Тепер дуже важливо, щоб, сказавши "А", керівництво країни сказало "Б", чітко показавши озвучену ними інформацію про причетність до терористичної діяльності, зокрема фінансової. Інакше влада дасть великий козир будь-якій проросійській силі, яка захоче на цій історії заробити бали.
Джерело: Алеся Бацман / Facebook
