У Росії є два способи вціліти за будь-яких режимів. Бути професіоналом, чиї вміння знадобляться в оборонці. Або бути розстрільником

Мосміськсуд заборонив розголошувати імена учасників сталінських трійок, тому що це порушує недоторканність особистих даних.

Рішення мудре, гуманне: ніхто з учасників тих трійок до наших днів не дожив, а з нащадків який попит? Син за батька не відповідає, це навіть Сталін визнавав, хоча й винищував сім'ї своїх ворогів до сьомого коліна. Ви що ж, хочете уподібнитися до Сталіна? Полювання на відьом хочете? Адже якщо ворушити старі рахунки, тут ніхто чистим не втече. У кожного у предках або кат, або жертва, це спеціально так влаштовано, щоб моральна правота була тільки за державою. Вона ніколи не винна, а люди – завжди.

Навіть у ті недовгі часи, коли відкрили доступ до архівів і нащадки розстріляних змогли дізнатися подробиці їхньої загибелі, ніхто з катів не зазнав покарання і далеко не всі їхні нащадки покаялися: інші говорили, що часи були такі й на місці катів цілком могли опинитися жертви. (Адже й не посперечаєшся – могли, у нас незамінних немає).

Це наводить на одну нехитру думку, яка, втім, багато разів уже мене відвідувала: у Росії є два способи вціліти за будь-яких режимів. Перший – бути унікальним професіоналом, чиї вміння можуть стати у пригоді в оборонці: фізиком, конструктором, математиком. Другий – служити в каральних органах, але не слідчим (вони якраз часто ставали підслідними), а рядовим виконавцем. Грубо кажучи, розстрільником. У першому випадку твоє ім'я навіть після смерті буде оточено пошаною, а у другому його просто ніхто не дізнається.

Є, щоправда, одне "але": муки совісті. "Плохо спится палачам по ночам... ходят в гости палачи к палачам… – але це, вибачте, шістдесятницький ідеалізм. Хто сказав, що їм погано спиться? Це, може, відразу після Сталіна ще були такі кати, яких непокоїла совість. А сьогоднішні вже знають слова одного розумного чеха: "Революція, яка втілила в життя теорію нового суспільства Руссо, послідовно обійшлася і без Марата, і без Дантона, і без Робесп'єра, та й без самого Руссо, однак вона не змогла обійтися без ката". Усі інші помиляються – і диктатори, і реформатори, і навіть судді. Ніколи не помиляється тільки кат (а учасники трійок можуть бути до нього прирівнянними) – тому що він збігається з історією за вектором. Помруть же всі. Яка різниця – коли?

До того ж ми вже знаємо, що ті, хто не вірить у Бога, у пекло не потрапляють. Для них усе закінчується тут, а відповідальність буває тільки в тих, хто цю відповідальність визнає.

Джерело: "Собеседник"

Опубліковано з особистого дозволу автора