+9 Київ
Закриваючи тему. У війні цивільним не потрібно думати й ухвалювати рішення за військових, вони самі знають, що і як робити. Ми лише можемо їм допомогти і повинні допомагати, а не шкодити. І маємо у своїй допомозі робити те, що треба їм – людям, які ведуть війну. А не те, що хочеться нам, як би близько до них ми не були.
Я десятки, сотні разів був свідком ухвалення рішень і безпосередньо спостерігав за управлінням процесами в режимі онлайн на рівні від комбрига і вище. Практично щотижня, а то й кілька разів на тиждень можна було насипати смажені факти: хто, де і що зробив, куди відпрацювала арта, яким калібром, у відповідь на що. Де, які системи радіоелектронної боротьби виявили і уразили, де і які новітні зразки російської техніки знищили. Куди ходила диверсійно-розвідувальна група, де чекали противника, де ходив противник. І маса веселих історій, які "піднімають настрій".
Але це війна. Війна, яку ведуть професійні військові, які за три роки значно зросли на професійному рівні, які сьогодні, зараз знають, що, як і навіщо потрібно робити. Я ніколи не пишу новини із підрозділів, у яких ми побували. У кожній бригаді є в штаті прес-офіцер, є прес-служба і сторінка в соцмережах.
Напевно, тому, що я їх поважаю і ставлюся до них як до професіоналів. І не вважаю себе розумнішим за них. Бувають ситуації, про які я кажу після узгодження з військовими, буває, я кажу те, що не можуть озвучити військові, наприклад звання, посади, прізвища покараних офіцерів і вид догани, бо військовим цього не можна робити за статутом. Є речі, якими армія повинна ділитися із суспільством.
Але це та інформація, яка дасть змогу громадянському суспільству краще розуміти армію та процеси в ній і допоможе самій армії через розголос деяких процесів краще розвиватися.
Я сподіваюся, за подіями останнього тижня буде проведено всі необхідні розслідування і винних буде покарано. А ми всі, усі без винятку, зробимо висновки.
Джерело: Роман Донік / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
