+17 Київ
Я реаліст. І я – практик. Я працюю "на землі" і працюю з людьми. Тому я реагую тільки на ті обставини, на які я маю вплив. І тільки з точки зору практичної площини.
Коли задачі великі, я їм мамонта частинами. Я не беруся заявляти, що можу зробити більше, ніж на що вистачає моєї компетенції. Як мінімум, без вивчення теми та ліквідації певних прогалин у знаннях, я навіть намагаюся не обговорювати подібні речі.
Тому що я – практик і відповідаю за свої слова. Усе, що я озвучую, я можу реалізувати. І все, що я озвучую, може працювати у практичній площині.
У нас зараз дуже важкий час. І дуже важке становище. Більшість навіть не уявляє, наскільки важке. У мене немає часу на розпач, на вібрації, на рефлексію. Кожного дня ворог продовжує наступати й убиває наших людей. Кожну годину. Саме зараз.
На жаль, це неможливо зупинити, щоб посидіти, погорювати за минулим і подумати, "як би добре було, якби"...
Хер там. Тут і зараз. Треба робити те, що можна робити. Інакше нам кінець. Нічого не змінить стогін у соцмережі. Нічого конструктивного не несе відчай і невизначеність. Але в кожного з нас є речі, які ми робили вчора, робимо сьогодні і будемо робити завтра. Незмінні, прості речі. Які складають із цеглинок наш внесок у перемогу.
Поставити війну на паузу і відмінити ми не можемо. Просто лягти і померти від відчаю – херова ідея. Битися в розпачі й на все забити – теж не варіант.
Ми кожного дня навчаємо людей. Навчаємо самого елементарного базового знання: найпростіший спосіб зберегти своє життя – знищити ворога. Інше не працює. Ні сховатися, ні втекти не вийде. Наздожене.
Саме тому я все розглядаю через призму – чи зможемо ми надалі ефективно робити свою роботу та масштабуватися, чи ні.
Я не бачу поки в секторі своєї відповідальності ніяких передумов до паніки, всепропальщини і таке інше. Так, можливо, усе деякий час буде летіти шкереберть після звичного вчора. А може, не буде. Але я поки не можу із цим нічого вдіяти.
Ніхто поки нічого не знає. Просто прийдеться будувати нові шляхи і нові варіанти комунікації. Так, буде ще важче. Можливо. А може, ні. А може, легше. Поки немає відповіді.
Це так працює в реальному житті. Поки не зупинилося і не зламали, треба робити і боротися. Як почне ламатися, я перший про це скажу. Але поки не треба фальстартів.
Не треба мені розповідати, як усе погано, як буде ще гірше і таке інше. Я в цьому кожного дня. Я знаю.
У нас немає можливості впливати на деякі речі. У нас зараз питання виживання країни, нації, наших сімей. Усе дуже просто.
У нас обмежені ресурси, у тому числі моральні. І ворог розхитує гойдалки зневіри й відчаю дуже майстерно.
Просто зосередьтеся на тому, що ви можете зробити для перемоги. Те, на що ви впливаєте. А не ту жуйку, яку вам підкидають. Причому часто з подачі ворогів.
Джерело: Роман Донік - Roman Donik / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
