+16 Київ
Переповідати тези фантастичної промови (і тут я саме про фантастику) Трампа "щодо досягнення цілей війни в Ірані", успішності самої військової операції, сильної як ніколи економіки США і так далі, і тому подібне… не бачу сенсу, бо не це зараз ключове.
Війна США в Ірані важлива не лише з огляду на глобальні енергетичні ризики чи реакцію фондових ринків, або ймовірні ризики ядерної ескалації в регіоні, яким намагався запобігти Трамп, за його словами.
У ширшому сенсі вона продемонструвала слабкі сторони найпотужнішої армії світу: попри мільярдні інвестиції в озброєння, вона виявилася не готовою й не гнучкою до іншого формату війни – і не змогла досягти поставлених цілей.
І це вже не тільки про США. Це проблема для всієї системи глобальної безпеки. І стосується України і Європи більше, ніж ми думаємо. Такий фінал остаточно відкриває вікно можливостей для Китаю й заохочує Росію до подальшого розширення агресії.
І перемовини та тиск на Україну в цьому контексті набувають ще одного забарвлення: під цим, окрім прагматичних мотивацій Трампа, ховається страх не перемогти й відчайдушне бажання зберегти статус "наймогутнішої".
Але зараз про США. Бачу коментарі, що він зробив цю заяву, бо боїться програти проміжні вибори, а внутрішній негативний ефект від війни вже занадто відчутний.
Спробую обережно не погодитися, бо проміжні вибори важливі, але не критичні для Трампа.
Якщо хтось робить ставку на проміжні вибори в США, то змушена розчарувати: навіть у разі переходу контролю над обома палатами Конгресу до демократів, їхня здатність реалізовувати повноцінний законодавчий порядок денний залишатиметься обмеженою.
У Сенаті республіканці збережуть інструмент філібастера, що блокуватиме значну частину ініціатив, тоді як президентське вето дозволятиме Дональду Трампу зупиняти будь-які небажані для нього рішення.
Процедури імпічменту в такій конфігурації також матимуть радше політичний, ніж практичний ефект: навіть за регулярних ініціацій у Палаті представників, відсутність необхідної підтримки в Сенаті унеможливлює винесення обвинувального вироку.
У результаті формується асиметрична модель влади, у якій виконавча гілка зберігає стратегічну перевагу. Це створює умови для подальшого розширення меж президентських повноважень і де-факто одноосібного управління.
Інституційні конфлікти в такій ситуації зміщуються у площину судової системи, де баланс також може бути не на користь демократів.
Тому припинення війни – це скоріше комплексний вплив декількох факторів – військової оцінки, тиску великих гравців у країні та за її межами, яким не подобається втрачати мільярди без чітких перспектив.
Джерело: Олена Сотник / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
