-1 Київ
На апогеї культу згадуємо про просвіт.
Згідно зі старим анекдотом, уся російська історія – це культпросвіт: культ – просвіт, потім знову культ – просвіт, і так до нескінченності. Дійсно, Росія розвивається циклічно: після того як політичні заморозки доходять до апогею, влада дістається новим людям, які починають реформи і проголошують гласність. Тоді здається, що країна твердо стала на шлях демократичного розвитку, але тут як чорт із табакерки вилазить новий диктатор, який швидко підморожує Росію.
Застій і надавторитаризм Миколи I (культ) закінчилися реформами Олександра II (просвіт), а ті –контрреформами Олександра III. Сталінський культ – хрущовською відлигою, та – брежнєвським застоєм, він, зі свого боку, – перебудовою й реформами початку 1990-х, які завершилися путінською диктатурою.
Зараз на піку нового культу ми святкуємо річницю найвищої точки останнього просвіту – революції 1991 року.
Путінський культ, як і всі попередні, неминуче закінчиться просвітом, тобто революційними реформами й викриттям диктатора. Причому виникає відчуття, що він (і культ, і сам диктатор) уже дійшов до вершини ідіотизму і просвіт близько. Навіть у керівній верхівці видно перші ознаки розброду й хитання, деякі "тверді путінці", типу [глави держкорпорації "Ростех" Сергія] Чемезова, починають про всяк випадок щось варнякати на захист демократії та проти репресій.
Хочеться вірити, що путінський культ стане останнім. Мають же колись закінчитися нескінченні перегони Росії замкнутим колом від реформ до диктатури й назад.
Джерело: Игорь Эйдман / Facebook
