Ви не виїхали з України лише тому, що вам тут краще, комфортніше. До дупи пафос чи псевдопатріотизм

Хтось поїхав.

Хтось залишився.

До дупи пафос чи псевдопатріотизм: єдина причина, з якої люди їдуть, – це те, що вони вважають, що їм там буде краще. Єдина причина, з якої люди залишаються, – вони не дістали тої пропозиції (іноді від самих себе), від якої не змогли б відмовитися.

Тисячі українців їдуть до Польщі і Чехії тільки тому, що там сформувався попит на робочу силу після того, як тисячі поляків і чехів поїхали в Британію та Німеччину. Усе. У Чехії не було жодної зради, у них узагалі все зашибісь, у поляків не було жодного емоційного вигорання. Вони просто вирішили, що там для них краще. Вирішили підвищити свій рівень життя.

Будь-який німець, англієць чи американець переїде в іншу країну, якщо йому зроблять пропозицію, від якої він не зможе відмовитися. Якщо він побачить, що його рівень життя зросте. І рівень життя – це не тільки гроші. Це і комфорт, і соціальне становище, і соціальне середовище. Такі пропозиції надходять рідко, от і не їдуть. Якби сталася в Німеччині економічна криза і безпросвітна туга, точно так само сіли б на корабель і попливли б. Та хоч в Австралію.

Ви не виїхали з України лише тому, що вам тут краще. Усе. Вам тут комфортніше. І не треба пафосу. Не треба патріотизму. Якби зробили пропозицію, від якої неможливо відмовитися, то завтра вас би тут уже не було.

Але такі пропозиції – рідкість. Особливо якщо ви чогось досягли тут. Тому що якщо вам зможуть запропонувати більше грошей, то інші фактори компенсувати складно. Жити в чужому суспільстві некомфортно. І це треба компенсувати. Не розуміти жартів оточення складно. І це треба компенсувати. Якщо ми є "кимось" тут, то нам важко погодитися на роль "нікого" там. Тому ми залишаємося тут.

Точно так само тому велика частина поляків залишається в Польщі, а німців – у Німеччині. І не треба одягати на себе образ мученика. Він нікому не личить. Це як за Станіславським – не вірю.

А далі, якщо вже ми залишилися, то треба відкинути лірику і працювати. Щоб інші повернулися. А ми не пошкодували про свій вибір. Тому що завжди є куди падати. А нам зараз є куди рости.

Джерело: Sergey Fursa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора