Мене вражає, як багато дорослих українців починають вживати дитячу лексику, реагуючи на небажання Польщі бути втягнутою у війну

Мене вражає, як багато дорослих українців починають вживати дитячу лексику, реагуючи на небажання Польщі бути втягнутою у війну.

Абсолютно природне небажання. Яке розуміють поляки. Але українці починають проєктувати свої бажання на вчинки інших, і з'являється все це – "сцикуни", "зганьбилися" і так далі.

Причому поляки не думають, що вони зганьбилися. Але ж головне, що думають українці.

Так, ми всі б хотіли, щоб ця війна була не тільки нашою проблемою. Щоб у війну втягнулася Польща, а з нею і весь НАТО. Це наше природне бажання. Але не більше. І так само природним є небажання Польщі бути втягнутою у війну. Абсолютно раціональна поведінка.

Польща не збила ракету, яка на 39 секунд залетіла в польський повітряний простір. Польща бачила, що ця ракета не становить загрози для Польщі та поляків. Вони чудово розуміли, що ракета має ціль в Україні і скоро вона туди повернеться.

І Польща виходила з національних інтересів Польщі, приймаючи рішення не збивати ракету. Не з національних інтересів України, як не дивно. А із власних.

Що стримує Польщу від збиття ракети? Перше, це ризик потенційної ескалації. І так, він може бути невеликим. Він може бути всього 5%, наприклад. Але це не важливо. Коли в тебе немає війни, то навіть 5% ризику, що вона буде, – це забагато.

Й уникати війни – це логічно. Це раціонально. Й Україна б так само себе поводила, якби Росія воювала з Білоруссю і випадково ракета залетіла у Рівненську область на 40 секунд. Без війни ми б ніколи не пішли на ризик спровокувати війну. І жодна демократична країна б не пішла.

Тому називати це "боягузством" нерозумно. Це вираження раціональної доктрини демократичної країни.

Додатково для поляків збиття ракети над своєю територією – це і фінансові витрати, бо ракети вартують грошей. І ризик того, що постраждає хтось на території Польщі, бо збиті уламки ракети могли б упасти на голову якомусь фермерові. І вбити його.

І коли в тебе немає війни, це занадто великий ризик. Не кажучи вже про те, що такий пуск, бойовий пуск, призвів би до купи бюрократичної роботи в усіх учасників процесу, і ніхто цього не хоче.

І дивно, що українці дуже часто апелюють до досвіду Ердогана, який не побоявся збити російський літак. Хоча цей приклад узагалі не релевантний. Ердоган хотів збити цей літак. Дуже сильно хотів. І він просто скористався можливістю.

Ердоган уже перебував у конфлікті з Росією на території Сирії. І тому хотів показати силу. Ердоган є авторитарним лідером, для якого це характерно – мірятися тютюндрами з іншими лідерами. І для нього невеликий ризик війни не був проблемою, а дах НАТО дозволяв йому розуміти, що ризик ескалації обмежений.

Він готовий був його взяти, бо хотів показати Путіну силу, бо хотів обмежити діяльність російських військ у Сирії, бо хотів збити цей літак. Польща – країна демократична, і для демократичної країни такі виверти не природні.

І ми можемо скільки завгодно розповідати, що такі дії провокують Путіна йти далі і, можливо, це призведе до нападу на Польщу. Це лише екстраполяція наших бажань. Це не аргумент для Польщі самостійно ескалювати і підвищувати ризик.

Польща готується до потенційної агресії. Розвиває армію. Збільшує витрати на оборону. Але не хоче робити нічого, що б підвищувало ризик виникнення цієї війни.

І так, 39 секунд –  не причина щось міняти. І ні, абсолютно недоречними є маніпулятивні порівняння такої ситуації з варіантом прольоту літаків через Польщу чи атаки вглиб території Польщі.

Для поляків абсолютно зрозуміло, що ціль цієї ракети була не в Польщі і що захід ракети на територію Польщі є скоріше технічним збоєм, ніж актом агресії. І поки вони не отримають залізобетонних доказів, що це не так, вони не будуть ескалювати.

Позиція українців продиктована тим, що ми вже у війні. І нам немає що втрачати. Війна вже прийшла до нас. І тільки до нас. Ми не захищаємо західний світ, атакують нас, і ми захищаємо себе.  У нас немає мети врятувати світ. У нас є мета врятувати себе.

І так, для західного світу перемога Путіна небажана. Тому вони нам активно допомагають. Але небажана вона тому, що створює в майбутньому потенційні ризики війни з Росією. І було б дуже тупо з їхнього боку ці ризики створювати зараз. Бо тоді сама допомога Україні втрачає сенс для раціональних інтересів цих країн.

І так, це раціонально і цинічно. Але саме таким є світ. І не розуміти цього є дуже дитячою позицією. Як і сподіватися, що хтось вирішить наші проблеми і добровільно візьме цей тягар на себе. Ми це зробили не самі. За нас обрав Путін. І ми б так само більше за все хотіли б, щоб цього не сталося. І уникали будь-якої ескалації до останнього.

Джерело: Sergey Fursa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора