+1 Київ
Удар росіян у понеділок зранку по лікарні "Охматдит" був жахливим.
Але реакція українців була прекрасною.
Це було те забуте єднання, яке останнім часом стало потопати у срачах і втомі, у дратівливому гулі генераторів і літній спеці, у втраті надії й нав'язуваному ворогом відчутті безвиході.
Так, посіпаки Путіна на тлі трагедії намагалися просувати порядок денний капітуляції, але це лише у віртуальному світі. У реальному світі реальні люди знову творили нереальні дива. Ті люди, які прийшли в "Охматдит". Ті, що пішли здавати кров. Ті, хто стояв пліч-о-пліч, передаючи воду й розбираючи завали в шалену спеку. Від дівчини, що, незважаючи на сльози, готова була голими руками розбирати завали, до Еліни Світоліної, що, незважаючи на горе, перемогла в Лондоні, а потім, не стримуючи сліз, нагадала всьому світу про злочини росіян.
Це було те диво, яке показало всім нам, наскільки ми важливі один для одного, що нас об'єднує, заради чого ми боремося. І проти чого.
Це було єднання суспільства в той момент, коли держава не здатна нічого зробити. І ми знову побачили світлі обличчя з очима, наповненими горем, але не тільки. Але й відвагою. Але й самопожертвою. Але й вірою.
Я не знаю, що Путін хотів зробити цим ударом. Але він знову об'єднав українців своїм злочином.
Чи надовго? Подивимося. Такі дні, такі відчуття єднання не минають без сліду, залишаючи надію в серцях тих, хто почав її втрачати. І даючи віру тим, хто її потребує, і стаючи свідченням незламності для тих, хто втратив і віру, і надію.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
