0 Київ
Анексія і питання мовознавства.
На "Первом канале" [телеведучий] Кирило Клейменов, розповівши вкотре, як все погано в (на) Україні, виступив у ролі лінгвіста. Сказав, що по-російськи правильно говорити не "в", а "на".
Приємно, що з'явився новий авторитет у питаннях мовознавства – давно не було. Але якщо подивитися розумні філологічні джерела, то виявиться, що можна говорити і так, і так. Однак у словах Клейменова, як не дивно, є резон. Склалося у нас саме "на". Якою мірою тут закладено невизнання української суб'єктності, я не знаю. Напевно, не без цього. Але склалося давно, жодної біди не було б, якби так і залишилося. Ми ж не стали вимовляти "Киргизию" через "ы" або писати "Таллин" із двома "н" наприкінці. І "Лондон" продовжуємо говорити, хоча англійці вимовляють "Ландон", і "Пекин" замість "Бейджина".
І з Україною нехай би залишалося "на", якби не війна, яку ми там уже п'ятий рік ведемо, якби не Крим, якби не гинули українці від рук "настамнетов". Для багатьох українців важливо, щоб вимовлялося саме "в". "На" по телевізору або в промовах нашого начальства – сигнал Україні, що ми і далі будемо робити все, щоб позбавити їх незалежності, принизити, повернути статус сателіта.
Вони ж не тому кажуть "на", що звикли – вони, вибачте за дитяче слово, дражнять, знущаються, начхати, мовляв, ми на вас хотіли. А значить, це фактично заклик до когось із українських військових натиснути на курок, бо Росія вустами своїх пропагандистів та інших спікерів навіть у такій дрібниці, як це саме "на" – "в", позиціонує себе як окупанта, використовуючи будь-яку можливість продемонструвати зарозумілість і презирство.
Ви скажете, що така увага до приводів із боку українців неадекватна – справою, мовляв, треба займатися, а не зациклюватися на дурницях. Але чи маємо ми право навчати кого-небудь, які почуття правильні, а які ні? Тим більше, жертв агресії, вчиненої нашою країною?
Джерело: Leonid Gozman / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
