+9 Київ
Післямова до листа проти війни.
Разом із видатними нашими співгромадянами я підписав відкритий для підписання лист "Аби не було війни". Багато хто запитує навіщо? Вони, мовляв, (мають на увазі владу) вас не почують, а якщо почують – на вашу думку наплюють. Змусити відмовитися від своїх планів ви не можете – ресурсів немає, та й скільки вас? Жменька. Навіщо ж повітря колихати?
По-перше, для того, що треба говорити правду. Це самоцінно. А правда полягає в тому, що війна для нашої країни буде не меншою трагедією, ніж для України. Наші солдати гинутимуть і вбиватимуть, не захищаючи батьківщину, як українці, а виключно заради понтів начальства. Ні Україна, ні НАТО нам не загрожують (режиму загрожує демократія в Україні, її успіх, але це інше питання). Росія в цій війні, хай якою б успішною вона була з військового погляду, нічого не може виграти, зате точно дуже багато втратить. Окрім неминучих (і масштабних – українці битимуться, як билися радянські солдати в 1941-му) людських втрат, на нас чекають величезні економічні потрясіння, загострення всіх соціальних проблем, ізоляція, перетворення всієї країни на військовий табір. Війна з Україною – це шлях у прірву, із якої нам буде не вибратися. Це правда. І цю правду ми висловили.
По-друге, як казав видатний австрійський психотерапевт Віктор Франкл, навіть у концтаборі в людини залишається остання свобода – свобода ставлення до того, що відбувається. І якщо людина користується цією свободою, вона залишається людиною – навіть у концтаборі. Франкл, до речі, знав, що каже – він був в'язнем Аушвіца. Ось ми користуємося цією свободою, називаючи злочинну авантюру саме злочинною авантюрою.
По-третє, війна – це ненависть, що охоплює всю країну. Війну, звісно, подають не так, як війну з Україною, а як війну з Америкою, із Заходом, який, виявляється, наш споконвічний ворог, мріє нас поставити на коліна, підкорити, розчленувати, змусити жити в гомосексуальних шлюбах і заборонити називати маму мамою. Так уже було в людській історії багато разів, хвиля божевілля охоплювала собою мільйони нормальних іще вчора людей. І саме в цій ситуації треба говорити, що вороги – це не ті, хто живе в іншій країні й розмовляє іншою мовою, вороги – це ті, хто все це влаштував, сидять вони в чужій столиці чи у твоїй власній. Особливо коли вони, як зараз, сидять у твоїй столиці.
По-четверте, такі листи, та й цей конкретно, важливі не лише тому, що люди бачать, що підписують його саме ті, чиї книги вони читають, чиї пісні слухають, кого поважають і кому вірять. Важливо, що ти, хто не належить до "відомих людей", хто не має виходів у ЗМІ, теж можеш його підписати. Ти не зупиниш безумства, але твій голос також серед тих, хто намагався це зробити. Тобі не буде соромно перед собою, що ти мовчки дивився на те, як занапащають твою країну.
І по-п'яте. Після демонстрації "Сімох сміливих" на Красній площі в серпні 1968 року проти окупації Чехословаччини хтось із лідерів "Празької весни" сказав: "У нас тепер щонайменше сім причин, які не дозволяють нам ненавидіти росіян". Нашій владі давно начхати на ставлення до нас у світі – а ось нам ні. Ми хочемо, щоб потім, коли ця пітьма мине, коли уряд нової Росії визнає дії нинішнього керівництва злочином, коли ми почнемо повертати Україні захоплені території, люди в Україні розуміли, що громадяни Росії їм не вороги і не були ворогами, щоб якнайшвидше відновилися відносини не тільки між державами, а й між людьми.
А лист можна підписати, хто хоче.
Джерело: "Эхо Москвы"
