+3 Київ
"На жаль, третя..."
На тлі активного обговорення чергової, продуктивної зустрічі в "Рамштайні", 10-го пакету санкцій, дискусії, які щодня проводять на численних незалежних каналах, ведуть колишні й чинні політики, економісти, політологи, майстри піару та ЗМІ, звісно, професори різних спеціальностей та університетів, а кров уже 11 місяців і далі щодня ллється і ллється на території України.
У той час, коли триває змагання рейтингами та лайками, у той час, коли деяким зіркам політичних шоу навіть удається влаштовувати гастролі, збирати великі зали, продавати квитки та зривати оплески, – горе ні на хвилину не покидає Україну. Скоро вже "гучно" справлятимемо цілий рік того, що відбувається!
На цьому тлі дозволю собі кілька додаткових порівнянь до тих, які вже робив у статтях, в інтерв'ю та у виступах на панелях.
Те, що відбувається, – це не конфлікт України з Росією, яка віроломно напала на неї, це конфлікт цивілізаційний. Із якого боку перебувати чи тихо відсиджуватися в теплій гавані – кожен обирає сам. Війна, як відомо дуже давно, – для одних горе, а для інших – що мати рідна. У природі людській це, мабуть, незмінно.
Мені те, що відбувається, найбільше нагадує 1939 рік. На полях Польщі лилася кров, гуляла смерть, але навіть після 3 вересня, коли офіційно війну Третьому рейху оголосили Великобританія і Франція, ніхто про Другу світову не говорив. Ніхто не оголошував про початок Великої Вітчизняної і 17 вересня 1939 року! Хоча радянські війська вже вторглися на незалежні території суверенної Польщі, а згодом і Румунії, Латвії, Литви, Естонії… окуповуючи, захоплюючи, підкоряючи. Ні, це все, як і 2014-го, і 2022 року, оголошували братерською допомогою, міжнародною, як в Афганістані. Дуже багато хто сподівався і вважав, що все це лише локальні конфлікти, короткочасні, нетривалі. Нетривалі... війна тривала понад шість років.
Тільки після 22 червня 1941 року, тільки після видатної заяви Черчилля про те, що можна бути навіть на боці диявола, аби бути проти націонал-соціалістичного рейху, у світі почало складатися розуміння того, що триває Друга світова війна. Саме Черчилль зумів – звісно, не один – згуртувати британців у битві за Англію, вистояти практично поодинці проти озвірілого ворога, який намагався залякати варварськими бомбардуваннями Ковентрі – вони були анітрохи не милосерднішими, ніж масові бомбардування і ракетні обстріли Росією міст України. Наголошу: мирних міст і цивільних об'єктів, а не військових частин та підприємств, саме так було і в Англії. Лондон бомбили!
Британська імперія, зрозуміло, у частинах якої вже боролися поляки і французи, представники багатьох інших країн, навіть далеко не лише європейці, вистояла сама. Не було в рейху тієї міці й тих запасів озброєння, щоб зламати самовідданість усіх – від королеви до останнього жебрака. В України теж усе це є! Від президента Володимира Зеленського до підлітків, які швидко дорослішають на війні. Так, і в Британії, і в Україні перебувають не тільки ті, хто став пліч-о-пліч за покликом свого серця і совісті поряд із громадянами України, а й ті, хто намагається відсидітися в теплому кутку, і навіть вороги, які причаїлися і з надією чекають приходу ворога. Але ж масово громадяни України, як і громадяни Великобританії, єдині! Ворога буде зламано, як у битві за Англію!
Однак не слід забувати, що сучасне озброєння значно смертоносніше. Далекобійне. Доводиться нагадати, що ціна людського життя в Росії, як і раніше, для своєї влади не вартує і щербатої копійки, та і його запаси перевершують можливості України й добровольців. Російський зовсім не гуманітарний підхід не лише до чужих, але насамперед до своїх громадян у воєнний час надає агресору зайву, жорстоку перевагу. З огляду на це одній Україні не перемогти! Не обмовився, але не вистояти, а саме не перемогти! Потрібно, щоб знайшовся в сучасному світі політик, який має владу, готовий узяти на себе сміливість та відповідальність почати і словом, і ділом бити нову "антигітлерівську" коаліцію! Яка в неї буде назва, неважливо, важливою є мета!
Уже 1941 року лендліз тік у СРСР рікою. Танки й літаки, стрілецька і далекобійна [зброя], броня і метал, снаряди й гармати, вантажівки й медикаменти, зрозуміло, зовсім не останнє значення мають тушонка, згущене молоко, шоколад. Усе, що було потрібно, чим можна було підтримати, посилали без жодних обмежень. Однак такий собі Сталін невтомно в кожній розмові, телеграмі, мов заведений торочить: "Другий фронт!"
Лише другий фронт допоміг вистояти й перемогти збитій з ініціативи Черчилля антигітлерівській коаліції! Дав змогу перемогти! Спочатку в Африці, потім на Сицилії та під Монте-Кассіно, уже потім у Нормандії… Другий фронт! Не добровольці, а регулярні частини, які воюють пліч-о-пліч, координують свої дії та операції.
У сучасній ситуації фронт зовсім не обов'язково має бути другим, хоч і такий можливий, головне – він має бути єдиним. Об'єднаним і згуртованим українським фронтом. Де пліч-о-пліч змагатимуться регулярні частини всіх, хто не хоче, щоб одного зовсім не прекрасного дня довелося воювати вже на своїй території. Тим, хто не повірив у початок світової війни 1 вересня 1939 року, довелося із цим стикатися – кому з більшою, кому з меншою кров'ю. Агресор, який почав велику війну, зупинитися ніколи не в змозі – це майже закон війни.
Перемога буде лише тоді, коли країни й народи об'єднуватимуться в боротьбі із загрозою. Перемога, а не перемир'я, яке рано чи пізно обернеться ще більшим горем, нехай і в часи наступних поколінь, але залишати таку спадщину своїм нащадкам, гадаю, якось непристойно.
Упевнений, знайдуться ті, хто скаже, що забігаю наперед, згущую барви. Не згущую, згущують наші вороги. Вони денонсують міжнародні договори, вони першими знижують рівень дипломатичних відносин, вони щогодини закидують світ агресивною риторикою, проводять відкриту і приховану постійну мобілізацію, кидають у жерло війни нових і нових обдурених, доведених до жебрацького стану, принижених і ображених своїх громадян. Намагаються завербувати подачками іноземних. Вони наочно й щомиті ведуть розгульну, агресивну пропаганду війни. Не називають те, що відбувається третьою світовою, але давно усвідомлюють, що розв'язали саме її! Готові будь-якої миті оголосити її вітчизняною і народною, у такий спосіб ще більше піднявши градус зомбування свого народу і своїх прибічників.
Для того щоб це бачити, аналізувати, цьому протистояти, жодних пристроїв, які підслуховують і підглядають, не потрібно. Усе це проводять майже відкрито. Навіть показове розміщення засобів ППО в Москві спрямоване саме на це! А ми проводимо наради, зустрічі...
Може, комусь під час заокеанського турне настав час згадати і повторити те, що говорили Соломон Міхоелс і Чарлі Чаплін? Зібрати потрібні кошти не на дуже потрібні пічурки, а на озброєння, як це зробили громадяни Литви? Можливо, настав час припинити ховати голову в пісок?! Обговорювати, що і як робитимемо о 18.00 після війни? Настав, давно настав час самим собі зізнатися – на жаль, триває третя світова, а отже, закінчитися вона має лише беззастережною капітуляцією ворога. Тільки за такий стіл можна сісти з ворогом – на жаль, іншою дипломатією цієї війни не виграти.
Тільки перемігши, ми відкриємо шлях до нового спокійного, мирного демократичного світу і Європі, і тій державі або державам, які будуть не переймати нескінченної естафети агресивності, яка надходить із російської землі, а зроблять державу або, ще раз наголошу, держави рівними серед рівних. У її величності історії треба вчитися!
Джерело: "ГОРДОН"
