+1 Київ
"Трішкін каптан". Тим, хто забув приказку, нагадаю – це про те, як каптан лагодять, переставляючи латки з одного місця на інше. Ще в іншому житті, тобто під час перебування у РФ і до 2014 року, на запитання: "Де, у якій тимчасовій субстанції перебуває країна?" – я відповідав: "У 1938 році". Чому? Та тому, що не було до кінця зрозуміло, у який бік кинеться кремлівська влада під час спроби виправити справи, які повзуть у катастрофічний бік. Де вона захоче і з чого ставитиме латки. У внутрішній політиці чи в зовнішній? Тобто кинеться влада в 1937-й і почне всередині загвинчувати до зриву різьблення гайки або віддасть перевагу "переможній війні". Те, що інших варіантів немає, було зрозуміло. Практично очевидно, оскільки кадрову та економічну політику було повністю спрямовано лише на задоволення власних потреб і можливостей корпорації, яка дорвалася до влади й хотіла встигнути урвати від неї, тобто від країни та світу, усе, що траплялося під руку.
Саме це спричинило "рокіровочку", яка плавно перейшла в "обнулення" й політику розставлення, що продовжується, на всіх можливих управлінських, вирішальних для країни постах людей не за принципом професійної підготовки і здібностей, а тільки за принципом рідні або корпоративного братерства. Звідси незліченна кількість "талановитих" охоронців, дружин, дітей, сватів і братів, мам, тат, племінників і сестер та навіть тещ і свекрух, які миттєво перетворювалися на мільйонерів. Але якщо харчуватися із "засіків батьківщини", марнуючи їх на будь-яку свою забаганку, то навіть за багатства запасів найбільшої у світі країни у ній на "трішкіному каптані" неминуче утворюватимуться дірки. У показних столицях це досить довго, а часом і зараз деяким не видно, а ось у провінції дірки сяють усе виразніше.
Саме в цей момент у зовсім "не Росії" трапився, як здавалося, унікальний момент урвати собі ласий шматок і водночас ще заощадити. Переставши платити набридливому сусідові орендну плату за розміщену на його території власну військово-морську базу. Під гасло "повернення до рідних берегів" і забезпечене дедалі дорожчими ЗМІ пропагандистське одурювання населення та світу країна припливла до Криму. Так, саме країна припливла, а не Крим повернувся! Оскільки вже "приєднавши", хоча, звичайно, для всіх очевидно, що окупувавши чужу, закріплену в міжнародних договорах територію, влада, яка дедалі більше заривалася, виявила, що економічно операція "приєднання" внаслідок розгоряння світового скандалу та виникнення санкцій і далеко не найкращого реального економічного стану регіону є практично непідйомним тягарем для економіки країни.
Економіка і так через централізацію та корупцію надривалася, тягнучи на собі кадировську Чечню і більшість дотаційних регіонів, які обкрадає Москва. Про те, що весь час чи то природне, чи то зовсім неприродне зростання апетитів творців палаців, які ставали дедалі непідйомнішими для рівня економіки, навіть годі й говорити. Економіка повільно, навіть за ціни на енергоресурси, але чітко почала тріщати скрізь, як старий "трішкін каптан".
Оскільки опозиції у країні де-факто не було – одних вдалося купити "кремлівським печивом", інших убити або посадити – то серйозних побоювань внутрішня ситуація не викликала. Проте вирішено було поспіхом її ще більше "закатувати під асфальт". Молодіжні прогулянки з кедами та політичні амбіції, а головне – здобуте внаслідок гарної освіти вміння працювати Навального і створене його командою налякало можливістю повторення у країні Майдану незалежності. Зростання фальсифікації виборів, арешти та показові ув'язнення, розгін та заборона демократичних ЗМІ стали нормою держави. Здавалося, що вона міцно хитнулася в бік сумнозвісного 1937 року. Проте дедалі більше небажання світу визнати бандитську крадіжку за легітимну зовнішньополітичну дію все сильніше давило на кремлівські мозолі.
Перемога на виборах в Україні команди Володимира Зеленського, із погляду Кремля – якогось "КВКівського артистика", недосвідченого в політиці, здалася вдалим моментом для того, щоб кинутися в інший бік. Тим паче що значна кількість закордонних політиків куплених, задобрених, вдало шантажованих або просто тих, які не розуміють, із ким вони мають справу, вселяла оптимізм у вдале продовження зовнішньої експансії. Справді, ну проковтнули ж Грузію, Крим, не відчинили дверей НАТО для Грузії, Молдови, України на саміті в Бухаресті? То що, на них озиратися? До того ж ну немає, на думку "кремлівських освітянців", такої нації, як українці, а отже, "усе кругом кремлівське, усе кругом моє"! Вирішили, що настав час перейти в 1939-й окупаційний період історичного розвитку.
Не забиратиму корисний час читача. Результат військової авантюри перед очима. Володимир Зеленський виявився справжнім президентом, а переважна кількість громадян України виявилася нацією, до того ж з найбільшої літери. Ба більше, світ, демократичний, а не тоталітарний, одностайно взяв на озброєння крилате гасло з острова Зміїний, до того ж дедалі ширше розуміючи, що два слова "військовий" і "корабель" у ньому, мабуть, зайві. Голосування в ООН із рекордним "проти" 141 голосом це яскраво продемонструвало. Такої одностайності не було навіть у період Афганістану. Кремль знову опинився біля "розбитого корита". Щоправда, корито тепер перетворилося не лише на економічне, а ще й на військове. То, крім того, і на втрату суттєвої частини трудових ресурсів, які з війни вже ніколи не повернуться, хоча, на відміну від нормальних країн, цих своїх громадян владі зовсім не шкода.
У цій ситуації "сіра кремлівська влада" починає гарячково метатися. То когось заарештує й посадить за терміново ухваленими військовими законами. Під час війни, якої пропагандистськи начебто немає! То гарячково почне тасувати замилену колоду кремлівських кадрів, міняючи шило на мило. То підкидати в жерло війни все нові й нові ресурси, намагаючись заштопати кафтан, який явно тріщить по швах, – "військовий мундир". Коротше, влада вдається до всіх заставок. От і депутатів терміново повертають із відпустки, добре, на Рив'єру, Золотий берег і навіть на Золоті піски їм поїхати гріти пузо вже не світить – санкції. Ідеться про екстрене засідання російського парламенту, який давно перетворився "на чого бажаєте" з набором слухняних сірих нікчем або запеклих стукачів типу Хінштейна. Там тепер навіть Жириновського вже немає, щоб надати йому хоч якоїсь яскравості, – суцільна сірість. Напевно, слухняно засідатимуть, натискатимуть кнопки, переставлятимуть латки на "трішкіному кафтані держави" або, можливо, дадуть ще якийсь 1001-й дозвіл своєму пахану для натискання кнопки – особливого значення це вже немає. Розумні люди ще наприкінці лютого зрозуміли: РФ почала третю світову війну.
Саміт НАТО в Іспанії, як і рішення Європейського союзу відчинити двері Україні та Молдові, це наочно підтвердили. Скільки засідатимуть "засідані"? Скільки триватимуть незграбні спроби підлатати каптан держави, у будь-якому разі стане зрозумілим досить скоро. Хай там як, світові давно настав час розігнати це сіре, скривавлене і чужою, і своєю кров'ю, безглузде і шкідливе для людства ательє.
Хай пробачать мені кравці та швачки за часткове згадування їхнього лексикону. Шити нові сукні обов'язково доведеться!
Джерело: "ГОРДОН"
