+5 Київ
Чотири причини, чому Україну знову можуть спробувати змусити поступитися Росії.
На тлі корупційного скандалу, який триває в Україні, у низці західних ЗМІ знову заговорили про ймовірне визначення контурів заморожування війни. Нібито США готують оновлену концепцію. Водночас на день раніше іще один інформаційний привід – про переговори Москви й Вашингтона. Які нібито активізувалися, але тривають непублічно. Зрештою, у Туреччині мала відбутися зустріч Єрмака й Віткоффа, але її скасували. Натомість туди прилетів президент Зеленський з анонсом розмови про справедливий мир. Із ким розмови – поки незрозуміло. Водночас до Києва прилетів генерал Дрісколл – командувач сухопутних військ США і друг Ді Венса. Якщо зв'язати ці події в один клубок, можна дійти висновку про можливість нового розмороження переговорного треку. До того ж за найгіршим для України сценарієм – за аналогією з лютим – березнем 2025 року, коли Трамп вимагав поступок Росії. І для того є щонайменше чотири причини.
1. Трамп усе-таки поспішає на тлі переговорів із КНР. Президент США мав намір заморозити війну в Україні у визначених ним рамках і розпочати спільні проєкти з РФ. І в такий спосіб, на тлі конкуренції з Китаєм, спробувати "зіграти Москвою" як чинником, який стримує апетити Пекіна в Європі й Азії. А також без зайвих витрат підтвердити, що Східна Європа розташована в зоні домінантного впливу США. Ну й нарешті, заробити на цьому завдяки економічній співпраці з Росією. Ця концепція не спрацювала, й українське питання вже порушували на зустрічі Трампа й Сі. Під час візиту американського президента у КНР його обговорюватимуть. І, якщо сторони домовляться позначити контури мирного процесу, США змушені будуть рухатися в цьому треку. А це вже трохи не MAGA. Тому можливість урегулювати питання за зручної нагоди до поїздки в Пекін для Трампа має вкрай привабливий вигляд. Але ще місяць тому ситуація була патовою: Москва вимагала дуже багато чого, не маючи можливості домогтися того силою. Україна не могла, зі свого боку, змінити баланс сил. Європейські союзники США дуже побоювалися повторення Мюнхена 1938 року. Саме тому Трамп заявив: "Нехай повоюють" – і чекав слушної нагоди.
2. Москва виходила на переговорний трек зі США за двома напрямами. Основний – це переведення питання війни з основного в додатковий. Чому так? Подивіться на їхню риторику й теми Дмитрієва. Кремль намагається купити Трампа на вигоди від торгівлі ресурсами, вхід у контроль Північного морського шляху, політичного позиціонування. А питання російсько-української війни подає як "неприємну перешкоду", яка стоїть на шляху до окресленого світлого й багатого на вигоди майбутнього. Тобто основна тема для домовленостей – не завершити війну, а домовитися, як і на чому заробити, і тоді стане зрозумілим, як і коли виходити на мирні переговори. Принагідно хочу нагадати останній публічний візит Дмитрієва до США. Наші ЗМІ активно й навіть радісно коментували те, що посланник Путіна не зустрівся з політичними важкоатлетами у Вашингтоні. Але пропустили одне – Дмитрієв активно зустрічався з бізнесом. Тими, хто зароблятиме в разі договірняка щодо війни. І це була його мета. І вже ці люди, американські громадяни, власники бізнес-прибічників Трампа, які побачили вигоду, говорили зі своїм президентом. Друга переговорна нитка – твердження, що Москва зможе продавити ситуацію на фронті, і Україна в будь-якому разі змушена буде здавати території.
Тепер дивимося на сьогоднішню ситуацію. Трек Дмитрієва йде. На фронті – досить складна ситуація. Нехай кинувши додаткові резерви, але Путін намагається створити картину розвалу фронту. І у Вашингтоні замислилися. Адже якщо це так, то треба йти на заморожування – поразка України невигідна для США. А офіційний Київ може бути більш зговірливий. Тому мета візиту Дрісколла – саме з'ясувати, що реально відбувається. І чи варто Трампу поспішати.
3. "Міндічгейт". Найбільша політична криза в Україні, яка сьогодні – на своїй початковій стадії. Сам факт скандалу, до якого причетне оточення Зеленського – уже послаблює Україну. Вихід – кардинальна зміна внутрішньої політики, у межах якої президент не лише жертвує частиною свого оточення, а й втрачає частину важелів впливу на ситуацію. Але якщо Зеленський не готовий до таких рішучих кроків і намагатиметься зберегти стару команду, то у США з'являються чудові механізми впливу на нього особисто. Тобто дивимося пункт №2 – якщо Дрісколл за результатами поїздки рекомендує "морозити війну", рішення ухвалюють швидко й доводять до оточення українського президента з неабиякою часткою інструментів політичного примусу.
4. "Епштейнгейт" у США. Це вже скандал, який може коштувати посади президенту Трампу. І руйнує його формат "монобільшості" в Конгресі. І він також – на початковій стадії. У такій ситуації президенту США потрібна "зовнішньополітична перемога". Такі собі "смол б'ютіфул вікторі" і "б'ютіфул біг діл". І варіант із російсько-українською війною цілком підходить, тому що він б'є по трьох напрямах:
- власне, завершення війни;
- завершення війни на своїх умовах до переговорів із Сі (демонстрація сили США);
- бізнес із РФ.
Одне слово, MAGA в усій красі. Тому, за наявності сприятливих для нього стартових умов, Трамп не вагатиметься.
Отже, "усе пропало"? Не поспішав би з такими висновками. Україна має можливості своєї гри. Нехай і зі слабкою стартовою позицією.
По-перше, критично важлива сьогодні не поїздка Зеленського до Туреччини, а поїздка Дрісколла до України. І, можливо, добре, що головні політичні гравці виїхали за кордон. Адже генерал більше спілкуватиметься з військовими й, можливо, створить своє бачення ситуації. Яка сьогодні справді складна для України, але точно не є розгромом, як про це намагається розповідати Москва.
Друге й украй важливе – управлінські й політичні рішення Зеленського в найближчі 7–10 днів. Якщо президент України продемонструє (насправді) готовність перезавантаження системи керівництва країною і якщо це підтримають його політичні опоненти, то такий крок може привести до зростання довіри з боку населення. А отже, більшу свободу в ухваленні управлінських рішень. І за нормальної комунікації з партнерами – збереження рівня підтримки України.
Третє – зовнішня політика. Навесні позиція держав Європи й Туреччини допомогла стримати тиск США. Сьогодні (за умови грамотного управління кризою в Україні) це також можливо. Ба більше, візит Зеленського до Туреччини може бути корисним ще з одного боку – Ердоган має чудові стосунки із Сі й здатний бути посередником для розморожування українсько-китайського дипломатичного треку. В умовах, коли про завершення війни розмовлятимуть США і КНР, важливо мати можливість донести свою позицію до Пекіна. І, можливо, найголовніше – розпочати пропонувати партнерам можливий функціонал України. Тобто так само змістити акценти. Поки просимо допомоги у відбитті агресії й повоєнному відновленні. Але ж можна пропонувати свій функціонал, своє бачення співпраці, свою участь у глобальних проєктах. І зі свого боку демонструвати, що російська агресія – чинник, який заважає не лише нам, а й зацікавленим сторонам.
А поки варто уважно стежити за стрічками новин. До того ж насамперед у країнах, пов'язаних із процесами. Буде багато цікавих натяків на перебіг процесу.
Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
