Ветерана тримають у жахливих умовах – спочатку в Італії, тепер в Німеччині. Ми хочемо його повернути?
Бувають такі історії, які виринають у певний момент, і єдина загальна реакція: як узагалі так могло вийти?! Певна, така історія чекає всіх зі справою Сергія Кузнєцова, українського ветерана, якого Німеччина підозрює у підриві російських газових "Північних потоків", справу якого ми ведемо від початку. Поясню, чому так вийде.
Памʼятаєте справу українського військового Віталія Марківа, якого у 2019 році суд визнав винним у вбивстві італійського фоторепортера у травні 2014 року? Це була дуже гучна історія, за якою слідкувала вся країна, тримала на контролі влада і всі раділи, коли Марківа виправдали й він повернувся додому. З Кузнєцовим ситуація схожа і геть інша одночасно. Нашого ветерана тримають у жахливих умовах – спочатку в Італії, тепер у Німеччині. Він уже схуд приблизно на 20 кг.
Його обвинувачують у підриві "Потоків", які Україна всіма силами блокувала, щиро ненавиділа й має підстави вважати законною воєнною ціллю. Тобто незалежно, робив він це чи ні, для українців ветеран Кузнєцов не злочинець. Але є нюанс – не злочинець він ідеологічно, а не юридично, юридично його причетність до цієї історії може коштувати Україні сотні мільярдів євро. Яким чином?
Росія усіма можливими методами хоче довести, що "Потоки" підірвала Україна, і стягнути з нас компенсацію – потенційно йдеться про сотні мільярдів євро, яких у нас немає. І якщо раніше це були плани, то зараз вона цілком реально готує для цього ґрунт і суспільну думку в Німеччині, в тому числі руками "Альтернативи для Німеччини". А суспільна думка німців важлива, бо суд у Німеччині.
Політика влади – робити вигляд, що ми не маємо відношення до цієї історії. Вона частково зрозуміла, бо таким чином ми нібито готуємося до гіршого варіанта. Але проблема в тому, що відмежуватися від військовослужбовця Україні буде дуже складно. Звʼязок між країною й офіцером на службі очевидний. Тому заплющувати очі, сподіваючись, що нас ніхто не помітить, – погана стратегія. Україна має зайняти позицію і почати гучно її транслювати.
Ми захищаємо права свого громадянина? Ми хочемо повернути його додому? Що ми робимо, якщо Кузнєцов під тиском визнає вину? А якщо ні? Чому ми не відкрили справу й не вимагали його екстрадиції, щоб судити вдома? Останнє питання дуже хвилює. Поки ми тримаємо очі щільно заплющеними, а Кузнєцова пресують німці, в Німеччині вийшли дві книги, в яких в найменших деталях описано, як українці планували підрив "Потоків". Ми поки дуже коротко розказуємо, про що там ідеться, – цікава література. Ну, і в чому сходяться автори обох книг – це все робили українці, але президент про операцію не знав. Можливо, це відповідь на питання, чому ми мовчимо. Але навіть якщо так, уже такий момент, що варто відкласти образи і рятувати ситуацію.
Грошей на компенсацію Росії у нас немає, але Росія знає, де вони є – це заморожені активи. І ці гроші дуже потрібні нам.
Джерело: Катерина Коберник / Facebook
