+20 Київ
72-га виходила з Вугледара важко, з великими втратами. Перед цим росіяни вже встигли з'явитися коло поваленої вежі ЛЕП на дорозі від Богоявленки й навіть обладнати вогневі позиції в гаражах за кладовищем.
Усе там рідне мені, кожен квадратний метр. У тих гаражах ми колись ховали одну зі своїх машин, коло гаражів одного разу ми навіть піймалися на дріт пікапом – на дорозі валялися сталеві проводи, обірвані нещодавнім прильотом.
72-га виходила тяжко, криваво. Багато техніки згоріло. До того кілька днів агонії взятого в облогу міста виснажили захисників, і коли вранішній сіряк наступив, не всім вистачило сил вийти.
На деяких позиціях лишалися смертники, щоб прикрити відхід інших.
За дивним законом життя в ці дні, коли моя рідна бригада виривала із м'ясом себе з Вугледара, люди по країні сиділи в кав'ярнях і кінотеатрах, на пішохідних зонах перехожі підтанцьовували під музику вуличних музик, лунали і щирі, і ритуальні вітання захисникам – а ті в цей час вмирали, залишені, як потім скажуть, напризволяще.
І я не знаю знання, не маю сили, як зв'язати назад ці два світи, кожен із яких невпинно йде своїм шляхом.
Поки ми там були, ми переродилися. Були ми народжені тут, у Києві, а стали народженими в полях і підвалах Вугледара. Тепер ті пустоти, пронизані залізом, – наша батьківщина, а на столичних вулицях ми – приїжджі й чужі.
Якісь невідомі нам люди повиростали за ці три роки, заповнили собою тротуари й метро, на їхніх обличчях – нові гримаси. Вони якісь світлі, напівпрозорі, ми ж – брудні й темні, ванни й барбершопи не виженуть із нас цю темінь.
Тепер 72-га – звір, якого вигнали з його лігва, – ризикує остаточно загинути в голих посадках під ударами арти і FPV-дронів. Горизонт радіоуправління в росіян із висоток Вугледара простирається тепер на кілометрів 15, ледь не до самого Курахового.
Моліть усіх, кого вмієте молити, щоб 72-га – моя перша на цій війні й навіки рідна бригада (хоч я давно вже не в ній) – не була стерта в пил у смертельних просторах за Вугледаром, щоб залишки могутнього колись бойового організму не було знищено остаточно, щоб у нього був шанс відродитися, зберегти весь свій накопичений досвід і біль для майбутніх перемог.
Джерело: Ihor Lutsenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
