+6 Київ
Завжди на війні звертав увагу на дитячі заклади – школи й особливо садочки. У мене десь є навіть фото тих маленьких ліжечок, присипаних пилом і штукатуркою через недалекі прильоти.
Оці садочки, навіть без прильотів, показують, як мало люди можуть зробити для своїх маленьких копій, щоб бодай трохи продовжити вогник їхнього початкового щастя. (Одного разу я побачив свою фотку років у три й раптом зауважив, як багато щастя було тоді в моїх очах, – і обурився: хто і як його вкрав?!)
Недолугими, кривими мазками малюють дорослі по стінах, по парканах і вікнах. Чи можуть ці потворні малюнки зупинити крадіїв радості?
Але все ж – недолуге і криве, але є в цих будівлях щось миле, мила й неоковирна спроба дорослих якось зігріти цих істот, так схожих на них зовні й таких відмінних зсередини. Які мусять викликати замилування в кожної неспаскудженої людини – чисті шедеври природи, ще не зотлілі від торкань нашого згубного світу. Яким треба якось полегшити шлях.
За якимось зовсім невдалим жартом садочки і школи тепер стали притулком війни. Набагато частіше, ніж в інші будівлі, у них ступають берці, вкриті пилом і струпом.
Джерело: Ihor Lutsenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
