0 Київ
26 листопада 1939 року неподалік від села Майніла на Карельському перешийку військами НКВС було проведено так званий Майнільський інцидент, використаний Сталіним як привід для нападу СРСР на Фінляндію під час радянсько-фінської ("Зимової") війни.
Фото: aillarionov.livejournal.com
Практично день у день, але через 79 років, 25 листопада 2018 року в нейтральних водах акваторії Чорного моря на південь від Керченської протоки війська ФСБ провели так званий Керченський інцидент, який найближчим часом (наприклад, після завершення зустрічі G20 у Буенос-Айресі 29 листопада – 1 грудня) може стати початком нового етапу путінської війни проти України.
Особливостями Керченського інциденту 25 листопада 2018 року, які найбільше кидаються в очі, – навіть порівняно із Цхінвальським інцидентом 8 серпня 2008 року (вбивство російським спецназом російського офіцера миротворчих сил у Верхньому городку Сергія Шевельова), із Сімферопольським інцидентом 27 лютого 2014 року (захоплення російським спецназом будівель Верховної Ради і республіканського уряду АР Крим), Донбаським інцидентом 6 квітня 2014 року (початок дій банди спецназу Гіркіна під маскою "донецьких шахтарів" і "луганських трактористів") – є:
- відсутність якихось серйозних спроб російської влади запропонувати російській і світовій громадськості хоч трохи переконливу легальну версію маскування своїх кримінальних дій;
- відмова від традиційної раніше "гібридості", перехід регулярних збройних сил Росії до неприкритих силових дій; не тільки відсутність маскування, але й особливо цинічна демонстрація кремлівським режимом нічим не обмеженого права сили на всіх театрах воєнних дій – від акваторії Чорного моря до залу засідання Ради Безпеки ООН, зокрема і через оперативне розповсюдження владою аудіо- і відеоматеріалів, які соковито ілюструють і детально підтверджують кримінальний характер дій російських збройних сил і кремлівської влади.
Виникає природне запитання: чому?
1. Відсутність будь-яких правових підстав для силових дій російських збройних сил проти українських військових кораблів; грубі порушення міжнародного і російського права.
1.1. Керченська протока як внутрішні води Росії та України.
Як уже зазначало багато коментаторів, рух військових кораблів України (як і Росії) в Керченській протоці вичерпно регулює Договір між Російською Федерацією і Україною про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки, підписаний президентами України і Росії Леонідом Кучмою і Володимиром Путіним 24 грудня 2003 року:
Стаття 2
1. Торгові судна і військові кораблі, а також інші державні судна під прапором Російської Федерації або України, що експлуатуються у некомерційних цілях, мають в Азовському морі і Керченській протоці свободу судноплавства.
Із погляду цього договору, який, як і раніше, продовжує діяти, державний кордон між Російською Федерацією та Україною в Азовському морі може бути делімітовано тільки і винятково за спільним рішенням обох держав. У Керченській протоці встановлення кордону між цими державами не передбачено.
Стаття 1
Азовське море та Керченська протока історично є внутрішніми водами Російської Федерації та України. Азовське море розмежовується лінією державного кордону відповідно до угоди між сторонами. Урегулювання питань, що стосуються акваторії Керченської протоки, здійснюється за згодою між сторонами.
Оскільки згоди між сторонами щодо акваторії Керченської протоки до теперішнього часу не було досягнуто, то до досягнення такої угоди діє правовий режим, що існував на момент укладення зазначеного договору. А саме (ст. 2): торгові судна і військові кораблі, а також інші державні судна під прапором Російської Федерації або України, що експлуатуються в некомерційних цілях, мають в Азовському морі і Керченській протоці свободу судноплавства.
Обмеження свободи судноплавства у протоці, береги якої належать різним державам, або в протоці, що веде до напівзакритого моря, частина узбережжя якої належить іншій державі, ніж держава, що контролює обидва береги такої протоки, є порушенням міжнародного права і, за обтяжуючих обставин, є одним із критеріїв, що ідентифікують настання факту агресії – тяжкого міжнародного злочину. Встановлення перешкод транзитному проходу через протоку заборонено (ст. 42, 43, 44, 45 Конвенції ООН із морського права 1982 року, яка набула чинності 16 листопада 1994 року і ратифікована Російською Федерацією 12 березня 1997 року).
1.2. Територіальне море.
Оголошення російськими офіційними особами про встановлення в односторонньому порядку державного кордону та/або меж територіального моря біля узбережжя окупованого півострова Крим в акваторіях Керченської протоки, Чорного та Азовського морів (про що впродовж останніх днів заявляли, зокрема, Путін, Лавров, Пєсков, МЗС Росії, ФСБ Росії) є грубим порушенням міжнародного права.
Обурливим є одностороннє проголошення Лавровим Керченської протоки як такої, що належить Росії: "Нагадаю також, що Керченська протока не є протокою, що підлягає регулюванню міжнародним правом, – вона російська". У той час як вона є, відповідно до російсько-українського договору 2003 року, внутрішніми водами Росії та України.
Показово, що цю заяву Лавров зробив ще 23 листопада, тобто за добу до виходу групи українських військових кораблів з Одеси і за дві доби до самого Керченського інциденту.
1.3. Право мирного проходження.
Проте навіть у разі оголошення владою держави-агресора незаконних кордонів територіального моря, встановлених, наприклад, уздовж узбережжя анексованого півострова Крим, міжнародне право зобов'язує таку прибережну державу забезпечувати безперешкодним мирним проходженням зокрема військові кораблі іноземних держав (ст. 17, 18, 19 Конвенції ООН із морського права).
Стаття 17. Право мирного проходження
За умови дотримання цієї Конвенції судна всіх держав, як прибережних, так і тих, які не мають виходу до моря, мають право мирного проходження через територіальне море.
Аналогічна вимога міститься в документах не тільки міжнародного, але й національного російського права (ст. 10, 11, 12, 13 Федерального закону "Про внутрішні морські води, територіальне море та прилеглу зону Російської Федерації" від 31 липня 1998 р.):
Стаття 12. Право мирного проходження через територіальне море іноземних суден, іноземних військових кораблів та інших державних суден.
1. Іноземні судна, іноземні військові кораблі та інші державні судна мають право мирного проходу через територіальне море відповідно до чинного федерального закону, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і міжнародних договорів Російської Федерації.
Отже (навіть якщо тимчасово прийняти позицію нинішньої російської влади, яка незаконно окупувала півострів Крим, про територіальне море Російської Федерації), перешкоджання кораблями ФСБ мирному проходженню українських військових кораблів через територіальне море Російської Федерації є порушенням як міжнародного (Конвенція ООН із морського права), так і національного російського права (№155-ФЗ).
1.4. Зовнішня межа територіального моря
До територіального моря Російської Федерації належить прибережна морська смуга завширшки 12 морських миль, або 22,224 км. ФСБ Росії у своєму офіційному комюніке оприлюднила географічне місце відкриття своїм кораблем вогню на ураження: о 20.55 пскр "Изумруд" у координатах Ш=44° 51'3 СШ, Д=36° 23'4 ВД у територіальному морі застосував зброю на ураження по БАК "Бердянськ". О 20.58 БАК "Бердянськ" ліг у дрейф, на зв'язок вийшов командир катера, повідомив про поранених на борту, попросив про допомогу.
Скріншот: aillarionov.livejournal.com
Як видно за результатами геолокації, застосування зброї прикордонним сторожовим кораблем ФСБ Росії "Изумруд" було зроблено тоді, коли український катер "Бердянськ" перебував за 23,1 км від найближчої точки на березі, тобто за межами 12-мильної смуги незаконно оголошеного російською владою "територіального моря". Захоплення обох українських катерів і буксира також було здійснено за межами такого "державного кордону", тобто в нейтральних водах навіть у разі допущення визнання окупованого Криму російським і встановлених окупантом кордонів нелегального "територіального моря".
Скріншот: aillarionov.livejournal.com
Отже, обстріл українських катерів, поранення членів їхніх екіпажів, захоплення кораблів іноземної держави було здійснено за межами навіть того, що російською владою було незаконно оголошено державним кордоном Російської Федерації, в акваторії відкритого моря. Іншими словами, зазначені дії ФСБ є не лише зухвалим порушенням як міжнародного, так і російського права, але і фактично підпадають під дію ст. 221 Кримінального кодексу Російської Федерації:
Стаття 227. Піратство
1. Напад на морське або річкове судно з метою заволодіння чужим майном, учинений із застосуванням насильства або з погрозою його застосування, карається позбавленням волі на строк від п'яти до 10 років.
2. Такі самі дії, вчинені із застосуванням зброї або предметів, використовуваних як зброя, караються позбавленням волі на строк від восьми до 12 років зі штрафом у розмірі до 500 тис. руб. або в розмірі заробітної плати або іншого доходу засудженого за період до трьох років або без такого.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони скоєні організованою групою або спричинили з необережності смерть людини або інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від 10 до 15 років зі штрафом у розмірі до 500 тис. руб. або в розмірі заробітної плати або іншого доходу засудженого за період до трьох років або без такого.
2. Відмова від традиційної раніше "гібридості", перехід регулярних збройних сил Росії до відкритих силових дій.
Із переговорів російського командування з екіпажами прикордонних кораблів ФСБ:
– Михаличу, команда від керівництва прикордонної служби ******* (бити) їх так, тараном, коротше, щоб ***** (нафіг) пошкодити все.
– Це оперативна група, капітане Басов. Москва уточнює, хто скоїв навал (таран – у термінології військових моряків)?
– Треба, ***, ******* (бити) їх ***** (нафіг), треба їх ********* (забити) ***** (блін). Медведєв (імовірно, ідеться про Геннадія Медведєва, заступника голови прикордонної служби ФСБ) уже в такій паніці кричить, таке відчуття, що там уже президент контролює всю цю ***** (фігню), *** (блін).
– Виходив на мене Шеїн (найімовірніше, капітан 1-го рангу Андрій Борисович Шеїн, колишній глава прикордонної служби ФСБ у Криму і Севастополі, нинішня посада невідома). Я лише, чесно кажучи, хотів би, звичайно, уточнити: блокувати їх? Він казав, ну принаймні буксир блокувати. Але я так щось зараз сиджу, усвідомлюю і думаю: блокувати на північ можна, або на південь вихід, вихід із тервод (територіальних вод) не можна?
– На вихід.
– На вихід? Ух ти!
– Михаличу, класно все вийшло. Відео у тебе *********** (офігенне), молодець, і емоції у тебе такі непідробні. Вже по телевізору тебе показують.
– Та ну, ти припини.
– Я тобі серйозно кажу.
Ці переговори свідчать, що:
- керівництво операцією нападу на українські кораблі здійснювала безпосередньо "Москва" (мало не "президент");
- "Москвою" було поставлено завдання не лише не пропустити українських кораблів у Керченську протоку та Азовське море, а й не допустити їх повернення на свою базу;
- аудіо- та відеосвідчення нападу російських кораблів на українські катери і буксир негайно оприлюднили на російському телебаченні.
3. Радикальна зміна позиції російської влади щодо режиму судноплавства в Керченській протоці.
Лише два місяці тому російська влада загалом дотримувалася режиму судноплавства в Керченській протоці, передбаченого двостороннім російсько-українським договором. 22 вересня протоку у штатному режимі пройшли українські військові кораблі "Донбас" і "Корець".
Отже, 22 вересня позиція Кремля була однією, а 25 листопада вона виявилася вже іншою. Точніше, іншою вона стала ще раніше.
23 листопада Лавров заявив про те, що Керченська протока тепер є російською. Ще 15 листопада Франц Клінцевич, член комітету з оборони та безпеки Ради Федерації, заявив, що Росія "буквально за хвилину" може перекрити Азовське море для будь-якого судна під прапором України. Він додав, що Україна сама розриває угоду про Азовське море, від чого постраждає тільки вона.
Що змінило позицію Кремля у період між 22 вересня і 15 листопада? І коли саме ця зміна сталася?
Регулярно згадуване затримання українськими прикордонниками риболовецького судна "Норд" у березні 2018 р., через півроку після якого відбувся штатний прохід українських військових кораблів через Керченську протоку, звичайно, не змінило цієї позиції.
Можна припустити, що важливих подій, здатних вплинути на рішення Путіна, було щонайменше дві. Перша відбулася 11 жовтня у Стамбулі, коли Синод Константинопольського патріархату ухвалив принципове рішення продовжити процес надання автокефалії Українській церкві. Друга відбулася 6 листопада у США, коли внаслідок проміжних виборів у Конгрес було усунуто безпосередню загрозу імпічменту президента Трампа в майбутні два роки.
Реакцію Трампа на Керченський інцидент важко назвати інакше, ніж наданням зеленого світла імовірній новій кремлівській агресії. Трамп заявив, що йому не подобається те, що відбувається, і висловив сподівання, що ситуацію буде врегульовано: "В Європі теж не в захваті, вони теж над цим працюють. Ми всі разом працюємо над цим".
Тепер є як необхідна, так і достатня умови для можливого проведення Кремлем нової військової операції.
4. Підготовка до нової великої військової операції?
15 листопада Путін заявив про безглуздість нормандського формату. 18 листопада він злітав по благословення у Псково-Печерський монастир до плакальника за імперією [єпископа] Тихона Шевкунова. 19–21 листопада провів серію зустрічей та нарад із керівництвом армії та ВПК. 22 листопада з'явилося повідомлення про проведені "Каспійською флотилією антитерористичні навчання", під час яких відпрацьовували відповіді на "загрози з боку українських диверсантів у Криму".
Про українських диверсантів, які нібито планують підірвати Кримський міст, в останні дні регулярно каже Лавров.
23 листопада: "...ми були змушені посилити там присутність наших прикордонників, військових після того, як офіційні особи України неодноразово обіцяли почати якісь приготування, щоб підірвати Кримський міст через Керченську протоку...".
26 листопада: "Коли офіційні особи України безпосередньо, відкрито, голосно і публічно закликали підірвати Кримський міст...".
Цілком імовірно, що "диверсійно-терористичну тему" розвиватимуть і надалі. Заступник постійного представника Росії в Радбезі ООН Дмитро Полянський 27 листопада: "...на одному із суден було два співробітники Служби безпеки України, які зізналися в тому, що мали спеціальне завдання діяти саме в такий спосіб. Ми про це теж розповімо".
Про можливість проведення російської десантної операції із захоплення Бердянська йшлося в цьому блозі ще у березні 2015 р. Про реальну диверсійну операцію, проведену 5 липня 2014 р. на частині території нині окупованої Донецької області, нагадала недавня стаття.
Із весни цього року зростає кількість ознак підготовки великої військової операції в Азовському морі і на території Приазовської України.
За даними Андрія Клименка, експерта недержавної організації "Майдан закордонних справ", корабельно-катерне угруповання РФ на Азові становить від 40 до 60 одиниць. Воно має у своєму складі прикордонні сторожові кораблі з артилерійським озброєнням і сторожові катери з великокаліберними кулеметами. У квітні 2018-го з Каспійської військової флотилії по річкових шляхах було перекинуто два бронекатери типу "Шмель" і один типу "Гриф", плюс кілька десантних катерів типу "Серна". Сформовано спеціальну морську бригаду Росгвардії, оснащену протидиверсійними катерами типу "Грачонок". Глибини моря дають можливість перебувати тут великим десантним кораблям 97-ї бригади Чорноморського флоту РФ (сім одиниць), трьом десяткам малих ракетних кораблів і катерів, протичовновим кораблям і траулерам ЧФ.
Останніми місяцями Росія звідусіль у пожежному порядку стягує сюди численні прикордонні сторожові кораблі (ПСКР) і катери. Так буває завжди, коли збройне протистояння не просто не відкидають – воно дуже ймовірне. Ось лише останні новини на цьому напрямі.
Із Севастополя ближче до Кримського мосту, Керч, тимчасово прикомандирований ПСКР проекту 22460 "Аметист" (озброєння – одна шестиствольна 30-мм артустановка АК-630М, два 12,7-мм кулемети). Пізніше з Чорного моря в Азовське переведено ПСКРи берегової охорони ФСБ РФ "Керчь", "Безупречный", "Балаклава", а також нове аварійно-рятувальне судно "Капитан Гурьев".
У Новоросійську закінчує випробування щойно побудований в Зеленодольську і спущений на воду минулого червня ПСКР 1-го рангу льодового класу "Петропавловск-Камчатский" (проект 22100, шифр "Океан"). Спочатку він був призначений для служби на Тихому океані. Але, судячи з усього, "Петропавловск-Камчатский" теж чекає Азовське море. Озброєння цього корабля – одна 76-мм артустановка АК-176М, два 14,5-мм великокаліберні кулемети на морських тумбових установках. Передбачено майданчик для одного вертольота типу Ка-27ПС, а також ангар для його зберігання. Можливе використання з борту безпілотника Gorizont G-Air S-100.
У жовтні 2018 року з Кольського півострова по внутрішіх річках в Азовське море прийшли ПСКРи проекту 10410 "Сыктывкар" і "Кизляр" (озброєння кожного – одна 76-мм артустановка АК-176М, одна 30-мм артустановка АК-630М і дві пускові установки ПЗРК "Игла"). Як прогнозують, базуватися вони теж будуть у Керчі.
На початку листопада з Ярославля в Азов по річках доправлено два щойно збудовані прикордонні катери проекту 1496М1 "Ламантин". З урахуванням загону кораблів Берегової охорони РФ, який давно базується на Темрюці (двох ПСКР проекту 14230, судна забезпечення "Ханти-Мансийск" проекту 16900А, чотирьох прикордонних патрульних суден і п'яти прикордонних сторожових катерів), а також подібного морського прикордонного загону в Таганрозі (ще 12 погранкатерів, два патрульні катери на повітряній подушці, дев'ять малих катерів і трьох десятків прикордонних моторних човнів типу Master-651 і Master-540) проти України все це видається просто непереможною армадою. Однак якщо і за цих обставин командування таки стягує в Азовське море сили і з інших ділянок кордону, виходить, генерали чекають там ще більш грізних подій.
Якщо протягом чотирьох попередніх років там вели патрулювання допоміжні судна ЧФ РФ, розвідувальні кораблі, буксири, то з 1 червня нинішнього року райони охороняє в цілодобовому режимі 41-ша бригада малих ракетних кораблів. Не можна відкидати того, що завтра почнуть затримувати й оглядати українські судна під приводом того, що на борту можуть перебувати терористи, які хочуть підірвати бурові.
Як не дивно, але починати тут треба не з моря, а із суші. Грудень – найвдаліший період для початку військового наступу. Починаються перші морози. Осінній бруд замерзає, що дає змогу військовій техніці вести активні наступальні дії. Є місяць часу, щоб прорвати оборону противника, зайняти нові рубежі і закріпитися на них до початку снігопадів і морозів, які знову переведуть війну у фазу позиційної. Це відомо всім військовим.
На кадрах відео міноборони показано в дії модернізовані бронетранспортери БТР-82А, що плавають. Цей БТР відрізняється від попередньої машини підвищеною живучістю і оснащений новою радіостанцією, системою топографічного орієнтування ТРОНА-1 і комбінованим приладом спостереження командира. Вогневу міць БТР-82А підвищено за рахунок установки уніфікованого бойового модуля з електроприводами і двоплощинним стабілізатором озброєння.
Де можуть провести таку операцію? І що може стати її метою? Петро Порошенко, [російський військовий експерт Павло] Фельгенгауер, деякі українські експерти називають насамперед Маріуполь, Бердянськ, а також прибережний сухопутний коридор до Криму – від Маріуполя до Чонгара: у Москві серйозно побоюються, що у Бердянськ, якщо базу вдасться облаштувати, з дружнім візитом можуть прийти кораблі НАТО, здатні діяти на мілководній азовській літоралі, озброєні потужною ракетною зброєю великої дальності, захищені сучасними комплексами ПРО і ППО. Президент Петро Порошенко посилався не тільки на керченський інцидент, а насамперед на розвіддані про ймовірність наступу російських (проросійських) сил на південному фланзі донецького фронту з метою зайняти Маріуполь і Бердянськ.
Скріншот: aillarionov.livejournal.com
Із літа 2015-го у штабах НАТО і в Пентагоні було чимало дискусій про можливість такого походу з метою пробити так званий "сухопутний коридор у Крим".
Скріншот: aillarionov.livejournal.com
Начебто із запуском Кримського мосту цей "коридор" став неактуальним, але тепер стало незрозуміло, чи то морська база у Бердянську так сильно налякала Москву, чи то з Кримським мостом виникли серйозні проблеми, які поки що тримають у таємниці, або і те, й інше відразу. Не можна відкидати, що найближчим часом може початися зимова кампанія із остаточного витіснення України з Азовського узбережжя.
Мета операції може бути обмежена узбережжям до Бердянська. Або до Мелітополя, Генічеська та Чонгара, якщо "сухопутний коридор у Крим" і справді потрібен...
До речі, прифронтовий Маріуполь можна порівняно легко обійти і відрізати, а місто потім, можливо, доведеться штурмувати, як Алеппо, з великими руйнуваннями. Втім, у військах є командири із сирійським досвідом, і бійців-фахівців зі штурму міст із застосуванням важкого озброєння можна виписати.
Однак недобудована Бердянська база ВМС України з кількома античними плавзасобами навряд чи становить якусь небезпеку для Путіна, а нібито "загроза її відвідування натовськими амфібіями" є абсолютно вигаданою – такою самою, як і інші подібні страшилки "загрозою НАТО" (в Чехословаччині в 1968 р., в Афганістані в 1979 р., в українському Криму у 2014 р.). До того ж, згідно з російсько-українським договором 2003 р., військові кораблі третіх країн можуть з'являтися в Азовському морі тільки за згодою обох держав; на відміну від нинішнього кремлівського режиму жодна країна НАТО порушувати цього договору не буде.
Тримати в облозі і штурмувати Маріуполь, непогано укріплене півмільйонне місто в Європі, – це все ж не захоплювати сирійське Алеппо, таке "задоволення" Путіну навряд чи потрібне. Та й узагалі – навіщо йому тепер Маріуполь і Бердянськ в азовському мішку, щільно задраєному, як ми вже переконалися, Керченським мостом-греблею? Не потрібні.
А що йому може бути в цьому районі потрібно? І навіщо він усе ж справді концентрує в Азовському морі величезну десантну флотилію, а у Приазов'ї та Криму – добірні війська? Для якої операції? Йому потрібен не Бердянськ (сам по собі). І не Маріуполь. Які, схоже, є зараз непоганим маскуванням для відволікання від справжньої мети.
Йому потрібен Таврійськ. Нова Каховка. Гребля Каховської ГЕС. Джерело Північно-Кримського каналу. І, звичайно, все його русло – аж до Перекопа.
Скріншот: aillarionov.livejournal.com
Без потужного потоку дніпровської води окупований Крим – улюблена путінська іграшка – економічно приречений.
Скріншот: aillarionov.livejournal.com
Якщо у Приазов'ї почнеться військова операція, то її навряд чи будуть вести за Бердянську базу ВМС України. Або за маріупольський "Азовсталь". Імовірніше, вона піде за дніпровську воду. За її безперешкодне надходження в окупований Крим.
Скріншот: aillarionov.livejournal.com
Джерело: aillarionov.livejournal.com
