+2 Київ
Тут така зрадна зрада під'їхала. Із російської делегації в ПАРЄ зняли санкції, і тепер вона може повернутися. Більшість європейців проголосувала за це рішення, включно з Азербайджаном, Норвегією, Францією, Італією, Іспанією, Нідерландами, Португалією, Туреччиною, Словаччиною, Австрією та Німеччиною.
Як же тепер із цим жити? Десятки розчарованих і здивованих постів у стрічці Facebook. "А як же європейські цінності?!" – обурюються одні. "І після всього, що зробила Росія! Убивць повернули в організацію! Як вони могли?" – запитують інші. "Нас зрадили і зливають, це змова проти України!" – обурюються треті.
А знаєте що? Ось ця істерика – це просто квінтесенція того, наскільки спотвореним і штучно накачаним був наш інформаційний простір останні кілька років. Більш ніж півтора року європейці обговорювали можливість повернення РФ у ПАРЄ, і тут раптом вони це зробили. От несподіванка! У цьому вся суть нашої зовнішньої політики та її комунікації населенню і партнерам. Кілька років у нас була суцільна "перемога", а Росія програвала на всіх фронтах, водночас ледь не розвалившись від дії санкцій. Диво їх урятувало. Просто Deus ex machina.
П'ять років поспіль у нас мало не обожнювали західні цінності, моральність і найвищу справедливість їхньої політики, на всіх парах прагнучи увійти в цей закритий елітний європейський клуб. Водночас усім начхати було на те, як насправді Європа діяла в інших регіонах світу і як вона змінювалася останні п'ять років.
Виявляється, дірка в бюджеті та залаштункові договірняки в умовах кризи старого порядку й самого ЄС більше хвилюють європейців, ніж безапеляційна підтримка України, яка протягом п'яти років нічого їм не запропонувала. Європейський прагматизм тупо ігнорували на догоду наївному романтизму, і ставку робили саме на нього. Відповідно, відносини з ЄС ніколи не були по-справжньому прагматичними, гнучкими й серйозними.
Інформаційну бульбашку накачували "добрими вістями", поки це не перетворилося на замкнуту рекурсію "перемог" – паралельний усесвіт, у який повірило багато людей, включно з журналістами й експертами. Упродовж п'яти років сформувалася така потужна "спіраль мовчання", що будь-хто, хто намагався вийти з неї, автоматом ставав "агентом Кремля". Ось так Україна застрягла у 2014 році. І живе в ньому досі, ніби у світі нічого не змінювалося. Так було з ПАРЄ. Так було з "Північним потоком – 2". Так відбувається із санкціями проти РФ.
Але коли будуєш стіну ілюзій, вона все одно впаде. Що вище її зводиш, то болючіше з неї падати і сильнішим буде фідбек від натовпу "розчарованих", "скривджених" і "здивованих", який виливають переважно на результати виборів. Але, звичайно ж, у цьому винен Володимир Зеленський, хто ж іще! Він не зумів узяти за горло цих "невдячних" європейців у Франції та Німеччині і наказати їм не голосувати за Росію в ПАРЄ.
Загалом я зараз скажу злочинну з погляду нашого вбогого мейнстріму річ: повернення РФ у ПАРЄ нічого страшного із собою не принесе. Я взагалі не бачив тут великої проблеми, окрім як дрібної символічної поразки. ПАРЄ – це консультативний орган, що ухвалює рішення, які не мають юридичної сили. От і все. А потім із цього зробили якийсь божевільний фетиш, ніби від ПАРЄ залежить щось, ніби це якась дуже могутня організація. Хлопці, видихайте.
У нашої делегації тепер з'явиться реальна практика жорстких дебатів, можливість повправлятися в ораторському мистецтві й дуже яскрава груша для словесного биття у вигляді купки росіян, у яких можна викликати перманентне горіння. І я дуже сподіваюся, що адміністрація та новий уряд Зеленського не підуть по цих самих граблях і будуть тверезіше оцінювати ситуацію навколо нас, і хоч трохи цікавитимуться тим, що ж там у інших відбувається.
Джерело: Iliya Kusa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
