-1 Київ
Станом на сьогоднішній ранок можна зробити кілька важливих висновків щодо ситуації в Казахстані.
1. Казахстанська влада втримала ситуацію, жодного падіння "режиму Назарбаєва – Токаєва" не сталося, і далі ми спостерігатимемо кристалізацію нової квазіавтократичної системи.
2. Захід тупо проігнорував ситуацію і вирішив не втручатися. Вони в Казахстані мають комерційний інтерес, і дестабілізація була б контрпродуктивною. Тому жодних заяв про права людини, демократію та цінності закономірно не було. Це вкотре підтверджує, що не ціннісно-моральні засади мають вирішальний вплив на політику провідних країн світу.
3. Токаєв прибрав Назарбаєва під колотнечу "газових бунтів", підводячи в такий спосіб межу під політичний транзит, започаткований 2019 року самим "єлбаси". Саме цей сюжет був вирішальним у вчорашніх подіях і буде головним у подальшому розвитку ситуації в Казахстані. Із ліквідацією фактичного двовладдя запускають перерозподіл політичного впливу та фінансових потоків.
4. Входження миротворців ОДКБ на прохання Токаєва у коротко- та середньостроковій перспективі посилить Росію в Центральній Азії як гаранта безпеки. А це дасть Москві додаткові аргументи в торгах із Заходом та Китаєм. Утім, якщо РФ почне використовувати місію ОДКБ для тиску на владу Казахстану в питаннях, не пов'язаних із їхнім мандатом (російська мова, культура, демографія, економіка), то у стратегічній перспективі це обернеться проти них вибухом антиросійського націоналізму, який зростає в Казахстані.
5. Жодного "відвертання уваги" РФ від України внаслідок подій у Казахстані не відбулося. Навпаки: можливості посилитися внаслідок введення військ ОДКБ та підтримки влади зміцнять перемовні позиції РФ за нашим напрямом. Інакше кажучи, на нас ситуація в Казахстані взагалі ніяк не позначилася, а потенційно може навіть погіршити наші позиції в міру цементування Росією образу "гаранта у сфері безпеки" та гравця у процесах регіональної стабілізації, про що Путін веде діалог із Байденом.
6. Протести у Казахстані – індикатор серйозної "хвороби" багатьох країн постковідного світу. Соціально-економічний, "голодний" характер протестів, їхня безсуб'єктність, хаотичність і антисистемність, що переходить у погроми, мародерства, убивства та "люмпенізовані" бунти, мають потенціал спалахнути в багатьох країнах світу і стають дедалі поширенішим способом висловити як протест проти системи, так і відчайдушне бажання хоча б на день покращити умови свого життя. Такі протести – найруйнівніші, ними легко маніпулювати. Відсутність чіткої адженди та лідерів спростила уряду завдання зачистити їх силою.
Джерело: Iliya Kusa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
