ГОРДОН
 
 

Після подій у Казахстані на переговорах зі США і НАТО Росія говоритиме не лише від себе, а від усіх учасників аналога Варшавського договору

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Весь великий сенс казахстанської драми 5 січня 2022 року прояснився менше ніж за 24 години.

Що це було?

Цілком можливо – спецоперація Кремля з трансформації Республіки Казахстан у недвозначного військово-політичного сателіта Російської Федерації. Володимира Путіна твердо вважають майстром спецоперацій – а аж ніяк не великих офіційних воєн. І сюжет 5 січня став нам типово, класично путінським. Як президент РФ звик і вміє. Дивимося близькі ситуації в деякі нещодавні часи.

Отже. Почалося все 2 січня із цілком соціальних – хоч і дуже бурхливих – протестів у Жанаозені Мангістауської області. Через газові ціни, які різко підскочили.

Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв сприяє протестувальникам, причому "ніпадєцьки". Відправляє у відставку цілий уряд республіки, обіцяє заморозити ціни на соціально значущі товари, навіть частково визнає провину влади.

І в цей момент розгорається велике повстання. Під переважно політичними гаслами. За потурання, а то й сприяння казахстанських силовиків. За кілька годин повстанці – утім, уже зараз їх можна, щоб уникнути санкцій (наприклад) Роскомнагляду, називати лише "терористами" – захоплюють цілу Алма-Ату. Алмати, стару столицю Казахстану. Одразу з'ясовують, що повстанці – таки не просто терористи, а ще ґвалтівники, убивці та мародери. Вони ніби змушують силовиків ходити вулицями голими. Б'ють вітрини й грабують магазини. Картинку звірячого, кривавого, антигуманного заколоту для демонстрування всьому прогресивному людству – отримано в належний спосіб. Нарешті силовики без бою, у єдиний правильний момент повстанського часу здають без бою аеропорт Алмати – і з цієї години ситуація вже надто серйозна, щоб мигдальничати і м'якотілити.

Президент Токаєв розуміє, що з багатовекторного інтелігента із зовнішністю метросексуального професора він має терміново перетворитися на класичного супербізона. І одразу перетворюється. Із чарівною швидкістю випускника Гоґвортсу. Нехтуючи формальним законом (утім, кому він потрібен і/або корисний у надзвичайні часи!), посідає місце першого президента Нурсултана Назарбаєва на чолі Ради безпеки РК. І анонсує жорсткі заходи проти погромників.

Одна біда: новопредставлений публіці супербізон не має (ну, майже не має) лояльних військ для наведення залізного порядку. І тоді пан Токаєв одразу розуміє, що в його країні – ніяке не повстання, а зовнішня агресія із залученням досвідчених міжнародних терористичних сил. Джерело агресії – ну зрозуміло хто. Хтось подібний до США, як у нас заведено. Тонко підіграє супербізону названий найлютіший ворог назарбаєвського режиму, банкір-утікач Мухтар Аблязов. Який прямо повідомляє urbi et orbi, що планує подальший державний переворот, сидячи просто в місті Києві – відомій цитаделі проамериканських заколотів. Отже, і Україна в цій брудній янкі-грі теж є – якщо не повністю, то частково, якщо не прямо, то опосередковано.

Що робити? Просити про введення в Казахстан сил ОДКБ. Ну, тобто треба вимовити те саме, овіяне легендами: Путін, введи війська! Хоча суто формально це не звучить і цього не називають.

І ОДКБ – чиїм технічним головою цього дня виявляється, за іронією долі, лідер вірменської революції 2018 року Нікол Пашинян – одразу погоджується. Щоправда, стріляти в казахів миротворці ОДКБ не стануть. Хоча б тому, що в цьому немає потреби – повстання якось різко сходить нанівець, терористи стрімко очищають від себе аеропорт Алмати, мирні казахи одразу починають дотримуватися введеної указом супербізона комендантської години. Добросердні миротворці просто охоронятимуть органи влади у столиці Астані та ще деякі сакральні об'єкти, зокрема космодром Байконур та полігон Сари-Шаган.

Зрозуміло, про жодну агресію і мови бути не може. Миролюбні сили ОДКБ прибули до РК виключно на прохання законної влади для захисту миру та конституційного ладу.

Підсумки 5 січня.

1. Особисто і безпосередньо Володимир Путін, і раніше відомий як великий миротворець, запобіг катастрофі казахстанської державності, яку запланував зрозуміло хто (див. вище).

2. Тому Казахстан і його лідер пан Токаєв припиняють незрілі багатовекторні метання. Країна стає надійним військовим союзником РФ. Тепер тут точно не буде агресивних баз НАТО, зокрема старшобратньої Туреччини. І жодної двосторонньої мілітарної співпраці ні з ким, крім старшого брата – РФ.

3. Мрії про стратегічне партнерство з тією самою Туреччиною (членом НАТО, як не крути) залишаються в минулому.

4. Іноагенти, які представляють у РК інтереси США та інших шкідливих країн, зачистять на російський зразок. Не можна прощати зрадників, які щойно збиралися вкинути країну в безглузду безодню лих.

5. Казахстан більше не конкуруватиме з РФ за транзитні коридори й маршрути Азія – Європа. Коли що робимо – то разом і заразом.

6. Із КНР співпрацювати можна, але не всупереч і не на шкоду інтересам РФ. Китай уже згоден: аби Центральна Азія не опинилася під американсько-турецькою почорнілою п'ятою.

7. Ну і на латиницю казахський алфавіт перекладати більше не треба, про всяк випадок. А то мало що.

Але головне. Казахстан, разом із усіма надійними партнерами з ОДКБ, фактично дає своєму рятівнику, президентові РФ Путіну довіреність на демонстрування єдиних і спільних інтересів. У тих самих переговорах про "гарантії безпеки" зі США та НАТО. Де Росія, вимагаючи відмови від чужих військових баз та супутньої інфраструктури в колишньому СРСР, тепер говоритиме не від себе лише, а від колективного імені учасників новітнього аналога Варшавського договору.

Тому й урятувати Казахстан треба було дуже швидко. Щоб до 10 січня 2022 року – дати початку історичних переговорів із підступним Вашингтоном – усі зрозуміли сенс того, що сталося.

Утім, у всьому тому і є, звісно, і інший великий сенс.

Спецоперація веде і до тієї самої політичної трансформації, про яку теж говорив, уже готуючись до введення військ ОДКБ, Касим-Жомарт Токаєв.

У Казахстані формується інституційний режим – президентська повноважна республіка. Двовладдя, за якого глава держави і батько нації сиділи на двох майже рівнозначних тронах, більше не буде.

Казахстан перестає бути країною імені Назарбаєва, а останній – джерелом легітимності цієї державності. Джерела тепер інші. І одне з них – Кремль, що допомагає покласти край двовладдям. У цьому сенсі державний переворот – таки відбувся. Створюється новий Казахстан – Республіка 5 січня.

Цілком імовірно, що Путін таки вивезе з Казахстану Назарбаєва та його сім'ю. Надавши назарбаєвському клану відомі гарантії фізико-технічної безпеки.

Виграє тут не тільки пан Токаєв, який стає повноцінним, а не половинним головою республіки. Але й солідна частина казахстанських еліт, які втомилися від пана Назарбаєва та "назарбаєвізму". Не можна відкидати, що великі шматки власності та інших неформальних ресурсів елбаси-табору незабаром опиняться в інших руках. Під контролем тих груп, що цілком могли – технічно чи не дуже – підтримувати спецоперацію 5 січня.

А чи вплинув січневий переворот у Казахстані на філософію та сценарій транзиту влади до РФ? Ні, ні. Це зовсім інша історія.

Дивимося, слідкуємо за нею далі.

Джерело: "Эхо Москвы"

Блог відображає виключно точку зору автора. Редакція не несе жодної відповідальності за зміст та достовірність матеріалів у цьому розділі.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги