+12 Київ
Чи боюся я ядерки? Скажімо так, тривожно.
Чи приготувалася? Так, приготувалася. Як могла. Купила йодид калію і роздала всім моїм дітям. Ще тримаю повний бак у машині, кілька респіраторів, воду й корм для наших тваринок. У разі небезпеки знаю, де розташовані сховища. На всяк випадок. Готова – значить, озброєна.
Загроза є. Але загроза буде завжди, поки Рашка не розпадеться.
Ба більше, я впевнена, що нагнітання довкола ядерного удару – це частина російського інформаційного терору. Жити щохвилини в очікуванні смерті справді важко. Нестерпно навіть. Згадайте, як у липні ми нервували щодо нападу білорусів. Зараз тема "завтра нападуть білоруси" якось зійшла нанівець. Але ж потенційно загроза нападу з боку білорусів не зникла. А ми вже про це не згадуємо. Як залякували потужною російською армією, кадировцями, і що Київ впаде за три дні.
Київ стоїть уже сім місяців, живе, вирує, будується. Своїми очима бачила в неділю на Одеській трасі дядьків в оранжевих жилетах із лопатами. Дорогу ремонтували. Дуже радісно від цього.
А "потужна" армія виявилася блефом. Кадировці – пшиком.
Якщо не спрацює тема з ядеркою, Рашка включить щось нове – зомбі-апокаліпсис, наприклад. А мені мої нерви дорожчі. Тому я живу за принципом – тут і зараз.
Я довіряю інформації від ЗСУ, українських і західних розвідок, Пентагону, Інституту вивчення війни.
Мої маркери спокою – робота закордонних дипломатів у Києві триває. Без закликів виїжджати. McDonald's відновлює свою роботу.
Мої джерела сили – фізичні вправи, молитва й віра у ЗСУ. Бажаю здоров'я.
Джерело: Iryna Vannykova / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
