+1 Київ
Учорашнє/сьогоднішнє засідання парламенту повністю і цілком – перемога Зеленського, який дуже впевнено стверджує політичне лідерство в державі.
По-перше, популярний, але до вчорашнього дня політично самотній президент отримав сильних союзників – парламентську більшість і уряд.
По-друге, "з маршу" зроблено великий крок у напрямку виконання однієї з основних виборчих обіцянок і президента, і партії "Слуга народу" – скасування депутатської недоторканності. Із моєї точки зору, стратегічно це дуже неоднозначне рішення, але, оскільки це чітка і фактично безкомпромісна вимога суспільства, це мало бути зроблено поза будь-якими сумнівами. Зрештою, як інакше заробити моральне право приймати рішення, які, можливо, не всім у суспільстві сподобаються?
Далі президент твердо нав'язав парламенту свою волю до реформ – найближчий місяць парламент працюватиме над кількома десятками законопроєктів, внесеними на розгляд главою держави.
І навіть стиль роботи парламенту, який упродовж пів доби зробив те, на що попередникам знадобилось би щонайменше кілька днів (формування органів влади), – це теж промовисто.
Я все розумію про складність моменту (взяти хоча б "ложку дьогтю" – рішення президента США заморозити виділену Україні військову допомогу), але вчора президент Зеленський отримав усі підстави називатися лідером.
Тепер про складне і неоднозначне.
Шуфрич і Аваков. Я не йшов у політику плекати політичну цноту. І між вип'ячуванням власних принципів чи ставанням у позу обрав проголосувати за призначення обох, хоч не маю жодного сумніву, що вислухаю у коментарях до цього допису.
Щодо Авакова сумнівів було небагато – я можу пробачити майже все тим, хто весною – літом 2014 року оборонив країну від ворожої навали. Арсен Аваков – один із них. Ну, а дії чи правова державницька позиція поліції під час президентської та парламентської кампаній стали вагомим додатковим аргументом. Так, Авакову колись доведеться відповісти на дуже багато питань, що накопичилися в суспільства (і якщо він серйозно оступиться, то, ставши свідком обговорення його кандидатури на фракції, не маю жодного сумніву, що "Слуга народу" першою ці питання і поставить). Але всьому свій час.
Спокуса не проголосувати чи проголосувати проти Нестора Шуфрича на посаду голови комітету зі свободи слова була значно більшою... Але, оскільки голосувалося керівництво всіх комітетів, я не наважився голосувати проти себе і колег. Моральною компенсацією стали результати голосування за Шуфрича на посаду віцеспікера.
Ідемо далі. Важкими були враження від взаємодії з колегами із фракції ЄС. Проблемо ще й у тому, що я сиджу лише на прохід і один ряд попереду цієї фракції. У мене й раніше не було сумнівів щодо вдаваної бутафорської державницької позиції частини представників цієї політсили. Але обраний ними стиль "опозиційності" виявився ще гидкішим.
У цілому різниця між новонаверненими і старими депутатами разюча. За кілька годин стало все зрозуміло про захмарні антирейтинги парламенту. Це просто неприємно спостерігати, коли легалізм і формалізм використовуються для того, щоб не зробити те, що мусиш. Мусиш, бо така воля людей.
Обраного колегами стилю "ми їх задавимо своїми знаннями процедур" вистачило на дві з половиною години менше, ніж тривало засідання. Ну правда, хто ж буде регламент ціною сну і родинного затишку захищати?
Певні процедурні огріхи нами, "Слугою народу", майже напевно вчора були допущені. Через недосвідченість винятково. Але жодне рішення вчора нами не приймалося у вузькопартійних інтересах.
Уже трошки знаючи Дмитра Разумкова (ви чули вчора від нього хоч слово російською? А так переживали усі!) і не маючи сумніву, що регламент він опанує дуже швидко, уже починаю переживати за колег, які невдовзі опиняться зовсім уже "голими королями". Ну, але можуть ще пару днів покуражитися. Витримки в нас все одно більше.
Як, здається, і почуття гумору, і усвідомлення, навіщо ми прийшли в парламент. Робота почалася стрімко, і далі, без сумніву, буде.
Джерело: Bohdan Yaremenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
