Потужні акції протесту покажуть західним партнерам, що підштовхувати Україну до миру з Путіним можна лише до певної межі

Важливий день – марш "Ні капітуляції" і марш на підтримку засудженого вояка Віталія Марківа. Братиму участь в обох. У такий день суспільство має виявити солідарність із захистом України, із тими, хто захищав і захищає нашу країну протягом цих шести років. У такий день потрібно говорити щиро про всі проблеми.

Чому треба йти на марші:

1. Росія бачить проблеми в державі та політиці України, і ми маємо показати, що, попри проблеми в державі, у громадянському суспільстві, як і раніше, достатньо активних людей, для кого оборона країни, свобода і незалежність України – це принцип, заради якого багато хто готовий іти до кінця. Саме в такий день треба продемонструвати солідарність незалежно від політичних поглядів.

2. Я не вважаю, що Володимир Зеленський збирається капітулювати перед Путіним, оскільки бачу, що армія продовжує стріляти на фронті і що партизани підривають склади за лінією фронту. Бачу, що спроби домогтися миру – щирі, і з повагою до цього ставлюся. Але я бачу системну недооцінку загрози з боку Росії, а будь-які слабкощі провокують агресора і провокують західних союзників РФ тиснути на Україну, щоб вибити з нас поступки Путіну. Сама собою "формула Штайнмаєра" – це порожній папір без прописаних де-небудь наслідків. Але це небезпечний політичний сигнал, що Путін, як і раніше, може грати з Україною за правилами "Мінська-1" і "Мінська-2". А під димовою завісою перемовин Росія проводить системну роботу із фактичної анексії Донбасу, роздає російські паспорти і зміцнює свою присутність.

3. Бачу, що владу треба підштовхувати до реформ у силових структурах усіма методами, на жаль, інакше проблеми не помічають. У нас триває дуже небезпечний відтік мотивованих людей із силових структур, яких нікому замінити, структуру оборони побудовано на основі доктрини 70-х років, боєздатність і боєготовність наших сил, м'яко кажучи, неоднорідна, проблем дуже багато, і передусім – проблема довіри до керівництва на всіх рівнях, яка була й за минулого верховного головнокомандувача. Необхідні радикальні реформи, щоб залучати і просувати кар'єрними сходами ціннісних людей, які робитимуть кар'єру, передусім виходячи з моральних принципів, потрібна нова організація армії і спецслужб, куди добровольці йтимуть служити із честю й гордістю. На жаль, реальні реформи у сфері оборони на порядку денному влади не стоять. А це пріоритет успішного розвитку країни. Економічні реформи малоефективні, доки не буде побудовано контуру оборони та безпеки.

4. Із політичного погляду, потужні акції протесту покажуть нашим західним партнерам, що підштовхувати Україну до миру з Путіним можна лише до певної межі. Якщо Путін має намір протиснути свої погляди завдяки впливу на нашу внутрішню політику – то нічого не вийде.

5. Виступ керівництва ОП і "Слуги народу" про проплачені мітинги, очевидний страх перед Майданом – це повторення помилок Порошенка, який теж вважав, що він в оточенні проплачених ворогів, і боявся будь-яких виступів на Майдані як вогню. У країні, де відбулося дві революції, люди мають право на будь-які публічні протести, на свою думку, і це нормальна європейська практика. Тим паче, що саме громадянське суспільство – єдина основа влади, силові структури і судова влада працюють фрагментарно й у режимі ручного управління. Влада в Україні має виконувати місію об'єднання товариства та об'єднання країни навколо моральних цінностей і державних мобілізаційних проєктів. Якщо влада демобілізовує державу, суспільство мобілізується навколо змін. Цього не треба боятися – це означає, що влада має рухатися швидше у правильному напрямі й робити висновки з помилок.

Джерело:  Юрий Бутусов / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора