+1 Київ
Коли Володимир Путін уперше сів у президентське крісло, він запровадив систему доплат. Неофіційних – посадовцям. Завдання було простим: відженити бюрократичний апарат від олігархів.
Путін першого строку продавав себе виборцю як людину, здатну "навести лад". Боровся з бунтівною Чечнею. Позбавляв олігархів доступу до медіаресурсів. Відновлював керованість і контрольованість. Держава була слабким гравцем, а Путін мав намір зробити її сильною. Цілком логічний крок для людини, яка наступні 20 років проведе на верхівці державної вертикалі.
Система доплат була потрібна йому для вирішення цього завдання. В іншому разі він був би приреченим на саботаж. Посадовця танцює той, хто йому платить. Якщо ти не заповнюєш вакууму – це робить хтось іще. Це універсальне правило. Україна не виняток.
Ми два десятиліття живемо у просторі тотального лицемірства. Обиватель хоче, щоб чиновники жили на прожитковий мінімум. Політики бояться підвищувати зарплати в держсекторі. Депутати вдають, ніби живуть на одну зарплату. Хоча система неофіційних доплат була завжди. Гроші в конвертах отримувала більшість із тих, хто завдяки посаді міг торгувати своєю лояльністю. Винятки були, але, як і завжди, вони лише підтверджували правило.
Бюрократія належить тому, хто їй платить. І йдеться зараз не тільки про депутатський корпус. Ідеться про сотні чиновників по всій країні, які мають "імплементувати", "створювати" і "забезпечувати". Вони вдавали, що живуть на офіційну зарплату. Ми вдавали, що віримо в це. Будь-яка спроба платити "ринкові" гроші приводила до "кейсу Коболєва". Коли про зарплату голови "Нафтогазу" не говорив лише ледачий.
Зміна влади змінила прізвища, але не правила гри. Володимир Зеленський може змусити парламент проголосувати за будь-що. Може скасовувати недоторканність, концентрувати силові повноваження, розставляти на головних посадах довірених людей. Але основне питання залишиться тим самим: а хто платитиме чиновникам?
Є кілька варіантів.
Перший. Влада вольовим рішенням підвищує зарплати. Робить держслужбу привабливою для тих, хто не хоче брати хабарі. Пояснює виборцю, що кілька тисяч доларів – це адекватна компенсація для посадовця середнього рівня. Дістає право на те, щоб говорити про реальну зміну правил гри. Попутно – зазнає іміджевих втрат.
Другий. Влада зберігає систему доплат у конвертах. Вибудовує схеми в держкомпаніях, на митниці або в податковій, без яких неможливо забезпечити потрібну кількість "кешу". Або домовляється з фінансово-промисловими групами про спільне управління державним апаратом.
Третій. Влада не робить нічого. Дозволяє олігархам і далі приватизувати держапарат. Бореться з наслідками, а не з причиною. Ритуально заарештовує корупціонерів, на місце яких все одно приходять інші корупціонери. Ця ситуація неминуча – фінансова подушка безпеки, яка дає змогу не озиратися на офіційну зарплату, є далеко не в усіх, хто готовий сьогодні інвестувати свої знання й досвід у налагодження держмашини.
Будь-які законопроєкти нової влади не скасують зарплатного питання. Бо саме від нього залежить те, хто в підсумку приватизує країну.
Варіантів три: фінансово-промислові групи, персональна вертикаль Володимира Зеленського або суспільство, якщо нова влада набереться сміливості зламати систему тотального лицемірства.
І якщо ми не побачимо рішення – це означатиме, що його вже ухвалено.
Джерело: "Крим.Реалії"
Опубліковано з особистого дозволу автора
