-2 Київ
Під час недавнього відрядження на Полтавщину, здається, я вступив у велику купу лайна. Між зйомками побував на місцевому радіо й дав інтерв'ю подкасту "Стара Полтава", який слухаю й поважаю. Ігор Ізотов почав розпитувати про гастрономію, а мене вивело на те, що хвилює більше: наміри знести всі пам'ятники, пов'язані з Полтавською битвою. Ну, ви розумієте контекст. Задачка з категорії цугцванг: щось робити начебто треба, але обидва варіанти погані. Я обираю менш болючий: залишити пам'ятники, які є хребтом архітектурного образу мого рідного міста, але надати цим старим пам'ятникам оновленого сенсу й роз'яснення. Хай лишаються лише як пам'ятники монументального мистецтва, якими вони дійсно є. Петра можна заховати всередину музею, наприклад.
У цьому моєму неспокої я не один. Точно знаю. Але вразливий, бо наражаюся на тисячі стріл "справжніх" патріотів. Гаразд! Але почалася просто злива лайна. Теж очікувано. Але суть деяких звинувачень – це точно не про мене. Мовляв, Грубич – ждун, манкурт, вітає "русский мир" тощо. Більшої маячні я в житті щодо себе не чув і не читав.
Хто пише? Інтернет усе стерпить. Жінка з Іспанії: "Фу-фу-фу, кінчився Костя Грубич!" Чоловіки й жінки бризкають слиною від люті й проклинають мене лише за те, що самі не хочуть вдуматися в суть своїх звинувачень.
Натомість деякі політики потирають руки й готові на полтавських ліквідаціях "імперських пам'яток", чи то виконанні закону (бо такий є, який можна підлаштувати під знесення відомих монументів), заробити дивіденди в кар'єрі.
Якщо я ще скажу, що в цьому питанні ми однодумці з іншим відомим полтавцем – Андрієм Данилком, – то це теж привід для нової хвилі хейту. Але це так і є (про Данилка). І ми не хочемо мовчки дивитися, як нищать місто, якому взамін нічого не запропоновано.
Наостанок. Більшого патріота й українця, як автор цього тексту, годі шукати. Цьому доказ: майже 35 років на телебаченні із жодним російським словом в ефірі. Може, мої "критики" зможуть щось протиставити зі своїх власних здобутків? Не впевнений, що це в них вийде.
Джерело: Костянтин Грубич / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
