-2 Київ
Україна як російська мана.
Що ми робили останніми тижнями? Правильно, стежили за виборами президента України. Хтось зі знущальною посмішкою. Але більшість із заздрістю. Утім, Україна вже п'ять років є основним російським дискурсом. Росія розчинилася в Україні, забувши про свої проблеми. Російська держава ніби втратила саму себе, переплутавши свою національну ідентичність і географічні кордони.
Про що ж свідчить той факт, що ми який рік живемо Україною, пишемо про неї, сперечаємося про неї, проклинаємо її, ревнуємо її, пояснюємо її? Цей факт свідчить про нас багато. Свідчить про те, що в Росії немає ідеї консолідації. Про те, що ворожість до українців стала інструментом легітимації влади. Свідчить про боягузтво нашої еліти, яка хотіла б кинути виклик Америці, але, побоюючись наслідків, вважає за краще бити "українську грушу".
Наша фіксація на Україні кричить про наші комплекси і нездатність вибратися із заржавілої державної посудини. Зробивши Україну внутрішнім (причому головним!) питанням російської політики, ми визнаємо, що не змогли знайти власні стимули розвитку і єднання.
Росія виявилася не готовою до втечі України. Тепер доводиться ремонтувати пробоїну, зроблену українцями в російській державній машині, і зализувати рани наших самолюбства та гордині. Україна, що вирвалася з російських обіймів, залишається російським фантомним болем. Якщо ти втрачаєш кінцівки, ти починаєш кульгати. Саме це відбувається з російською державою, яка втратила одне з підтверджень своєї державності.
Російська влада мудрує у вигадуванні, як помстити втікачам. Видамо російські паспорти Донбасу! Але, видно, попередження не налякало впертих українців. І ось Кремль придумав зробити болючіше, заборонивши експорт в Україну російської нафти, нафтопродуктів і вугілля. Але російська спроба придушити, найімовірніше, змусить українців підтвердити свій вибір – геть від Росії!
У Росії сформувався клас політиків і експертів, професією яких є зловтішатися щодо України. Навіть люди, які мислять ліберально, говорять про Україну з поблажливістю, намагаючись радити українцям, що тим треба робити. Водночас вони не готові запропонувати, що потрібно робити Росії.
А що говорять у нас про Україну? Це вибух мозку. Найкомічніше, це коли російські спостерігачі бачать в Україні відображення власної реальності: "маніпулятивна демократія", "повний провал керівної еліти". Дебати між Порошенком і Зеленським – дурнувате шоу і клоунада, ганьба й ознака руйнації держави! Зрозуміло, що для рабської ментальності неможливо собі уявити, як хтось може кинути виклик лідеру, а лідер буде з ним сперечатися на рівних! Жах – жах!
Поразку Порошенка кремлівські тлумачі описують як системний провал. Вони не можуть прийняти, що відставка одного лідера і прихід іншого в результаті виборів свідчить про життєздатність системи: українці завоювали право обирати лідерів; у них є право робити помилки та виправляти їх знову-таки через вибори.
У нас навіть серйозні експерти ниють щодо слабкостей української парламентсько-президентської системи. Їм незрозуміло, як це українці живуть за відсутності жорсткої "вертикалі", що вказує, як їм жити. А українцям невтямки, як це ми і далі терпимо "вертикаль", яка диктує, як нам жити.
Український проект провалився, стверджують російські експерти. Україна загрузла і їй нікуди рухатися в ситуації кризи Європейського союзу. Але по-перше, незважаючи на всі проблеми, в Україні економічне зростання (у 2018-му зростання ВВП в Україні сягнуло 2,5%, а зростання національного виробництва – 3,6%). А який, скажіть, стан економіки в Росії? Це державна таємниця, якщо мати на увазі маніпуляції Росстату.
По-друге, криза європейської спільноти свідчить про пошук нею нових форм життя. У будь-якому разі Європа розуміє, що її безпека вимагає інкорпорувати Україну, а не залишати її в мертвій зоні як невдалу державу і джерело напруженості з Росією. Україна – це світова периферія, переконують нас російські доброзичливці. Гм... Але саме ця "периферія" викликала конфронтацію Заходу з Росією. І без забезпечення стійкості Української держави годі й думати про нормалізацію їхніх відносин. Допоможемо Україні подолати кризу, не вгамовуються наші доброзичливці. А чи не краще допомогти собі і, нарешті, позбутися зацикленості на Україні?
У них бал правлять олігархи, не вгамовуються пікейні жилети. Так, олігархічна метушня – це українська проблема. Але ж деяким із тамтешніх олігархів (наприклад, Коломойському) українці, можливо, поставлять пам'ятник за національну орієнтацію. А яку залишать пам'ять про себе російські олігархи?
Російська тусівка гадає, яким президентом стане Володимир Зеленський. Хай яким він буде, він захищатиме українські національні інтереси. Інакше новий Майдан вирішить його долю. Причому Зеленський не буде єдиним центром влади в Україні, яка зуміла створити систему противаг. Можливо, важливішим буде нове співвідношення сил у Раді і хто стане новим прем'єром. Це незрозуміла для нас реальність. Ми, звиклі до єдиновладдя, губимося, коли бачимо безліч протиборчих сил, вважаючи це хаосом.
Цікаво, що, незважаючи на війну і жертви, українці починають краще ставитися до Росії: у 2018 році 48% українських респондентів ставилися до Росії добре (згідно з опитуванням, проведеним Київським міжнародним інститутом соціології і "Левада-центром" у лютому 2019 року, добре ставилося до РФ 57% українців. – "ГОРДОН"). Добре ставилося до України 33% росіян. Не тому, що українці раптом відчули до Росії симпатії. А тому, що Росія перестала бути основною проблемою. Вони хочуть забути про нас і думати про своє гідне життя. Без нас!
Звичайно, бути відкинутою державою прикро. Зустрічати байдужість ще образливіше. Але якщо Росія хоче повернути собі гідність і бачення майбутнього, доведеться перехворіти Україною і взятися до своїх справ.
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
