0 Київ
13 травня виповнилося рівно 15 років, як пішов із життя Валерій Лобановський – Герой України, володар Рубінового ордена УЄФА та багатьох інших нагород.
Валерій Васильович пішов із життя так, як помирають на полі бою полководці. На жаль, немає у світі бронежилетів, які оберігали б від численних стресів, колосальних перевантажень, величезного емоційного напруження. Лобановського наполегливо вмовляли покинути тренерську лаву, цей "електричний стілець", але він і чути про це не хотів. І себе не шкодував. Він не мислив себе без футболу, без "Динамо".
У понеділок, 13 травня 2002 року, о 20.35 перестало битися серце Валерія Лобановського. Сталося це в Запоріжжі. За шість днів до того, 7 травня, після закінчення матчу чемпіонату України між запорізьким "Металургом" і "Динамо" (матч закінчився перемогою киян – 3:1) "швидка" відвезла тренера гостей у лікарню. За життя Валерія Васильовича боролися найкращі фахівці країни, за нього молилися тисячі вболівальників, але, на жаль... Головний тренер радянського, українського, динамівського футболу прожив 63 роки, 4 місяці і 7 днів.
Він помер на своєму бойовому посту. Помер, перемігши! Він пішов із життя гідно. Гідно своєї величі. Лобановський забрав із собою частину нашої футбольної душі. Ніхто в нашій країні не заслужив такої безмежної всенародної любові. Ще довго ми будемо міряти наш футбол за Лобановським.
Футбол увійшов у його життя із 13 років і згодом став сенсом, метою всього життя. Понад півстоліття Лобановський спершу грав у нападі "Динамо", а пізніше навчав інших, як потрібно грати. Він був вірний собі і улюбленій справі. Він трудився на благо футболу – радянського, українського, київського.
"Тренер від Бога", "залізний полковник", "професор футболу" – як тільки не називали наставника київського "Динамо" і збірної СРСР Валерія Лобановського. Багато років, не шкодуючи себе, він вірою і правдою служив футболу, футбол був справою і сенсом усього його життя. Без футболу він не уявляв себе. А ми не уявляємо футболу без Лобановського.
Немає жодного тренера на всьому пострадянському просторі, який у своїй кар'єрі досягнув таких феноменальних результатів. Перед тим, як у віці 35 років стати головним тренером київського "Динамо", він, корінний киянин, дарував мільйонам уболівальників чудову гру, виступаючи на лівому фланзі нападу у своєму улюбленому клубі. У 1961 році "Динамо" вперше стало чемпіоном Радянського Союзу, перервавши багаторічну гегемонію московських клубів. У тій "золотій" команді сяяв і Лобановський, а разом із ним грали Базилевич, Сабо, Каневський, Біба, Турянчик, Войнов, Макаров, Щегольков, Серебряніков, Трояновський, Сучков, Зайцев та інші.
Уперше в основному складі команди цей довготелесий технічний гравець з'явився 29 травня 1959 року. Уже в 1960 році Лобановський став срібним призером всесоюзного чемпіонату. У 30 матчах крайній нападник 13 разів розписався у воротах суперників, серед яких були московські "Торпедо", ЦСКА, "Спартак", "Динамо", "Локомотив", "Шахтер" зі Сталіного, бакинський "Нафтовик", "Крылья Советов" (Куйбишев) та інші.
Завершивши кар'єру гравця, Валерій Лобановський почав свій тренерський шлях у Дніпропетровську, у місцевому "Дніпрі", де пропрацював п'ять років, вивівши команду у вищу лігу чемпіонату СРСР. Дуже багато років, до останнього свого подиху, працював у рідному "Динамо". Вісім років тренував збірну СРСР, також працював зі збірними Арабських Еміратів, Кувейту, України (поєднуючи з роботою в "Динамо").
Під керівництвом Валерія Васильовича київське "Динамо" вісім разів ставало чемпіоном СРСР, п'ять разів – найсильнішою командою України, шість разів вигравало Кубок СРСР, тричі ставало володарем Кубка України. У 1975 і 1986 роках команда Лобановського привозила на береги Дніпра Кубок володарів. Того ж "зоряного" 1975-го, двічі обігравши мюнхенську "Баварію", "біло-сині" здобули Суперкубок УЄФА, а за підсумками року фахівці назвали київське "Динамо" найкращою командою року у світі.
Під керівництвом Валерія Васильовича збірна СРСР, основою якої були київські динамівці, у 1988 році стала віце-чемпіоном Європи. У 1976 році олімпійська збірна стала "бронзовою" в канадському Монреалі. У 1986 та 1990 роках збірна СРСР, яку очолював Лобановський, виступала у фінальних турнірах чемпіонатів світу.
Мало кому відомо, що в Мексиці на чемпіонаті світу в 1986 році, на якому виступала збірна СРСР, тренери багатьох команд-учасниць скинулися і замовили у знаменитого місцевого ювеліра пам'ятний красень-кубок із чистого срібла зі смарагдами, який подарували Валерію Васильовичу.
За кількістю трофеїв (28), які завоювали очолювані Лобановським команди, він іде другим у топ-рейтингу 10 найкращих тренерів Європи, поступаючись тільки серу Алексу Фергюсону.
Багато його підопічних стало заслуженими майстрами спорту та успішними тренерами. Серед них Олег Блохін, Леонід Буряк, Олексій Михайличенко, Анатолій Дем'яненко, Павло Яковенко, Михайло Фоменко, Олег Протасов, Юрій Калитвинцев, Геннадій Литовченко, Віктор Чанов, Михайло Михайлов, Андрій Баль, Олександр Хацкевич, Володимир Веремєєв, Сергій Балтача, Олександр Заваров, Віктор Колотов, Іван Яремчук, Василь Рац, Андрій Шевченко, Сергій Ребров. Прізвища ж які, і це я ще далеко не всіх перерахував...
Серед підопічних Лобановського – три володарі "Золотого м'яча", який вручають найкращому футболісту Європи: Олег Блохін, Ігор Бєланов, Андрій Шевченко. Хто із тренерів може похвалитися такими досягненнями?
Джерело: "Обозреватель"
Опубліковано з особистого дозволу автора
