+1 Київ
Уже на що Україні гріх скаржитися останніми роками, то це на відсутність уваги. 2019 року світ із цікавістю спостерігав, як країну зачарував і очолив хлопець, який вирішив розпочати свою політичну кар'єру одразу з вершини Олімпу. Початок 2020-го припав на процедуру імпічменту Дональда Трампа, якого обвинуватили в тиску на президента України Володимира Зеленського у особистих та політичних інтересах. 2021-й минув і закінчується в розмовах та нечуваній військово-дипломатичній активності щодо ймовірної великої війни в Україні.
Водночас лише 2019 року інтерес був власне до України, в інших випадках вона була лише приводом для розбірок між американськими демократами та республіканцями або Володимира Путіна із власними чортами, які приходять до нього у вигляді ЦРУ, Пентагону та НАТО із ЛГБТ. Глава держави, яка успадкувала створену Леніним РРФСР, зневажливо махає на Україну, яку, за його словами, той самий Ленін створив, і відмовляється визнавати в ній повноцінного міжнародного суб'єкта. Нам би, можливо, теж хотілося більше суб'єктності, але зуби об Україну, навіть таку, як вона є, Кремль ламає регулярно починаючи із 2004 року.
Україна дійсно й далі намацує свою суб'єктність, втеча подалі від вирви постсовка виявляється справою нудотною і в'язкою. І ніхто не попрацював більше за Путіна, щоб підказати нашій країні правильні орієнтири: геть від Росії! "Неминуче настав час, коли концепція "Україна – не Росія" вже не влаштовувала. Знадобилася "анти-Росія", – як точно зауважив сам російський президент.
Українська еліта загалом і нинішня панівна група зокрема не дуже розуміються на концептуальному осмисленні власної країни. Кущі, трава, дерева, що стоять окремо, і живність, що стрибає між ними, дуже відволікають і ускладнюють їм можливості оглядати ландшафт загалом, із висоти соколиного польоту ("Чому мені, Боже, ти крилець не дав?"), і сформувати зрозумілу картину майбутнього і, відповідно, перелік того, що в це майбутнє не потрапить. Тут немов із табакерки вискакує Путін і починає диктувати.
У богослов'ї є два методи пояснення сутності божественного: катафатичний та апофатичний. Якщо перший перераховує властивості, що описують унікальний предмет, то другий метод дає уявлення про божественне, відкидаючи ті ознаки, які йому не притаманні: у нього немає початку і немає кінця, воно незмінне й непізнаване тощо. Путінський метод саме апофатичний. Дивимося на нинішню Росію, на те, на що цей діяч перетворив свою країну за роки нескінченного правління, і відкидаємо її характерні риси, щоб знайти потрібну Україну. Виходить дуже симпатично: святе дотримання прав та безмежна повага до громадянських свобод, вибудовування міцних демократичних інститутів, неприйняття корупції на глибинному, ціннісному рівні, на тому самому рівні – добра толерантність та щира цікавість до строкатої людської різноманітності, відкритість до всього нового та репутація надійного міжнародного партнера. Просто лише на перший погляд, але й варте того, щоб за це поборотися, не обманюючи себе примітивним перемальовуванням триколору на жовто-блакитний та заміною російської на українську.
2022-й ніяк не обіцяє бути легшим, а й не треба. Головне, щоб користі в ньому було більше, ніж у році, що минає. За це й піднімемо тост. Анти-Росія – то анти-Росія.
Джерело: "Контракти.UA"
Опубліковано з особистого дозволу автора
