0 Київ
Коли Джей Ді Венса запитали про ракетний удар РФ 21 серпня минулого року по заводу американської компанії Flex у Мукачевому на Закарпатті, він відповів, що йому це не подобається, але це війна.
Тож і в даному випадку, коли мова йде про американські компанії, що пов'язали свій бізнес із Росією, українська послиця мала б чітко процитувати американського віцепрезидента: "…але це війна".
Chevron і ExxonMobil чудово знають про ризики КТК, але дивіденди для акціонерів і премії для топменеджменту – понад усе. Їм байдуже, хто агресор, хто обороняється. Їм не хочеться витрачати гроші на диверсифікацію маршрутів експорту видобутої нафти в Казахстані. Дешевше за кілька мільйонів баксів утримувати лобістів, які забезпечать тиск із Білого дому на Україну.
До речі, так було і при Байдені. Згадайте ту пургу, яку несли з Пентагону після уражень низки російських НПЗ тогочасний міністр оборони Остін та його заступниця Валандер.
Ці дві американські компанії, які залежні від російської "Транснефти", є дуже зручним інструментом впливу на Білий дім, незалежно від того, хто там сидить у головному кріслі.
Я не раз вказував на небезпеку, яка походить для нас від цих компаній.
Але в цьому випадку є й позитив. Селективний підхід трампонів до інтересів різних американських компаній відкриває для нас певне вікно можливостей.
Однак про це я писати тут не буду.
Джерело: Michael Gonchar / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
