-3 Київ
Поговорімо відверто. На жаль, сьогодні у нас узагалі немає сучасного законодавства про медіа, яке відповідало б нинішньому рівню розвитку галузі та нинішнім – абсолютно новим – викликам. Оскільки кількість і обсяг інформаційних каналів суттєво зросли і зараз будь-хто може стати ньюзмейкером, суттєво змінилися вимоги до верифікації новин, до фактчекінгу. До репутації, нарешті, засобів масової інформації.
У нас, до речі, є досить детальне законодавство, яке регулює діяльність телебачення і класичних газет, а про онлайн-медіа та нові форми поширення аудіовізуального контенту закон майже нічого не говорить. Хоча саме останні дедалі активніше стають домінантними у сфері первинного поширення саме інформації...
Безсумнівно, ще якийсь час ми могли б дозволити собі ігнорувати настільки очевидний перекіс, якби ми не потрапляли в особливий інформаційний режим через російську агресію. Яка, нагадаю, має гібридний характер, і інформаційні спецоперації РФ відбуваються не рідше, ніж стрільба на фронті. Додам до цього також небажання наших перевіряти чужу інформацію, схильність до оперативного хайпу, масове виробництво примітивних фейків (покарання все одно ж немає), спекуляції на хворобливих темах на користь тієї чи іншої політичної групи, надмірну захопленість так званою медійною джинсою. І? Як зупинити сьогодні дев'ятий вал неперевіреної, а часто свідомо брехливої інформації?
Головне завдання закону про медіа, на мою думку, – надати правові інструменти державі, самим медіа та журналістам, щоб спокійно працювати в умовах значної зміни інформаційного середовища. Безумовно, ніхто не збирається обмежувати свободу слова. Це нонсенс. І це просто неможливо в умовах відкритого суспільства і в умовах домінування інтернету. Основа будь-якої висококонкурентної держави – внутрішня свобода слова, коли є реальні інструменти та можливості для обговорення основних проблем. В іншому разі тільки стагнація і загнивання.
Фактично ж сьогодні йдеться про кодифікування наявних розрізнених норм, додавання нових, які б відповідали сучасному рівню розвитку медіасередовища. Окреме питання – це як обмежити величезні можливості для поширення фейків і незаконного контенту. У нас цілі інформкампанії будують на абсолютно вигаданій інформації, яку подають як реальну. Адже суспільство не може вже розрізняти фейк, вигадку від фактів. Що з цим робити?
З іншого боку, деякі наші медіа явно живуть у паралельному порядку денному з російськими пропагандистськими кліше щодо України. І вважають, що це здорово "повторювати" тут російське. А з цим що робити будемо? Якщо узагальнити, то, на превеликий жаль, зараз у нас майже немає інструментів і чітко виписаних повноважень держави щодо реагування на поширення незаконного контенту. Закон може і має дати відповіді на такі запитання. І тільки...
Джерело: "ГОРДОН"
