-1 Київ
Учора був Міжнародний день пам'яті Голокосту, і я збиралася запостити відеозапис, на якому хор ЗСУ виконує ізраїльську пісню-молитву "Елі, Елі", і це так до сліз неможливо прекрасно, що здається, ніби всі невинно убієнні зараз живі і слухають. Запостити я не встигла, бо пропало світло. А сьогодні вранці прочитала про бабу Женю з Подолу – самотню стареньку, що померла, вмерзши в лід у власній квартирі, коли прорвало труби: рідні не мала, була дитбудинківська, прізвища свого теж не знала, записали Безфамільною, такою й прожила – єврейська дівчинка, що якимсь дивом урятувалася в Голокост – а в цей, новий геноцид уже не врятувалася, "божевільна сокира" (хто пам'ятає "Сестро, сестро") наздогнала її через 85 років.
Мразі вчора ще кількома класично карательськими, мов із "советского кино о зверствах фашистов", злизаними злочинами відзначилися. У тому числі – розстрілом пасажирського потяга і літньої пари на санках на сільській дорозі.
Але ця "безфамільна" єврейська бабця, що пережила нацизм німецький і не пережила російського, – якась уже настільки "в лоб" символічна, мов Бог репетує до нас на голос, тицяючи кожному під носа терновий кущ: почуйте ж нарешті: нинішня світова війна – то ціна за вісім десятиліть брехні про ту, попередню, яку Гітлер зі Сталіним не тільки почали разом, а й продовжили, навіть уже коли погризлися між собою. Теж у чотири руки – проти євреїв, поляків, українців, усіх, до кого дотягувалися. І від того, що "менше зло" – два веселі людожери, Черчилль із Рузвельтом, – поплескали по плечу третього, смурного, погодились і його вважати "меншим" і поділили з ним світ, відвойований у визнаного "більшим злом", схвалене зло нікуди не поділося. Щоб знов нищити міста і країни, йому треба було лише набрати сил. Рано чи пізно.
І чому ж ви, qrwa, аж досі вірили, що воно "рассосьотца" і не прийде вбивати вже вас – серед білого дня, на вулиці, пострілами в потилицю, як 90 літ тому у сталінських підвалах?
"Це ж було вже", атож. Або – як це блискуче сформулювала прекрасна Софі Оксанен – "в одну річку двічі" (цю її брошуру з однойменною назвою я от уже рік закликаю прочитати кожного українця – це абсолютно обов'язкова лектура для зрозуміння європейського контексту нашої війни).
Баба Женя – Євгенія Безфамільна, заціліла в Голокост, – загинула в київську зиму крижаного апокаліпсису, щоб світ нарешті побачив цю війну – логічним продовженням тієї, ніколи насправді не закінченої.
Дозволеної і досі.
Джерело: Оксана Забужко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
