Європа опинилася у кризі не тому, що світ став "гіршим"

Європа у стратегічній кризі

Вступ

Сучасну кризу Європейського союзу й НАТО дедалі частіше пояснюють зовнішніми чинниками: війною Росії проти України, зростанням авторитарних режимів, нестабільністю глобальної економіки чи поверненням Дональда Трампа у велику політику. Проте такі пояснення лише маскують глибшу проблему. Європа опинилася у кризі не тому, що світ став "гіршим", а тому, що вона виявилася не готовою до повернення історії, геополітики й силового суперництва.

Війна в Україні стала сильним тригером, але не першопричиною. Вона розкрила накопичені суперечності, стратегічну інфантильність і втрату здатності мислити поза моральними схемами. Південний Кавказ – регіон, який довго залишався на периферії європейської уваги, – наочно демонструє систематичні помилки європейської політики, особливо щодо Азербайджану й вірменсько-азербайджанського конфлікту.

Європа після "кінця історії": помилка Фукуями і втрата геополітичної стратегії

Після закінчення холодної війни Європа багато в чому повірила в наратив про "постгеополітичний світ", помилково популяризований Френсісом Фукуямою в його книжці "Кінець історії й остання людина" (1989), яка вийшла одразу після розвалу СРСР. Відповідно до цієї тези, ліберальна демократія й ринкова економіка нібито означали закінчення ідеологічних конфліктів. Проте історія не закінчилася: Захід, який увірував у перемогу, спочивав на лаврах замість того, щоб використати момент для вибудовування реальної стратегії. Сьогодні ми бачимо наслідки цієї ілюзії: нова холодна війна, гонка озброєнь і ризик глобальних конфліктів. ЄС став потужним регулятором і нормативним експортером, але так і не став повноцінним стратегічним актором.

НАТО, США й ілюзія автономії

Криза НАТО підкреслила стару істину: європейська безпека, як і раніше, багато в чому залежить від США. Дональд Трамп не створив цієї залежності – він лише відкрито поставив її під сумнів. Європа так і не виробила стратегічної автономії, не створила єдиної зовнішньополітичної волі й виявилася неготовою до рішучих дій без американської підтримки.

Україна як симптом, а не причина

Підхід Європи до війни в Україні демонструє її внутрішні суперечності. ЄС активно використовує мову цінностей і міжнародного права, але не здатний сформулювати чітку стратегічну мету: що саме має означати закінчення конфлікту і яку роль Європа готова зіграти. Політика санкцій виявилася реактивною, а не стратегічною. Європа опинилася між моральними заявами, страхом ескалації й економічними інтересами, що наголошує на системній кризі мислення.

Південний Кавказ: регіон, де Європа втратила суб'єктність

Європа присутня в регіоні формально – місії, декларації, заяви – але без стратегії, розуміння балансу сил і готовності визнавати зміни реальності. Південний Кавказ сприймають як периферію й зону впливу Росії, а старі "заморожені конфлікти" залишаються без термінового втручання.

Помилки щодо країн регіону:

• Грузія – ілюзія євроінтеграції без гарантій безпеки;
• Вірменія – заохочення залежності й віктимізації;
• Азербайджан – редукція країни до енергетичного придатка і брак об'єктивного підходу до конфлікту.

Азербайджан і парадокс міжнародного права: справедливість і європейська дволичність

Територія Карабаху завжди юридично належала Азербайджану: усі резолюції Ради Безпеки ООН (№822, №853, №874, №884) підтверджували територіальну цілісність країни й вимагали виведення окупаційних військ Вірменії з окупованих територій Азербайджану. Офіційне Баку протягом десятиліть демонструвало відданість міжнародному праву, дипломатичним переговорам і мирному врегулюванню, на відміну від спрощених і морально забарвлених наративів, які Європа постійно транслює.

Відновлення суверенітету й територіальної цілісності

Воєнні дії 2020 року дали Азербайджану можливість повернути контроль над окупованими районами, які законно належать країні. Перемога у другій карабаській війні стала фундаментом для зміцнення позиції Азербайджану в регіоні й на міжнародній арені.

Мирний процес і готовність до діалогу

Азербайджан демонструє готовність до мирного врегулювання конфлікту. Перемога у другій карабаській війні стала фундаментом, на якому сьогодні базується провідна роль Азербайджану, відкриваючи нові можливості як у дипломатії, так і у зміцненні міжнародного авторитету країни. Наочним підтвердженням цього успіху стала зустріч лідерів Азербайджану й Вірменії в Білому домі з президентом США, а також парафування всіх пунктів мирного договору. Крім того, Азербайджан активно підтримує відновлення інфраструктури, повернення біженців і гарантії безпеки для всіх жителів регіону, демонструючи відданість міжнародному праву й гуманітарним стандартам.

Дволичність Європи

Водночас Європа демонструє явну суперечність: на словах – визнання територіальної цілісності Азербайджану; на практиці – підтримка старих наративів Вірменії, поширення інформації про "неймовірну жертву", ігноруючи реальність 2020 року. Європа й далі використовує застарілі карти й термінологію 1990-х, що підриває довіру до неї як до об'єктивного посередника. Дволичність створює відчуття несправедливості серед азербайджанського суспільства, формує недовіру до ЄС і послаблює його вплив у регіоні.

Наслідки європейської політики

Зростання скепсису до Європи – азербайджанське суспільство сприймає ЄС як моралізаторського, але слабкого актора.

Зниження довіри до посередництва ЄС відкриває простір для впливу інших гравців: Росії, Туреччини, регіональних коаліцій. Ризик інформаційного дисбалансу – акцент на "вірменській жертві" й ігнорування відновлення суверенітету Азербайджану створює інформаційний вакуум, який використовують для маніпуляцій.

Висновок: Європа як заручник власних наративів

Європа говорить про міжнародне право вибірково, говорить про мир – коли не готова до наслідків, говорить про цінності – але втрачає вплив. Південний Кавказ став дзеркалом виборчого права, моралізаторство без стратегії й нездатності адаптуватися. Настав час нарешті лідерам Європи зрозуміти, що світ повернувся в історію, а Європа досі живе в епосі, яка давно закінчилася. Як говорив Конфуцій: "Вивчай минуле, якщо хочеш визначити майбутнє, і якщо ти бачиш зло і нічого не робиш, ти і є це зло".

Джерело: Ramis Yunus / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора