Після цього ставитимуть пам'ятник Трампу в Пекіні 

Китай, нафта і Трамп, або Як виховують слухняність.

Отже, багато говорили про проблеми для Китаю через війну в Затоці. Мовляв, залишиться без нафти. Але не звертали уваги на один цікавий аспект: починаючи із серпня 2025 року КНР різко збільшила закупівлі сирої нафти. До середньомісячних показників 1,6–1,8 млн барелів на день. За потреби НПЗ 1,2–1,4 млн барелів.

Тобто товариші в Пекіні, мабуть, тверезо оцінили ризики й не прогадали. У підсумку станом на кінець 2025 року Китай вийшов із рекордними за всю історію запасами сирої нафти. Потужності сховищ (як державних компаній, так і приватних на півдні) становлять приблизно 1,3–1,5 млрд барелів. Хоча деякі аналітики називали цифру 2 млрд – слабо вірю. А от приблизно 1,6–1,7 накопичити змогли. Це, на хвилину, понад 80 днів споживання всього (!) Китаю, або понад 120 днів усього (!) імпорту (ідеться про звичайні умови: споживання всередині плюс середньорічний експорт нафтопродуктів).

Це дало змогу КНР досить жорстко зіграти зі США в питаннях Венесуели. Коли Трамп завів увесь експорт під контроль США, він не забороняв торгівлі з Китаєм. Просто розрахунки мали проходити через контрольовані Вашингтоном механізми. КНР просто заборонила (!) на три місяці імпорт із Венесуели своїм компаніям. Потім рекомендувала бути обережнішими.

З Іраном ситуація взагалі кумедна. Була блокада, але до зустрічі Трампа й Сі в Пекіні китайські танкери через протоку проходили. Після зустрічі – тим паче. Точніше, вони кілька тижнів були єдиними танкерами, які це робили. Але світові ціни на нафту дещо пішли вгору. І тут китайські незалежні переробники (переважно кластер провінції Шандунь, де зосереджені так звані чайники) вирішують... менше купувати. І поступово переробляють надлишкові (накопичені понад норму) запаси. А також на тлі падіння попиту в регіоні зменшують експорт нафтопродуктів. І, відповідно, менше купують. Відповідно, КНР виходить на "нормальні" для себе показники імпорту – 1,1–1,2 млрд. А у травні – на 1,04 млрд (сховища треба спорожняти все-таки). Наслідок – іранська важка нафта починає торгуватися з дисконтом до Brent, російська Urals – так само. Тому що НПЗ на півдні КНР – основні покупці таких сортів у країні. А що північна частина країни – вони ж брали легку нафту із Сахаліну і Східного Сибіру. Ті теж починають тиснути щодо цін, і премія російської ESPO падає з $5 до $2 до Brent.

Що буде далі? Ціни ще дещо просядуть на тлі переговорів Тегерана й Вашингтона. Допоможе й Пекін, зменшуючи імпорт до приблизно 1 млн барелів на добу. Щонайменше до серпня. А далі – нові контракти з новими цінами, де увімкнеться режим викручування рук на зниження. Зокрема з Росією. І у Кремлі це чудово розуміють. Тому й намагалися втрутитися (і будуть намагатися) в угоду з Іраном у питаннях вивезення урану. А в ідеалі – ще й максимально уповільнити процес переговорів.

Чи постраждають інтереси КНР в Ірані від цього? Навряд чи. Адже в питаннях відновлення країни Тегерану, окрім як до Пекіна й Делі, звернутися нема до кого. І якщо послаблять санкції, Іран стане "відкритим" для світової економіки, тоді розморозять проєкт п'ятирічної давнини – договір про всебічну співпрацю і вливання 400 млрд китайських інвестиційних і кредитних грошей на модернізацію інфраструктури й економіки країни. Згідно з угодою, у відповідь Іран постачає до КНР нафту з дисконтом до світових цін. Строк дії угоди – 25 років. Дата підписання – 2021 рік.

Пекін отримує дешеву нафту (виникає запитання, навіщо тоді "чайникам" на півдні російський Urals) і завдяки рекордним інвестиціям міцно входить в іранську економіку, інтегруючи країну у свої проєкти "Пояс і шлях" і ШОС+. Залишається лише одне запитання: після цього ставитимуть пам'ятник Трампу в Пекіні? Чи все-таки силами "волонтерів" від приватних НПЗ поставлять на підходах до гори тисячі Будд неподалік Цзіньяня (столиці провінції Шаньдунь)?

Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook